Дії

28 Отже, коли ми опинились у безпечному місці, то довідалися, що цей острів називається Мальта. 2 Місцеві жителі,— а вони розмовляли чужою мовою,— дуже людяно до нас поставились: розклали багаття й надали всім допомогу, бо бачили, що падав дощ і було холодно. 3 Коли ж Павло назбирав оберемок хмизу і поклав у багаття, то від жару звідти вилізла гадюка та вп’ялася йому в руку. 4 Місцеві люди побачили, що отруйна змія звисає з його руки, і заговорили між собою: «Цей чоловік явно вбивця, і, хоча він врятувався на морі, справедлива кара його не минула, і він не залишиться живим». 5 Але він струсив змію у вогонь, зовсім не постраждавши. 6 Вони ж думали, що він дістане запалення і спухне або відразу впаде мертвим. Прочекавши досить довго і побачивши, що нічого з ним не сталося, вони змінили свою думку й почали говорити, що він бог.

7 А неподалік того місця були володіння Пу́блія, головного чоловіка на острові. Він нас гостинно прийняв і три дні опікувався нами. 8 Але сталося так, що в той час батько Пу́блія лежав у гарячці, хворий на дизентерію. Павло пішов туди і, помолившись, поклав на нього руки та зцілив його. 9 Коли про це дізнались інші остров’яни, то всі, що мали хвороби, також почали приходити до Павла, і він їх зціляв. 10 І вони вшанували нас багатьма подарунками, а коли ми відпливали, дали в дорогу все необхідне.

11 Отже, через три місяці ми відпливли александрійським кораблем, який простояв зиму на острові; цей корабель мав на носі знак — «Сини Зевса». 12 Зайшовши в порт у Сираку́зах, ми залишилися там на три дні, 13 а звідти, обігнувши берег, прибули в Ре́гію. Наступного дня подув південний вітер, і ми вже на другий день дісталися до Путео́лі. 14 Там ми знайшли братів, і вони впросили нас залишитися в них на сім днів; і так ми наблизились до Рима. 15 А тамтешні брати, почувши про нас, пішли нам назустріч аж до А́ппієвого ринку і Трьох Заїздів. Побачивши їх, Павло подякував Богові та піднісся духом. 16 Коли ж зрештою ми прибули в Рим, Павлові дозволили там жити самому під охороною воїна.

17 А через три дні Павло скликав впливових юдеїв. Коли вони зібралися, він промовив: «Мужі, брати, хоча я не зробив нічого проти свого народу чи проти звичаїв наших прабатьків, мене з Єрусалима віддали як в’язня в руки римлян. 18 А ті, провівши допит, хотіли звільнити мене, бо я не вчинив нічого, за що заслуговував би смерті. 19 Та оскільки юдеї далі виступали проти мого звільнення, я був змушений подати апеляцію до кесаря. Але я зробив це зовсім не тому, що хотів у чомусь звинуватити свій народ. 20 Саме з цієї причини я прагнув побачитися і поговорити з вами, бо я закутий у цей ланцюг за надію Ізраїля». 21 Вони ж сказали йому: «Ми не отримували про тебе жодних листів з Юдеї. І навіть брати, які приходили сюди, не говорили про тебе нічого поганого. 22 Але ми згідні: варто послухати, що́ ти про це думаєш, бо нам добре відомо, як скрізь виступають проти цієї секти».

23 Тоді у визначений день вони знову прийшли до нього додому; того разу їх було значно більше. І він з ранку до вечора пояснював їм суть справи: давав ґрунтовне свідчення про Боже царство і наводив переконливі докази про Ісуса як з Мойсеєвого закону, так і з Пророків. 24 Унаслідок декотрі повірили його словам, а інші — ні. 25 Оскільки ж вони не згоджувались між собою, то стали розходитися. А Павло тим часом промовив:

«Святий дух влучно сказав вашим прабатькам через пророка Ісаю: 26 «Піди до цього народу і скажи: «Ви будете слухати, але так і не зрозумієте, будете дивитися, але так і не побачите. 27 Бо серце того народу огрубіло, вухами вони чують, але не відгукуються, і очі свої заплющили, щоб ніколи нічого не бачити, не чути, не розуміти серцем та не навернутися, щоб я їх зцілив». 28 Тож знайте, що новину про те, як Бог дає спасіння, послано іншим народам, і вони неодмінно прислу́хаються до неї». 29 —

30 Отже, цілих два роки Павло жив у будинку, який винаймав. Він гостинно приймав усіх, хто приходив до нього, 31 проповідував їм про Боже царство і навчав про Господа Ісуса Христа з величезною свободою мови і без перешкод.