Дії
27 Коли ж було вирішено, що ми попливемо до Італії, то Юлію, одному сотнику із загону Августа, дали доручення доставити туди Павла та інших в’язнів. 2 Отже, ми сіли на адрамитський корабель, який мав пливти до портів вздовж узбережжя провінції Азії; був ще з нами Ариста́рх, македонянин із Фессало́нік. 3 Наступного дня ми висадилися в Сидо́ні. Там Юлій повівся з Павлом людяно і відпустив його до друзів, щоб вони попіклувалися про нього.
4 Вийшовши звідти в море, ми попливли коло Кіпру так, що він захищав нас від зустрічних вітрів. 5 Далі ми попрямували відкритим морем уздовж Кілікı́ї та Памфілı́ї і зайшли в порт Ми́ра, що в Лı́кії. 6 Там сотник знайшов корабель, який плив з Александрії в Італію, і посадив нас на нього. 7 Потім ми повільно пливли досить довгий час і заледве добралися до Кніда. А оскільки вітер не давав нам просуватися далі, ми вирушили під прикриттям Криту повз Салмо́ну. 8 З труднощами пройшовши вздовж берега, ми підійшли до однієї гавані, за назвою Добра Пристань, біля якої було місто Ласе́я.
9 Коли пройшло чимало часу і виходити в море було вже небезпечно, бо піст, пов’язаний з днем Примирення, минув, Павло порадив їм: 10 «Мужі, бачу я, що плавання закінчиться бідою і ми зазна́ємо великих втрат, причому маю на увазі не тільки вантаж, але й наші душі». 11 Проте сотник послухався не Павла, а стернового та власника корабля. 12 І, оскільки гавань була непридатна для зимівлі, більшість порадила попливти звідти й подивитися, чи зможуть вони якось перебратися до Фінı́ка, щоб там перезимувати; це порт на Криті, який виходить на північний і південний схід.
13 Крім того, коли повіяв вітерець з півдня, вони подумали, що їм таки вдасться здійснити свій намір, тому підняли якір і попливли вздовж узбережжя Криту. 14 Проте незабаром на них налетів шалений вітер, який називають Евракı́лон. 15 Оскільки корабель підхопило і ми не могли йти проти вітру, ми просто опустили руки і нас почало носити. 16 Навіть коли ми пропливали під прикриттям острівця за назвою Ка́вда, то ледве змогли втримати шлюпку, яка була біля корми, 17 але нам все-таки вдалось витягнути її на борт. Тоді ми стали обв’язувати корабель підручними засобами; також, боячись сісти на мілину в Сірті, ми спустили снасті, і нас знову почало носити. 18 А оскільки буря жбурляла нами, то наступного дня корабель почали звільняти від вантажу. 19 На третій же день ми повикидали і корабельне спорядження.
20 Потім багато днів не з’являлося ані сонце, ані зірки, і навколо шаленіла досить сильна буря, тож будь-яка надія на порятунок почала згасати. 21 І, оскільки люди довго не їли, Павло встав серед них та сказав: «Мужі, все-таки треба було мене послухатись і не виходити з Криту в море. Тоді ми не зазнали б такої шкоди і втрат. 22 Тепер же піднесіться духом, бо жодна душа з вас не загине, тільки розіб’ється корабель. 23 Говорю це тому, що вночі мені з’явився ангел Бога, якому я належу і віддано служу*. 24 Ангел сказав: «Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед кесарем, і заради тебе Бог збереже життя всім, хто з тобою пливе». 25 Тож, мужі, піднесіться духом, бо я вірю Богові, що все станеться саме так, як мені було сказано. 26 І на якомусь острові нас має викинути на берег».
27 Настала чотирнадцята ніч, а нас і далі кидало туди-сюди у водах Адрії*. Однак опівночі моряки почали підозрювати, що ми наближаємось до якоїсь землі. 28 Тому вони заміряли глибину, і виявилось, що було двадцять сажнів*. Через деякий час вони знову заміряли глибину, тепер було п’ятнадцять сажнів. 29 А боячись, що нас викине десь на скелі, ми скинули з корми чотири якорі й почали чекати, поки настане день. 30 Коли ж моряки спробували утекти з корабля і, вдаючи, що хочуть скинути з носа якорі, спустили на море шлюпку, 31 Павло сказав сотникові та воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися». 32 Тоді воїни відрубали канати від шлюпки, і вона собі попливла.
33 А на світанку Павло став благати всіх трохи поїсти, кажучи: «Вже чотирнадцятий день ви чекаєте і нічого не їсте. 34 Тому благаю вас: поїжте трохи, щоб вам не померти, бо ні в кого з вас не впаде жодна волосина з голови». 35 Опісля він взяв хліб, склав перед усіма Богові подяку, поламав його і почав їсти. 36 Тоді всі повеселішали і теж почали їсти. 37 Усіх же разом нас на кораблі було двісті сімдесят шість душ. 38 Наївшись, вони знову взялися викидати в море пшеницю, щоб корабель став ще легшим.
39 Коли зрештою прийшов день, вони не могли розпізнати, до якої землі припливли, але, побачивши якусь затоку та берег, вирішили, що спробують причалити до нього. 40 Отож вони відрубали якорі, кинули їх у море і відпустили канати рульових весел, а тоді підняли переднє вітрило та попрямували за вітром до берега. 41 Коли ж корабель сів на мілину, яка омивалась з обох боків морем, то його ніс нерухомо загруз у дні, а корму почали трощити хвилі. 42 Тоді воїни вирішили вбити в’язнів, щоб ніхто не відплив і не втік. 43 Але сотник хотів привести Павла цілим та неушкодженим і стримав їх від задуманого. Він наказав тим, хто вмів плавати, кинутися в море і першими пливти до берега, 44 а решті добиратися або на дошках, або на тому, що було на кораблі. Так всі уціліли й дістались до суші.