Єремії
Господня відповідь на блага́ння
15 І промовив до мене Господь:
Якщо став би Мойсей й Самуїл перед лицем Моїм, —
то душа Моя до наро́ду цього́ не звернулася б!
Віджени їх із-перед Мого лиця,
і нехай повихо́дять!
2 І буде, як скажуть до тебе вони: „Куди пı́демо?“
то скажеш до них: Так говорить Господь:
Хто на смерть — ті на смерть,
і хто на меча́ — на меча́,
і хто на го́лод — на го́лод,
а хто до поло́ну — в поло́н.
3 І Я навіщу́ їх чотирьома́ способа́ми, говорить Госпо́дь:
мечем, щоб побити,
і псами, щоб їх волочи́ти,
і пта́ством небесним,
і земно́ю звіри́ною, щоб же́рли та ни́щили.
4 І Я дам їх на по́страх усім ца́рствам землі
за Манасı́ю, Єзекіїного сина, царя Юдиного,
за те, що́ зробив був він в Єрусалимі.
І хто зве́рне з путі, щоб тебе запита́ти про пово́дження?
6 Ти покинув Мене, — промовляє Господь, — відступи́вся наза́д,
тому Я простягнув Свою руку на те́бе, і знищив тебе́, —
утоми́вся Я жа́лувати!
бо вони не верну́лись з доріг неправдивих своїх,
8 — у Мене більше було́ його вдів, як морсько́го піску́!
А на матір юна́цтва, — спровадив опı́вдні грабı́жника їм,
нагло кинув на неї страхı́ття та жах, —
9 зомлı́ла вона, що сімо́х породила,
ви́дихнула свою душу,
зайшло сонце її, коли був іще день,
засоро́милася та збенте́жилась.
А решту їх Я дам
під меча́ перед їхніми ворогами,
говорить Господь.
10 Горе мені, моя мати, що ти породила такого мене́,
чоловіка сварли́вого та чоловіка сутя́жного для всієї землі!
Ніко́му я не позича́в, і ніхто мені не боргува́в,
та всі проклинають мене́.
11 Промовив Господь:
Я справді підси́лю на добре тебе,
Я справді вчиню́, що проси́тиме ворог тебе́
за час зла й за час у́тиску!
12 Чи можна зламати залı́зом
залı́зо із пı́вночі й мідь?
13 Багатство твоє й твої ска́рби на здо́бич віддам,
і не за цı́ну, але́ за гріхи твої всі,
у всіх границях твоїх.
14 І вчиню́, що ти будеш служити своїм ворогам
у тім кра́ї, якого не знаєш,
бо огонь запала́в в Моїм гніві,
і над вами пала́тиме він!
15 Ти, Господи, знаєш усе, —
згадай же мене́ й заступися за ме́не,
і помсти́ся над тими, що го́нять мене!
На до́вгу Свою терпеливість до них мене не бери,
знай, що сором носив я за Тебе!
16 Як тільки слова́ Твої знахо́дилися, то я їх поїда́в,
і було слово Твоє мені радістю
і втіхою серця мого́,
бо кли́калось Йме́ння Твоє надо мною,
о Господи, Боже Савао́те!
17 Не сидів я на зборі весе́лому
та не радів, —
через руку Твою я самı́тний сидів,
бо Ти гнівом напо́внив мене.
18 Чому біль мій став вічний,
а рана моя невиго́йна, що не хоче заго́їтись?
Чи справді Ти станеш мені як обма́нний потı́к,
що во́ди його висиха́ють?
19 Тому́ Господь так відказав:
Якщо ти наве́рнешся, то тебе́ приверну́,
і перед лицем Моїм станеш,
а як здобу́деш дорогоцı́нне з нікче́много,
бу́деш як у́ста Мої:
до тебе самі вони зве́рнуться,
а не ти до них зве́рнешся!
20 І дам Я тебе для оцьо́го наро́ду
за му́ра міцно́го із міді,
і будуть вони воювати з тобою,
та не перемо́жуть тебе:
бо Я буду з тобою, щоб спасати тебе й щоб тебе рятува́ти,
говорить Господь!
21 І вряту́ю тебе з руки злих,
і з рук наси́льників тих тебе ви́зволю!“