Євреїв
10 Оскільки ж Закон є лише тінню прийдешніх благ, а не самими благами, то священики, приносячи постійно, з року в рік, ті самі жертви, ніколи не зможуть зробити досконалими тих, хто наближається до Бога. 2 Інакше хіба ці жертви не перестали б приносити? Адже якби ті, хто віддано виконує служіння*, очистились раз і назавжди, то вже не усвідомлювали б своєї гріховності. 3 Та ці жертви навпаки з року в рік служать нагадуванням про гріхи, 4 які неможливо усунути кров’ю биків і козлів.
5 Тому, приходячи у світ, він говорить: «Жертви й приношення ти не захотів, але приготував мені тіло. 6 Цілопалень і приношень за гріх ти не схвалив». 7 Тоді я сказав: «Ось я прийшов (як написано про мене в сувої) виконувати волю твою, Боже». 8 Сказавши спочатку: «Ти не захотів і не схвалив жертв, приношень, цілопалень та приношень за гріх» — жертв, які складаються за Законом,— 9 потім він говорить: «Ось я прийшов виконувати волю твою». Тож він скасовує перше, щоб встановити друге. 10 Відповідно до цієї «волі» ми раз і назавжди були освячені приношенням тіла Ісуса Христа.
11 До того ж кожен священик день у день стає на своє місце, аби виконувати служіння заради народу, і багаторазово приносить ті самі жертви, бо вони ніколи не зможуть повністю усунути гріхи. 12 А цей чоловік раз і назавжди приніс одну жертву за гріхи, а потім сів праворуч від Бога 13 й відтоді чекає, аж поки його вороги будуть покладені як підніжок його ногам. 14 Бо одним жертвоприношенням він назавжди зробив досконалими тих, котрі стають освяченими. 15 Крім того, нам свідчить і святий дух, бо, сказавши спочатку: 16 «От угода, яку я укладу з ними після тих днів,— говорить Єгова.— Я вкладу закони свої в їхні серця і напишу ці закони в розумах їхніх», 17 він додає: «А гріхів їхніх та беззаконних учинків більше ніколи не пригадаю». 18 Коли ж такі вчинки прощено, уже немає потреби складати приношення за гріх.
19 Отже, брати, завдяки крові Ісуса ми маємо можливість сміливо входити у святе місце шляхом, 20 котрий він відкрив нам як новий та живий шлях через завісу, тобто своє тіло; 21 також ми знаємо, що над Божим домом стоїть великий священик. 22 Тож звертаймося до Бога зі щирістю в серцях і цілковитою впевненістю, яку дає віра, очистивши* свої серця від заплямованого сумління та обмивши тіла чистою водою. 23 Міцно й непохитно тримаймося можливості прилюдно визнавати свою надію, бо той, хто дав ці обітниці,— вірний. 24 І зважаймо одні на одних, щоб спонукувати до любові й добрих учинків, 25 та не покидаймо наших спільних зібрань, як деякі мають за звичай, а підбадьорюймо одні одних, і робімо так ще більше в міру того, як бачимо наближення цього дня.
26 Бо якщо, отримавши точне знання правди, ми свідомо ходимо в гріху, то вже не залишається жертви за гріхи, 27 а якесь страшне очікування суду і палюча ревність, що готова пожерти противників. 28 Кожен, хто зневажає закон Мойсея, помирає на підставі свідчення двох або трьох, і йому немає пощади. 29 Тож подумайте, наскільки суворішого покарання заслуговуватиме людина, якщо вона потоптала Сина Божого та не вважає чимось цінним кров угоди — кров, якою була освячена,— і якщо вона поглумилася над духом незаслуженої доброти й зневажила його. 30 Бо ми знаємо того, хто сказав: «Помста моя, я відплачу» і ще «Єгова судитиме свій народ». 31 Яка ж страшна річ — впасти в руки живого Бога!
32 Ви ж завжди пам’ятайте минулі дні, коли ви, отримавши просвітлення, залишалися стійкими у стражданнях і великій боротьбі, 33 адже тоді вас, немов на театральному видовищі, зневажали й завдавали вам лиха; бувало й так, що ви просто поділяли страждання тих, хто зносив такі випробування. 34 Бо ви і співчутливо ставилися до ув’язнених, і радісно сприймали пограбування свого майна, знаючи, що маєте власність ліпшу, неминущу.
35 Тому не відкидайте своєї свободи мови, яка має принести велику нагороду. 36 Адже вам потрібно витривалості, щоб, виконавши Божу волю, отримати обіцяне. 37 Бо ще «зовсім трохи» — і «той, хто надходить, прийде і не забариться». 38 «А мій праведний житиме завдяки своїй вірі», та «якщо він відступить від мене, то буде не до вподоби душі моїй». 39 Ми ж не з тих, хто відступає, щоб бути знищеним, а з тих, хто вірить, щоб зберегти душу живою.