Йова

 2 „О, коли б я був той, як за місяців давніх,

як за днів тих, коли борони́в мене Бог,

3 коли над головою моєю світився світильник Його,

і при світлі його я ходив в темнотı́,

4 як був я за днів тих своєї погожої о́сени,

коли Божа милість була над наме́том моїм,

5 коли Всемогу́тній зо мною ще був,

а навко́ло мене — мої діти,

6 коли мої кро́ки купалися в маслі,

а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

7 Коли я вихо́див до брами при місті,

і ставив на площі сидı́ння своє,

8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались,

а ста́рші встава́ли й стояли,

9 зве́рхники стримували свою мову

та клали долоню на уста свої, —

10 ховався тоді голос володарів,

а їхній язик приліпа́в їм був до піднебı́ння,

11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене,

і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав,

і сироту́ та безпо́мічного.

13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило,

а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

14 Зодягавсь я у праведність,

і вона зодягала мене,

15 Очима я був для сліпого,

а кривому — ногами я був.

16 Бідаря́м я був батьком,

супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи,

і виривав із зубів його схо́плене.

18 І я говорив: Умру я в своєму гніздı́,

і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

19 для води був відкритий мій корень,

а роса зоставалась на вітці моїй.

20 Моя слава була при мені все нова́,

і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

21 Мене слу́халися й дожида́ли,

і мовчали на раду мою.

22 По слові моїм уже не говорили,

і падала мова моя на них кра́плями.

23 І чекали мене, як дощу,

і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили,

та світла обличчя мого не гаси́ли.

25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолı́,

і пробува́в, немов цар той у вı́йську,