Вдячні за працю Свідків Єгови

ЩО ЛЮДИ чесного серця думають коли Свідки Єгови відвідують їхні доми? Так, яке є їхнє почуття до зусилля Свідків, що говорять їм про Біблію й її життя-даючу вістку? Подумайте про те, що ця пара в Лос Анжелосі, Каліфорнії, сказала про це:

“Одного недільного ранку, старша жінка відвідала наш дім. Вона була чужинка й її було тяжко розуміти. В той час я не розумів цілі її відвідин, хоч вона пояснювала, що вона брала участь у праці помотати людям зрозуміти Біблію. Я вислухав її з двох причин. Перше я дивувався, що вона мала так багато віри в свою релігію, що аж прийшла до мого дому розказати мені про неї. Я знав, що їй було тяжко робити це, тому що вона не володіла добре англійською мовою. Як мені було не послухати її? Вона так дбала про мене, цілковитого чужинця, що аж прийшла до мого дому лише розказати мені те, що сама навчилася. Друга причина чому я вислухав її була та, що я цікавився темою.

“Моя дружина належала до Епископальної Церкви, а я до Лютеранської. Ми випробували обидві ці церкви і були не лише розчаровані, але навіть незлюбили їх. Ми ходили і до інших церков, але ніколи не були задоволені. Я відчував, що в релігії мусіло бути щось більшого ніж лише сходитися разом, давати гроші, співати пісні і раз на тиждень слухати пів годинної проповіді, яка однак нічого корисного не навчала. Отже, коли ця старша жінка прийшла до нашого дому, ми шукали чогось, і справді цікавилися тим, що вона говорила нам про Біблію. Перші відвідини були короткі і вона лишила нам книжку для пояснення Біблії. Книжка коштувала лише п’ятдесят центів. Як я міг відмовити їй?

“Ця жінка була дуже ласкава. Вона не забула про нас. Два тижні пізніше вона вернулася з надзирателем місцевого збору Свідків Єгови. На мене зробило велике враження їхнє зацікавлення нами і його знання Біблії, так що ми зараз розпочали студію Біблії з ними.

“Наш поступ був повільний тому, що ми мали багато перешкод, але ми далі продовжували вчитися. Після кількох місяців студій моя дружина приступила до мене і сказала: ‘Боб, я є дуже замішана і стаю неспокійна, бо те, що ми навчаємося є цілком інше від того, що нас навчали ціле наше життя’. Тоді вона попросила мене покинути студіювання Біблії. Я не міг погодитися з нею, тому що я не мав такого почуття. Я відповів: ‘Ні, Шерон, я не покину студіювати. Я вчуся й є вдячний за те, що вони добровільно свій час віддають, щоб навчати нас того, чого вони навчилися’. Майже, зараз моя дружина відчула полегшення. Незабаром вона була така ревна, як і я в дальших наших студіях Біблії.

“Воно не було легко приймати все те, що нас навчали, хоч кожну точку підтверджувалося з Біблії. Повставали суперечки з нашою родиною й приятелями. Багато речей, яких ми робили треба було змінити. Для нас було тяжко покинути поганські свята. Моєму батькові також було тяжко зрозуміти й прийняти зміни в нашому житті і це завдавало труднощі нам також. Але ми були свідомі, що ми є на добрій дорозі, отже дальше продовжували наші студії. Часами виринали питання, яких ми не могли зараз зрозуміти або прийняти, але наш вчитель радив нам не дозволяти, щоб кожна точка була спотиканням для нас і перешкодою у нашому поступі в біблійній науці. Ми прийняли його пораду й запам’ятали точки, які не були дуже ясні. Ми навіть записували їх. Пізніше, через дальше студіювання поступово ці точки ставали ясніші для нас.

“Нас запросили на зібрання Свідків Єгови, і після кількох таких запрошень ми почали приходити. Перше, на публічний виклад у неділю, тоді на студію Біблії у вівторок вечір у нашому сусідстві, тоді на студію Вартової Башти, і нарешті до Теократичної Школи й зібрання служби вісників. Чим дальше, ми навчалися більше й більше. Так, чим більше ми навчалися, то тим більше ми хотіли вчитися. Незабаром ми ходили й розказували іншим те, що самі навчилися так, як робила та щира, старенька жінка. “Тепер нам бракує годин у тижні. Правда Божа стала дуже важною частиною нашого життя і ніхто не спине нас робити дальший гарний поступ”.