Єремії
Покайтесь, бо ворог іде!
4 Якщо́ ти, Ізраїлю, ве́рнешся, — каже Господь, —
до Ме́не ти ве́рнешся,
і якщо́ ти відки́неш із-перед обличчя Мого гидо́ти свої,
то не бу́деш тиня́тись!
2 І якщо́ ти прися́гнеш „Як живий Господь“
правдою й правом та справедливістю,
то бу́дуть Ним благословля́тись наро́ди,
і хвалитись Ним бу́дуть.
3 Бо так каже Господь мужам Юди та Єрусалиму:
Оріть собі на цілинı́,
і не сійте в терни́ну!
4 Обрізуйтеся Господе́ві,
й усу́ньте із ваших серде́ць крайні пло́ті,
юдеї та ме́шканці Єрусалиму,
щоб не вийшла, немов той огонь, Моя лю́тість, —
і буде пала́ти вона,
і не буде кому погаси́ти через злі ваші вчинки!
5 Оповістı́те в Юдеї та в Єрусалимі звістı́ть
та й скажіть: Засурмı́те в сурму́ у краю́!
Кричіть гучни́м голосом та говоріть:
Зберіться та пı́демо до міст до тверди́нних!
6 Підійміте прапор до Сіону,
поспішайте, не станьте,
бо з пı́вночі зло приведу́,
і велике нещастя.
7 Лев вихо́дить із своєї гуща́вини,
і той, хто нищить народи, вируша́є із місця свого́,
щоб твій край оберну́ти на руїну,
і спусто́шені будуть міста́ твої,
так що забра́кне і ме́шканця!
8 Отож, опережı́ться вере́тами,
плачте та голосіть,
бо лютість Господнього гніву
від нас не відве́рнеться!
9 І ста́неться в день той, — говорить Госпо́дь, —
згине розум царя і розум князı́в,
і остовпı́ють священики,
а пророки здиву́ються
10 й скажуть: О Господи, Боже,
справді обма́нений сильно наро́д цей та Єрусалим,
коли казано: „Буде вам мир“,
а меч доторкну́вся ось аж до душі!
11 Того ча́су наро́дові цьому та Єрусалимові сказане бу́де:
Ось вітер палки́й з лисих гір на пусти́ні,
на дорозі дочки́ Мого люду, — не на вı́яння й не на очи́щення він!
12 Та вітер сильніший від цьо́го прибу́де Мені, —
і над ними Я суд прокажу́.
13 Ось він при́йде, як хмари,
й як буря — його колесни́ці,
від орлı́в швидші коні його́:
Горе нам, бо спусто́шені бу́демо ми!
14 Обмий серце своє від лихого, о Єрусалиме,
щоб був ти врято́ваний!
Аж доки в тобі пробуватимуть думки́ марно́ти твоєї?
15 Бо голос доно́сить із Да́ну
й звіщає поги́біль з Єфре́мових гір.
16 Пригадайте наро́дам оце,
сповістı́ть ось про Єрусалим:
Приходять з далекого кра́ю його обляга́ти,
і здійма́ють свій крик на юдейські міста́!
17 Як сторо́жа полів,
навко́ло ото́чать його,
бо він Мені був неслухня́ний, говорить Господь!
18 Дорога твоя й твої вчинки тобі це зробили,
це лихо твоє: бо гірке́,
бо торкнуло воно аж до серця твого́.
19 Ой, утро́бо моя, ти утробо моя, — я тремчу́!
Біль серце стиска́є мені, і трепо́че мені моє серце!
Не мо́жу мовчати,
бо вчула душа моя голос сурми́,
гук війни!
20 Біда на біду приклика́ється,
вся бо земля поруйно́вана буде,
спусто́шені будуть знена́цька наме́ти мої,
вмить — завı́си мої.
21 Аж доки я бачити пра́пора буду,
буду чути голос сурми́?
22 Тому́, що наро́д мій безглу́здий,
він не знає Мене́:
вони нерозумні сини й нерозва́жні вони, —
мудрі вони, щоб чинити лихе,
та не вміють чинити добра́!
23 Дивлюся на землю, аж ось порожне́ча та пу́стка,
і на небо — й нема його світла!
24 Дивлюся на го́ри, аж ось вони тру́сяться,
і всі згı́р’я хита́ються!
26 Дивлюся, аж ось край родю́чий пустинею став,
а міста́ його знищені всі від обличчя Господнього,
від по́лум’я гніву Його́.
27 Бо Госпо́дь так прорік:
Спусто́шенням стане ввесь край,
та кінця́ йому ще не вчиню́!
28 І буде в жало́бі земля через це,
і затьма́риться небо вгорı́,
бо Я говорив, що заду́мав,
— і не пожалую, і не відступлю́ся від то́го.
29 Від гуркотне́чі їздця́ та стрільця́ побіжить усе місто,
повтікають в гуща́вини й злізуть на скелі.
Всі міста́ поки́нуті,
і немає ніко́го, хто мешкав би в них.
30 А ти, поруйно́вана, дочко Сіону, що бу́деш робити?
Хоч ти зодяга́єш себе в кармази́н,
хоч прикра́шуєшся золотою оздобою,
хоч очі свої підмальо́вуєш фарбою, —
та надаре́мно прикра́шуєшся:
обриди́ли тобою коха́нці твої, —
на життя твоє ва́жать вони!
31 Бо чую Я крик, немов породı́ллі,
чую сто́гін, мов пе́рвістки,
голос Сіонської дочки, —
вона стогне, зало́млює руки свої та голо́сить:
„Ой, горе мені,
бо попало життя моє вби́вникам!“