Нам доручена добра новина
1 Яку ж велику цінність доручив нам Бог — Євангеліє, тобто добру новину! (1 Сол. 2:4). Дехто може відкидати її, та все ж є чимало щирих, яких вона приваблює, наче приємний запах (2 Кор. 2:14—16). Тим, хто приймає і кориться добрій новині, вона несе спасіння (2 Сол. 1:8). Отже, що ми повинні робити з дорученою нам доброю новиною?
2 Ісус і апостоли. Для Ісуса головною справою було звіщати добру новину (Луки 4:18, 43). Він любив людей і розумів важливість доброї новини. Тому і проповідував, навіть коли був втомлений і голодний (Марка 6:30—34). Словом і прикладом Ісус навчав своїх учнів, наскільки важливою є праця проповідування про Царство (Матв. 28:18—20; Марка 13:10).
3 Апостоли також запопадливо проголошували звістку про Царство і цим наслідували Ісуса. Навіть коли їх били і наказували не проповідувати, вони «безупинно навчали, і звіщали Євангелію» (Дії 5:40—42). Цю працю невтомно виконував теж апостол Павло (1 Кор. 15:9, 10; Кол. 1:29). Він порівняв проповідування доброї новини з боргом своєму ближньому і задля цієї праці з готовністю відмовлявся від особистих вигод (Дії 20:24; Рим. 1:14—16).
4 Наше завдання сьогодні. Якщо ми розуміємо важливість дорученої нам праці, то це спонукуватиме нас шукати можливостей розширити своє служіння (Рим. 15:16). Розгляньмо приклад Едварда. Він був калікою і міг пересуватися лише на інвалідському візку. Едвард сідав біля входу до готелю і розповідав гостям про свою віру. Згодом він захотів розширити служіння. На своєму пікапі Едвард прилаштував спеціальну кабіну і так зміг, долаючи тисячі кілометрів, багато років піонерувати. Нині чимало Свідків, подібно до Едварда, змогли пристосуватись до своїх обставин, щоб активніше брати участь у поширенні доброї новини.
5 Тож наслідуймо Ісуса й апостолів і нехай завше на першому місці в житті у нас буде проповідницька праця. Так ми покажемо, що любимо людей і дорожимо доброю новиною, яку нам доручив Єгова.