Луки

22 У ту пору наближалося свято Прісних хлібів, яке ще називали Пасхою. 2 І старші священики й книжники, боячись народу, шукали нагоди, як би позбутися Ісуса. 3 А тим часом Сатана увійшов в Юду, званого Іскаріотом, який був з числа дванадцятьох. 4 І той пішов до старших священиків та начальників храму, щоб поговорити про те, як ліпше видати їм Ісуса. 5 Вони дуже зраділи й пообіцяли йому срібняків. 6 Тож він погодився і почав шукати зручної нагоди видати їм Ісуса, коли поблизу не буде натовпу.

7 Аж ось настало свято Прісних хлібів, коли належало приносити пасхальну жертву. 8 Тоді Ісус послав Петра та Івана, кажучи: «Ідіть, приготуйте для нас пасхальну вечерю». 9 Вони ж запитали його: «Де хочеш, щоб ми її приготували?» 10 Він їм відповів: «Коли увійдете в місто, то зустрінете чоловіка, який нестиме глиняну посудину з водою. Йдіть за ним у дім, куди він увійде. 11 А власникові дому скажіть: «Учитель запитує: «Де гостьова кімната, в якій я міг би з’їсти з учнями пасхальну вечерю?» 12 Цей чоловік покаже вам велику горішню кімнату, де буде все необхідне. Там приготуйте вечерю». 13 І учні вирушили туди. А там все було саме так, як він говорив, тож вони приготували вечерю.

14 У відповідний час Ісус сів* за стіл разом з апостолами 15 і звернувся до них: «Я дуже хотів їсти цю пасхальну вечерю з вами, перш ніж зазнаю страждань, 16 бо говорю вам: я вже не буду їсти її, аж поки не сповниться в Божому царстві все те, що вона означає». 17 Потім, узявши чашу, він склав подяку і сказав: «Візьміть її та передайте один одному, 18 бо говорю вам: відтепер я не питиму з плоду виноградної лози, аж поки не прийде Боже царство».

19 Узяв він також хліб і, склавши подяку, поламав його, дав їм та сказав: «Це означає моє тіло, яке буде віддане за вас. Чиніть це на спомин про мене». 20 Так само взяв він після вечері чашу і сказав: «Ця чаша означає нову угоду, укладену на підставі моєї крові, що проллється за вас.

21 Та ось зі мною за столом мій зрадник. 22 Бо Син людський відходить так, як і було визначено, однак горе людині, через яку його буде видано!» 23 Тоді вони почали міркувати між собою, хто з них це зробить.

24 І зчинилась між ними гостра суперечка про те, хто з них найбільший. 25 Він же сказав їм: «Царі народів зверхньо панують над людьми, і ті, хто має владу, називаються Добродійниками. 26 Та ви не повинні бути такими, як вони. Але хто найбільший серед вас, нехай стане як наймолодший, і хто начальствує — як той, хто прислуговує. 27 Бо хто більший: той, хто сидить* за столом, чи той, хто прислуговує? Хіба не той, хто сидить за столом? Я ж серед вас як той, хто прислуговує.

28 А ви залишилися зі мною у моїх випробуваннях, 29 і я укладаю з вами угоду про царство, як і мій Батько уклав угоду зі мною, 30 щоб ви їли та пили за моїм столом у царстві моєму й сиділи на престолах і судили дванадцять племен Ізраїля.

31 Си́моне, Си́моне, ось Сатана зажадав просіяти вас, як пшеницю. 32 Та я благав про тебе, щоб віра твоя не ослабла. Ти ж, коли повернешся, зміцни своїх братів». 33 А той сказав Ісусу: «Господи, я готовий іти з тобою і до в’язниці, і навіть на смерть». 34 Але Ісус відповів: «Говорю тобі, Петре: ще півень не заспіває сьогодні, як ти тричі заперечиш, що знаєш мене».

35 Потім він запитав учнів: «Коли я відправляв вас без гаманця, без торби й сандалій, чи вам бракувало чогось?» Вони відповіли: «Ні!» 36 Тоді він сказав: «Тепер же той, хто має гаманець, нехай візьме його, а також торбу; і хто не має меча, нехай продасть вбрання і купить його. 37 Говорю ж вам, на мені має виконатися написане: «І був він зарахований до беззаконників». Бо сказане про мене вже виконується». 38 Відтак вони сказали: «Господи, ось тут два мечі». Він їм відповів: «Цього достатньо».

39 І як Ісус вийшов звідти, то за звичаєм подався до Оливкової гори, а учні теж пішли за ним. 40 Коли ж вони прийшли туди, він їм сказав: «Перебувайте в молитві, щоб не впасти в спокусу». 41 А сам відійшов від них приблизно на відстань кинутого каменя, впав на коліна та почав молитися, 42 кажучи: «Батьку, якщо бажаєш, забери від мене цю чашу. Але хай виконується не моя воля, а твоя». 43 Тоді йому з’явився ангел з неба і зміцнив його. 44 І в нестерпних муках Ісус продовжував ще палкіше молитися, а піт його став немов краплі крові, які падали на землю. 45 Потім, помолившись, Ісус встав, пішов до учнів і побачив, що вони через смуток задрімали. 46 Тож він сказав їм: «Чому ви спите? Встаньте й перебувайте в молитві, щоб не впасти в спокусу».

47 І коли він ще говорив, наблизився натовп, попереду якого йшов чоловік на ім’я Юда — один з дванадцятьох. І він підійшов до Ісуса, щоб поцілувати його. 48 Проте Ісус звернувся до нього: «Юдо, невже ти поцілунком зраджуєш Сина людського?» 49 Побачивши, до чого все це веде, ті, хто стояв поряд з Ісусом, запитали: «Господи, може нам вдарити мечем?» 50 І один з них навіть вдарив та відсік праве вухо рабові первосвященика. 51 Та Ісус сказав: «Досить вже!» — і, доторкнувшись до вуха, зцілив раба. 52 Тоді він звернувся до старших священиків, начальників храму і старійшин, котрі прийшли за ним: «Хіба я розбійник, що ви прийшли до мене з мечами й палицями? 53 Таж я день у день був з вами в храмі, і ви не чіпали мене. Однак тепер — ваша година і влада темряви».

54 Відтак, схопивши Ісуса, вони забрали його та повели в дім первосвященика. Петро ж ішов за ними на віддалі. 55 Потім вони розпалили посеред подвір’я багаття і посідали разом. Сидів серед них і Петро. 56 А одна служниця, побачивши його біля яскравого вогнища, придивилась до нього й сказала: «Цей чоловік також був з ним». 57 Але він заперечив: «Жінко, я не знаю його». 58 Незабаром інший чоловік побачив його і сказав: «Ти також один з них». Петро відповів: «Ні, зовсім ні!» 59 І приблизно через годину ще хтось почав настійно твердити: «Ну так, цей точно був з ним, він же галілеянин!» 60 Та Петро відповів: «Чоловіче, я не знаю, про що ти говориш». І в ту ж мить, коли він ще говорив, заспівав півень. 61 Тоді Господь обернувся й подививсь на Петра, а той пригадав собі його слова: «Перш ніж сьогодні заспіває півень, ти тричі зречешся мене». 62 І вийшов він звідти та гірко заплакав.

63 А чоловіки, які тримали Ісуса під вартою, почали глузувати з нього та бити його; 64 і, накривши його, запитували: «Ану, пророкуй, хто вдарив тебе?» 65 І вони продовжували зневажати його всілякими богохульними словами.

66 Коли ж настав день, зібралася рада старших народу — старших священиків та книжників,— і вони потягли його в зал Синедріону, говорячи: 67 «Якщо ти Христос, скажи це». Однак він їм відповів: «Навіть якби я вам сказав, ви ніколи б не повірили, 68 а якби запитав, ніколи б не відповіли. 69 Проте відтепер Син людський сидітиме біля могутньої Божої правиці». 70 Тоді вони всі запитали: «Значить, ти Божий Син?» Він же відповів: «Ви самі кажете, що це я». 71 Тож вони вигукнули: «Хіба треба нам ще якогось свідчення? Ми ж на власні вуха чули це з його уст».