Дії

21 І хоча було важко з ними розлучатись, ми все-таки вийшли в море та взяли прямий курс на Кос, наступного дня — на Ро́дос, а звідти — на Пата́ру. 2 Там, знайшовши корабель, який ішов до Фінікı́ї, ми піднялися на борт та й попливли далі. 3 А як на обрії з’явився острів Кіпр, то, оминувши його ліворуч, ми попливли далі до Сирії і висадилися в Тирі, бо там мали розвантажити корабель. 4 У тому місті ми розшукали учнів і залишилися там на сім днів. Але учні, керовані духом, постійно просили Павла не йти до Єрусалима. 5 Коли ж минув сьомий день, ми знову вирушили в дорогу, і всі вони, у тому числі жінки та діти, провели нас за місто. Постававши на березі навколішки, ми помолились, 6 потім попрощалися з ними й піднялися на корабель, а вони повернулися додому.

7 З Тира ми прибули кораблем у Птолемаї́ду. Там нас радо прийняли брати, і на один день ми залишились у них, 8 а наступного дня продовжили свою подорож. Прибувши в Кеса́рію, ми ввійшли в дім Пилипа, проповідника євангелія,— одного із семи чоловіків, яких було вибрано раніше,— і зупинилися в нього. 9 Пилип же мав чотирьох дочок, незайманих дівчат, які пророкували. 10 Там ми пробули досить довго. Потім з Юдеї прибув один пророк, на ім’я Ага́в. 11 Прийшовши до нас, він узяв Павлів пояс, зв’язав собі ноги та руки і сказав: «Ось що говорить святий дух: так само юдеї зв’яжуть в Єрусалимі чоловіка, якому належить цей пояс, і віддадуть його в руки людей з інших народів». 12 Почувши це, і ми, і тамтешні брати почали благати Павла не йти до Єрусалима. 13 У відповідь Павло сказав: «Що ви робите? Навіщо плачете і знесилюєте моє серце? Будьте певні: за ім’я Господа Ісуса я готовий не лише бути зв’язаним, але й умерти в Єрусалимі». 14 І оскільки нам так і не вдалось його відрадити, ми заспокоїлись та сказали: «Нехай на все буде воля Єгови».

15 Після того ми зібралися в дорогу і вирушили до Єрусалима. 16 З нами пішли теж декотрі учні з Кеса́рії, щоб відвести нас до дому чоловіка, в якого ми мали гостювати,— до Мнасо́на з Кіпру, який був одним з перших учнів. 17 В Єрусалимі брати нас радо прийняли. 18 А наступного дня Павло пішов разом з нами до Якова; там зібрались усі старійшини. 19 Павло привітав їх і став детально розповідати про те, що́ Бог зробив серед інших народів, послуговуючись ним у служінні.

20 Почувши це, присутні почали прославляти Бога і сказали Павлу: «Бачиш, брате, скільки віруючих є серед юдеїв? Тисячі! І всі вони ревно дотримуються Закону. 21 Але до них дійшли чутки, що своїм навчанням ти спонукуєш всіх юдеїв, які живуть серед інших народів, відступати від Мойсея і говориш, аби вони не обріза́ли дітей і не дотримувались усталених звичаїв. 22 Що ж тепер робити? Вони так чи інакше почують, що ти прийшов. 23 Тож послухайся нашої поради. Є серед нас чотири чоловіки, які склали обітницю. 24 Візьми їх з собою, очисться з ними за обрядом і покрий їхні видатки, щоб вони могли поголити голови. Так усі дізнаються, що чутки про тебе безпідставні, що ти поводишся правильно і що сам теж дотримуєшся Закону. 25 Якщо ж говорити про віруючих з інших народів, то ми передали їм своє рішення: стримуватися від пожертвуваного ідолам, від крові, від м’яса задушених тварин і від блуду».

26 Отже, наступного дня Павло взяв із собою тих чоловіків, очистився разом з ними за обрядом і ввійшов до храму, щоб оголосити, коли закінчаться дні очищення і коли за кожного з них складуть приношення.

27 А як ті сім днів підходили до кінця, юдеї з Азії, побачивши Павла в храмі, зчинили серед натовпу переполох. Тоді вони схопили Павла, 28 вигукуючи: «Мужі ізраїльські, допоможіть! Цей чоловік скрізь і всюди навчає, виступаючи проти нашого народу, проти Закону та цього місця. Мало того, він ще й привів у храм греків і тим опоганив цю святиню». 29 А кричали вони так, бо раніше бачили разом з Павлом у місті ефесянина Трохима і думали, що він привів цього чоловіка у храм. 30 Тож у місті здійнялося велике заворушення і до храму стали звідусіль збігатися люди. Зрештою вони схопили Павла і потягли його звідти. Потім браму одразу ж зачинили. 31 І, коли його намагалися вбити, до командира загону дійшла звістка, що в усьому Єрусалимі зчинився великий переполох. 32 Тому він негайно взяв воїнів та сотників і побіг униз до натовпу. Побачивши воєначальника і воїнів, люди перестали бити Павла.

33 Тоді воєначальник підійшов до нього і, взявши його під варту, наказав зв’язати двома ланцюгами, а потім став розпитувати, хто він такий і що накоїв. 34 Але оскільки хтось з юрби кричав одне, ще хтось — інше, то через такий галас начальник не зміг нічого довідатися і наказав відвести Павла в казарму. 35 Коли ж той ступив на сходи, юрба настільки розлютувалась, що воїнам довелося його нести, 36 бо за ним йшла сила-силенна люду і кричала: «Геть його!»

37 Але перед тим як Павла завели в казарму, він запитав воєначальника: «Можна мені щось сказати?» У відповідь той запитав: «Ти розмовляєш грецькою? 38 Хіба ти не той єгиптянин, який недавно зчинив заколот і вивів у пустелю чотири тисячі чоловіків з кинджалами?» 39 Павло відказав: «Насправді я юдей із Тарса, що в Кілікı́ї, а не громадянин якогось там невідомого міста. Тож благаю, дозволь мені звернутись до народу». 40 Той дозволив, і Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою. Коли запала цілковита тиша, він звернувся до людей єврейською, кажучи: