Чому корисно мати власну територію?
1. Що таке власна територія?
1 Що таке власна територія? Це територія, яку ти можеш собі взяти (якщо збір має достатньо територій) і яка лежить, скажімо, недалеко від твого дому. У книжці «Організовані» на сторінці 103 сказано: «Якщо в тебе буде територія, до якої легко добратися, це дозволить тобі більш ефективно використовувати час для служіння. Ти також можеш запрошувати інших вісників опрацьовувати з тобою цю територію».
2. Як можна врівноважувати групове свідчення з опрацюванням власної території?
2 Групове свідчення і власна територія. Якщо ти візьмеш територію недалеко від місця роботи, то зможеш проповідувати під час обідньої перерви або перед тим, як повернутись додому, приміром з вісником, який працює неподалік. Коли ж ти візьмеш територію біля свого дому, тобі і твоїй сім’ї буде зручно свідчити ввечері. Звичайно, якщо ти не був на зустрічі до служіння, доречно попросити Єгову про керівництво, перш ніж проповідувати (Фил. 4:6). Крім того, тобі слід приділяти час як для опрацювання власної території, так і для того, щоб підтримувати групове свідчення. Особливо на вихідних, коли багато вісників бере участь у служінні, було б добре проповідувати разом з групою.
3. Чому корисно мати власну територію?
3 Чому корисно мати власну територію? Якщо в тебе є власна територія, ти маєш де проповідувати в зручний для тебе час. Ти зможеш більше часу присвячувати проповідуванню і менше часу витрачатимеш на дорогу. Завдяки цьому дехто може служити допоміжним або сталим піонером. Оскільки люди, які виявили зацікавлення, живуть по сусідству, тобі буде легше робити повторні відвідини і проводити біблійні вивчення. Чимало вісників побачило, що, коли вони проповідують на власній території, їм простіше познайомитися з мешканцями, а ті, у свою чергу, починають ставитися до них з більшою довірою. Це особливо стосується ситуації, коли територію опрацьовують декілька разів, перш ніж її повернути. Чи ти маєш власну територію? Це допоможе тобі і твоїй сім’ї ще старанніше виконувати своє служіння (2 Тим. 4:5).