Римлян
9 Як учень Христа, кажу правду, не обманюю, і у згоді зі святим духом моє сумління свідчить разом зі мною: 2 серце моє сповнене великої журби та невпинного болю. 3 Адже я готовий бути проклятим і відлученим від Христа заради братів, своїх родичів за тілом. 4 Це ізраїльтяни; їх усиновив Бог, і вони мають славу, угоди, Закон і обітниці, а також їм доручено служіння*. 5 До них належать наші прабатьки, і від них походить за тілом Христос. Нехай Бог, який є над усім, буде навіки благословенний. Амінь.
6 А втім, це не означає, що Боже слово не збулося, бо не кожен, хто походить від Ізраїля, обов’язково є «Ізраїлем». 7 І те, що вони Авраамові нащадки, не означає, що всі вони діти, але в Писанні сказано: «Той, кого буде названо «твоїм нащадком», прийде через Ісака». 8 Тобто діти за тілом не обов’язково є дітьми Божими, а справжніми нащадками вважаються діти за обітницею. 9 Бо ось яку обітницю дав Бог: «Наступного року в цей час я прийду, і Сарра народить сина». 10 Проте обітниця була дана не лише в цьому випадку, але й тоді, коли Ревека зачала близнюків від Ісака, нашого прабатька, 11 оскільки ще до їхнього народження, коли вони не зробили ні добра, ні зла,— аби намір Бога щодо вибору і далі залежав не від учинків, а від Того, хто кличе,— 12 їй було сказано: «Старший стане рабом молодшого». 13 Тому й написано: «Я полюбив Якова, а Ісава зненавидів».
14 Що ж скажемо? Невже Бог несправедливий? Зовсім ні! 15 Адже він говорить Мойсею: «Над ким захочу змилосердитися, над тим і змилосерджусь. І кому захочу співчувати, тому й співчуватиму». 16 Отже, усе це залежить не від того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а від Бога, який виявляє милосердя. 17 Бо, як видно з Писання, Бог сказав фараону: «Я дозволив тобі залишитися при житті, щоб на твоєму прикладі показати свою силу і щоб моє ім’я було проголошено по цілій землі». 18 Тож над ким хоче, він змилосерджується, а кому хоче, дозволяє стати впертим.
19 Тоді ти запитаєш мене: «Чому він ще й вказує на провини? Хто зміг противитись його чітко вираженій волі?» 20 Людино, хто ж ти така, щоб зухвало відповідати Богу? Хіба виріб скаже своєму майстру: «Навіщо ти мене зробив таким?» 21 Невже не знаєш, що гончар має владу над глиною і може з тієї ж брили зробити одну посудину для вжитку почесного, а іншу — для непочесного? 22 Бог, бажаючи показати свій гнів і силу, з великим довготерпінням зносив приготовані на знищення посудини гніву, 23 щоб виявити свою безмежну славу на посудинах милосердя, котрі заздалегідь приготовані для слави, 24 тобто на нас, людях, яких він покликав не лише з-посеред юдеїв, а й з-посеред інших народів. Що ж на це скажемо? 25 Щось подібне він говорить у книзі Осı́ї: «Не свій народ я назву «народом своїм» і нелю́бу — «улюбленою», 26 і там, де їм було сказано: «Ви не мій народ», там їх і буде названо «синами живого Бога».
27 Більш того, про Ізраїль Ісая вигукує: «Навіть якщо синів Ізраїля буде стільки, як морського піску, врятується лише останок. 28 Бо Єгова зведе рахунки з мешканцями землі — остаточно і без зволікань». 29 Також Ісая передрік: «Якби Єгова військ не залишив нам потомства, ми стали б як Содом та уподібнились би до Гоморри».
30 Що ж тепер скажемо? Люди з інших народів, хоча й не ставили собі за мету досягти праведності, все-таки досягли її — праведності, яка походить від віри. 31 Ізраїль же, хоча й намагався виконати закон праведності, не досяг своєї мети — не виконав закону. 32 Чому? Тому що намагався виконати його не завдяки вірі, а завдяки ділам. Ці люди спіткнулися об «камінь спотикання», 33 як і написано: «Ось я кладу на Сіоні камінь і скелю спотикання, але той, хто ґрунтує свою віру на ньому, ніколи не розчарується».