Івана
11 В одному селі захворів чоловік на ім’я Лазар. Це було у Віфанı́ї, де жили Марія та її сестра Марта. 2 Це та сама Марія, яка намастила Господа пахучою олією і витерла йому ноги своїм волоссям, а Лазар, який захворів, був її братом. 3 Тож сестри послали Ісусові звістку: «Господи, твій любий друг хворий». 4 Почувши це, Ісус промовив: «Ця хвороба не приведе до смерті, а принесе славу Богові, і через неї прославиться Божий Син».
5 Ісус же любив Марту, її сестру та Лазаря. 6 Та, почувши, що Лазар хворий, він ще два дні залишався в тому місці, де був. 7 Потім він звернувся до учнів: «Ходімо знову в Юдею». 8 Учні ж сказали: «Учителю, зовсім недавно юдеї хотіли закидати тебе камінням, а ти знову туди йдеш?» 9 Ісус відповів: «Хіба день має не дванадцять годин? Хто ходить удень, той ні на що не наштовхнеться, оскільки бачить світло цього світу. 10 А хто ходить уночі, той обов’язково на щось наштовхнеться, бо в ньому світла немає».
11 Після тих слів він сказав: «Наш друг Лазар заснув, і я йду розбудити його». 12 Але учні сказали: «Господи, якщо він заснув, то одужає». 13 Ісус мав на увазі його смерть, вони ж думали, що він говорив про звичайний сон. 14 Тоді Ісус прямо сказав: «Лазар помер, 15 і я тішуся, що мене там не було, бо тепер ваша віра зможе стати ще міцнішою. Тож ходімо до нього». 16 А Хома, якого називали Близнюком, звернувся до інших учнів: «Ходімо і ми, щоб померти разом з ним».
17 Коли ж Ісус прийшов, то довідався, що Лазар вже чотири дні лежить у гробниці. 18 А Віфанı́я була недалеко від Єрусалима, приблизно за три кілометри, 19 тож багато юдеїв прийшли до Марти й Марії, щоб потішити їх після смерті брата. 20 Марта ж, коли почула, що йде Ісус, то вийшла йому назустріч, а Марія залишилася вдома. 21 І Марта сказала Ісусу: «Господи, якби ти був тут, не помер би мій брат. 22 Але я знаю: все, що ти попросиш у Бога, він дасть тобі». 23 Ісус же промовив: «Твій брат воскресне». 24 А Марта сказала: «Знаю, він воскресне, коли настане воскресіння в останній день». 25 На це Ісус відповів: «Я — воскресіння і життя. Хто вірить у мене, той, навіть якщо й помре, оживе. 26 І кожен, хто живе та вірить у мене, ніколи не помре. Віриш у це?» 27 Вона промовила: «Так, Господи, вірю; я вірю, що ти — Христос, Божий Син, який мав прийти у світ». 28 Після цих слів вона пішла та покликала свою сестру Марію, шепнувши їй: «Вчитель тут; він тебе кличе». 29 Коли Марія почула це, то швиденько встала й побігла до Ісуса.
30 На той час Ісус ще не ввійшов у село, а був там, де його зустріла Марта. 31 Тому коли юдеї, котрі потішали Марію вдома, побачили, як вона швидко встала та вибігла, то вирішили піти за нею. Вони думали, що Марія йде до гробниці оплакувати брата. 32 А вона прийшла туди, де був Ісус, і, побачивши його, впала йому до ніг та сказала: «Господи, якби ти був тут, не помер би мій брат». 33 Коли ж Ісус побачив, як вона плаче і як плачуть юдеї, котрі були з нею, то й сам глибоко зітхнув і схвильовано 34 запитав: «Куди ви його поклали?» Вони відповіли: «Ходи, Господи, і побачиш». 35 І з очей Ісуса покотилися сльози. 36 Побачивши це, юдеї говорили: «Дивіться, як сильно він любив його!» 37 Однак дехто казав: «Невже цей чоловік, який відкрив очі сліпому, не міг зробити так, щоб той не помер?»
38 Знову глибоко зітхнувши, Ісус підійшов до гробниці,— а це була печера, привалена каменем,— 39 і наказав: «Відваліть камінь». Тоді Марта, сестра померлого, сказала Ісусу: «Господи, тіло вже, напевно, смердить, бо минуло чотири дні». 40 Ісус її запитав: «Хіба я тобі не говорив, що коли будеш вірити, то побачиш Божу славу?» 41 Тож камінь відвалили. А Ісус підвів очі до неба і промовив: «Батьку, дякую, що ти почув мене. 42 Я знав, що ти завжди мене чуєш, але сказав це заради людей, котрі стоять довкола, аби вони повірили, що ти послав мене». 43 Після цих слів Ісус вигукнув: «Лазарю, вийди!» 44 І чоловік, що був мертвий, вийшов: його руки і ноги були обмотані пов’язками, а лице — обв’язане хустиною. Тоді Ісус сказав: «Розв’яжіть його, нехай іде».
45 Побачивши, що́ Ісус зробив, багато юдеїв, котрі прийшли до Марії, повірили в нього. 46 Інші ж пішли до фарисеїв і розповіли їм усе, що зробив Ісус. 47 Отже, старші священики й фарисеї зібрали Синедріон і почали говорити: «Що ж нам робити? Адже цей чоловік виконує багато чуд! 48 Якщо облишимо його, то всі в нього повірять, а тоді прийдуть римляни та захоплять і наш храм*, і наш народ». 49 Але один з них, на ім’я Кайя́фа, який був того року первосвящеником, звернувся до них: «Ви нічого не знаєте 50 і не розумієте: для вас же ліпше, щоб один помер за народ, аніж щоб увесь народ загинув». 51 А сказав він це не від себе. Того року він був первосвящеником, тому виголосив пророцтво, що Ісус має померти за народ. 52 Ісус мав померти ще й для того, аби зібрати розпорошених дітей Бога. 53 Тож фарисеї змовились убити його і відтоді почали шукати можливості, як це зробити.
54 З того часу Ісус вже не з’являвся юдеям відкрито. Звідти він вирушив до міста Єфрема, у місцевість поблизу пустелі, і там залишався зі своїми учнями. 55 Коли ж наближалась юдейська Пасха, багато людей ще перед святом звідусіль поприходили в Єрусалим, щоб очиститися згідно з обрядом. 56 Там люди почали шукати Ісуса, і, стоячи в храмі, запитували одні одних: «Як ви думаєте, невже він взагалі не прийде на свято?» 57 А старші священики та фарисеї розпорядилися, щоб, коли хтось дізнається, де Ісус, повідомив їм про це, і тоді вони зможуть його схопити.