Плач Єремії
Плач за зруйнованим Єрусалимом
1 Як самı́тно сидить
колись велелю́дне це місто,
немов удова́* воно стало!
Могутнє посе́ред наро́дів,
княгиня* посеред країн —
воно стало данни́цею!
2 Гірко плаче по но́чах вона,
і сльо́зи гарячі на що́ках у неї.
Нема потіши́теля в неї зо всіх,
що кохали її, —
її зрадили всі її дру́зі, вони ворогами їй стали!
3 Юдея пішла на вигна́ння
з біди та з роботи тяжко́ї,
вона оселилася поміж пога́нами,
спочи́нку собі не знайшла!
Догнали її всі її переслı́дники
серед тісно́т.
4 Доро́ги сіонської до́ньки сумнı́,
бо немає на свято проча́н!
Усі брами її попустı́ли,
зідхає свяще́нство її,
посумнı́лі дівчата її,
а вона — гірко їй!
5 Її грабівники́ взяли го́ру над нею,
і добре веде́ться її ворогам,
бо їй завдав смутку Госпо́дь
за числе́нність у неї гріхів:
Немовлята її до поло́ну
пішли перед ворогом.
6 І відійшла від сіонської до́ньки
вся вели́чність її. Її князı́ стали,
немов о́лені ті,
що паші собı́ не знахо́дять, —
і йдуть у безси́ллі
перед переслı́дником.
7 У дні лиха свого та стражда́ння свого́
дочка єрусалимська спога́дує
всі свої ска́рби, —
що були від днів давніх,
як наро́д її впав був у руку ворожу,
і не було́, хто б їй поміч подав.
Вороги спогляда́ли на неї,
і сміялись з руїни її.
8 Дочка єрусалимська гріхом прогріши́лась,
тому́ то нечистою стала,
усі, що її шанували, пого́рджують нею,
наготу́ бо її вони бачили!
І зідхає вона,
й відверта́ється взад.
9 Нечистість її на подо́лках у неї.
Вона не згадала свого кінця,
та й упала преди́вно,
і ніко́го нема, хто б потішив її.
„Побач, Господи, горе моє,
бо звели́чився ворог!“
10 Гноби́тель простяг свою руку
на всі її ска́рби,
і бачить вона,
що в святиню її увіходять пога́ни,
про яких наказав Ти:
„Не ввı́йдуть вони в твої збо́ри!“
11 Увесь наро́д її сто́гне,
шукаючи хліба,
свої ска́рби кошто́вні за їжу дають,
аби́ тільки душу свою проживи́ти.
„Зглянься, Господи, і подивися,
яка стала пого́рджена я!“
12 Не вам ка́жучи, гляньте
й побачте, усі, хто дорогою йде:
чи є такий біль, як мій біль,
що завда́ний мені,
що Госпо́дь засмути́в ним мене
у день лютого гніву Свого́?
13 Із височини́ Він послав в мої кості огонь,
і над ними він запанува́в!
Розтяг сітку на но́ги мої,
повернув мене взад,
учинив Він мене́ спустошı́лою,
увесь день боля́щою.
14 Ярмо́ моїх про́гріхів зв’я́зане міцно рукою Його,
плету́ться вони
та прихо́дять на шию мою!
Він зробив, що спіткну́лася сила моя,
Господь передав мене в руки такого,
що й зве́стись не мо́жу.
15 Усіх моїх сильних
Господь поскида́в серед мене,
мов на свято зібра́ння, Він скликав на мене,
щоб моїх юнакı́в поторо́щити,
як у чави́лі, стоптав Господь дı́вчину,
Юдину до́ньку.
16 За оцим плачу я,
око моє, — моє око слізьми́ заплива́є!
бо дале́ко від мене втіши́тель,
що душу мою оживив би;
мої діти поне́хтувані,
бо поси́лився ворог!
17 Сіонська дочка́ простягла свої руки, —
немає розра́дника їй:
Госпо́дь наказав проти Якова
довкола ньо́го його ворогам,
донька єрусали́мська
нечистою стала між ними.
18 „Справедливий Господь,
а я слову Його неслухня́на була́.
Послухайте но, всі наро́ди,
і побачте мій біль:
дівчата мої та мої юнаки́
у неволю пішли́!
19 Взивала до дру́зів своїх,
та вони обману́ли мене!
Свяще́нство моє й мої ста́рші
вмирають у місті,
шукаючи їжі собі,
щоб душу свою поживи́ти.
20 Зглянься, Господи, — тісно мені!
Моє нутро бенте́житься,
переверта́ється серце моє у мені,
бо була́ зовсı́м неслухня́на.
На вулиці меч осиро́чував,
а в до́мі — смерть.
21 Почули, що я ось стогну́,
й немає мені потіши́теля,
вчули про лихо моє всі мої вороги́, —
та й зрадı́ли, що Ти це зроби́в.
Спровадив Ти день, що його заповı́в, —
бодай ста́лося їм, як мені!
22 Бодай перед обличчя Твоє
прийшло все їхнє лихо, —
і вчини їм, як Ти учинив ось мені
за гріхи мої всі, —
бо числе́нні стогна́ння мої,
моє ж серце боля́ще“.