Прищеплювання оливки

Прищеплювання було поширеним у біблійні часи. Пагони плодоносного дерева зазвичай приживляли на дерево, що приносило гірший плід, щоб воно почало давати кращий врожай. Апостол Павло згадав прищеплювання у своєму прикладі про оливку (Рм 11:17—24). Він порівняв помазаних духом християн з язичників до гілок дикої оливки, прищеплених до «оливки садової» (Рм 11:24). Про прищеплювання дикої оливки на садову писав у I столітті н. е. Луцій Юній Модерат Колумелла, римський воїн, садовод і автор праць про сільське господарство. Згадавши про здорові дерева, які не приносять плодів, він радив ось що: «Було б добре просвердлити їх галльським буравом і щільно вставити в отвір молодий пагін дикої оливки. Так дерево, яке немовби запліднене плодючим паростком, стає родючішим». Своїм яскравим прикладом Павло нагадав, що помазані духом християни — і юдеї, і язичники — мають жити в єдності (Рм 2:28, 29; 11:17, 18). На малюнку зображено різні методи прищеплювання, які могли використовуватись у I столітті н. е.

1. На гілці збоку просвердлюють дірку і туди вставляють пагін з іншого дерева.

2. На зрізі гı́лки роблять надрізи, в які спочатку вставляють пагони, а тоді туго їх обв’язують.

3. З гілки вирізають шматок кори і на її місце прив’язують пагін зі шматком кори, зрізаний з іншого дерева.