Катаклізм вдарив Перу!

Від “Пробудись!” кореспондента з Перу

ЗЕМЛЕТРУС ЛИШАЄ 100 ВБИТИХ У КАДЖАКЕЙ”. “ОБВАЛ ЗАХОПИВ 18: САЯН”. “40 ВМИРАЄ ПІД СКЕЛЯМИ В САДЖАТАМБО”. “ЯНГАЙ ЦІЛКОМ ЗНИЩЕНИЙ”.

Який-небудь із цих заголовків вистачить, щоб потрясаючо захопити увагу читача. Але те, що вони всі вдарили один за одним, приносячи вістки про найбільше природне нещастя, що вдарило Західну півкулю за цілу історію, викликає ймовірність. Коли останнє число вбитих буде виявлене, то може бути, що в цьому найбільшому землетрусі, який потряс Перу в неділю пополудню, 31-го травня, число забитих може перевищити 60,000 осіб!

Наслідки цього землетруса, так як вони подавалися по телевізії і газетах по цілому світі, заперечували уяві. Чімбот, процвітаючий риболовний й індустріальний порт в якому жило більше як 100.000 осіб, був 85 процентів знищений. Гуараз, Караз і Янгай, розташовані в гарній Гуалас долині, були цілком зруйновані; Янґай був цілком знищений й залитий морем болота й бруду.

У столиці, Ліма, також можна було чути трус в неділю о 3:24 пополудню. Але коли скорий перегляд різних частин міста показав дуже мале пошкодження майна й лише три забитих, то горожани взаємно почали поздоровляти себе, що зазнали лише сусто (страх). Вони всілися дивитися на першу гру світового змагання копаного м’яча (футбол) з Мексіко Ситі, яку передавали через супутника по цілому світі. Мешканці міста Ліма пішли спати і нічого не знали про трагедію, яка вдарила сусідні міста на північ.

Чімбот і Касма

Аж у понеділок рано перші новини почали приходити до Ліми, з рухом по Pan American дорозі. Один член бюра Товариства Вартової Башти і його дружина верталися назад до Ліми з вакацій з приятелями в Труїло, і були між першими, що принесли новини про те, що там сталося. Нехай він розкаже вам свій досвід.

“Подорож від Труїло до Чімбот була дуже приємна, але, тому що до Ліми ще було п’ять годин подорожі, то ми вирішили зупинитися, щоб трошки відсвіжитися і тоді їхати далі. Ми зупинилися в Готелі Чіму, який стояв навпроти спокійної затоки Чімбот. Ледве мотор затих як раптом все почало страшно коливатися. Авто почало хитатися з боку на бік і верх та вниз. А готель, великий три-поверховий будинок почав крутитися та підскакувати. Вікна потріскалися і скло попадало на землю. Я заїхав на середину площі для стоянки авт і там ми щасливо перебули струс.

“Колишня тиха затока бушувала великими хвилями, а береги потопали й падали в море. Вулиці почали розколюватися. Передні колеса одного авта впали в широку розколину, яка раптово розтворилася під ними. Посередині міста можна було бачити велику хмару сивого пороху, яка зносилася близько сто футів вгору покриваючи ціле місто.

“Навколо нас місто лежало в руїнах. Крики болю й смутку лунали всюди. Від страху люди бігали взад то вперед шукаючи любих у руїнах, кличучи їх по імені, прислухаючись до їхніх голосів. Один батько безцільно бігав вулицею, тримаючи в своїх тремтячих руках свого маленького померлого хлопчика. Багато були ще дуже перестрашені робити щось і лише стояли на вулицях з виглядом запитання і страху, в житті соток тисяч осіб.

“Струс тривав лише коло сорок п’ять секунд — дуже короткий час у всіх випадках, крім землетруса. У тих швидкоминаючих, вічних сорок п’ять секундах, величезні зміни повстали в житті соток тисяч осіб.

“Коли перший страх минув ми зараз подумали собі: Що сталося з нашими християнськими братами, Свідками Єгови в ‘Чімботі’? Правдоподібно вони були на недільному зібранні. Отже ми поїхали до найближчого Залу Царства. У Чімботі є три собори.

“За п’ять хвилин ми приїхали до Залу Царства. Зал був розбитий, але ввесь собор був безпечний й живий! Один кінець стальової опори завісився й спочивав на цементованій колоні. Хоч дах завалився по обох боках, то однак досить місця лишилося, щоб всім вилізти до безпеки. Лише кілька осіб було трошки поранені.

“Незабаром хтось прибіг і повідомив нас, що дах на їхньому Залі Царства не впав. Хоч деякі були поранені, то лише одна молода дівчина була критично поранена. Тому що третій собор не мав свого зібрання в той час, то ми нічого не знали про їхню долю.

“Усі Свідки втратили свої доми й маєтки, лишаючись лише в свойому одязі. Пізніше ми довідалися, що в Чімботі лише один Свідок і дружина Свідка загинули.

“Ні одної телефонічної лінії не лишилося. Отже ми віришили вернутися назад до Труїло і звідти телефоном повідомити бюро Вартової Башти в Перу. Але ми не знали, що Труїло також було дуже розбите. Приїхавши до в’їзду в горах ми побачили, що він був повний каміння й непрохідний. Отже ми вернулися й поїхали до Ліми.

“Перше село на південь від Чімботу було Касма. Нас взяло лише тридцять хвилин віднайти Зал Царства де Свідки відбувають свої зібрання. У ній не було нікого. Але ми довідалися, що один був дуже поранений коли на нього впала стіна Залу. Він помер тієї самої ночі.

“Уже була ніч коли ми почали подорож до Ліми. Скрізь по дорозі були дуже великі каміння. Наше авто було маленьке і ми могли переїхати поміж них, але приїхавши до моста Касми, ми не могли переїхати його, бо там земля завалилася. Вернувшись до безпечного місця геть від падаючого каміння ми перебули ніч там. Ми не могли заснути. На протязі цілої ночі трясіння разом із гуртком в землі продовжали коливати наше авто.

“У понеділок рано нарешті відкрили міст до їзди. Отже за чотири години ми могли приїхати до Ліми”.

Допомога зорганізована

Ми зараз почали телефонувати до всіх Свідків Єгови в Лімі в яких були телефони. Їм наказували збирати харч і одяг, ковдри та медицину і переказувати іншим робити те саме. Вони зараз відгукнулися. Тієї самої ночі передпокій бюра Вартової Башти в Лімі почав переповнятися торбами з одягом і скриньками з харчами. Грошові датки малі й великі були одержані.

Такий сердечний і великий був відгук, що до півночі у вівторок, лише тридцять шість годин після того як довідалися про землетрус, п’ять вагонів, один з яких був десять тонн, виїхали з Ліми до Касми і Чімбот повні з запасами допомоги! Вони привезли ковдри, одяг, харч і 275 галонів води до пиття, як і посуд для кухні та полотно для наметів. Вагони Вартової Башти були між першими, що привезли допомогу.

У Касмі один вагон запасів був залишений. Там усі Свідки зібралися у господі одного Свідка за містом, де не було ніякої шкоди.

У Чімботі Свідки були у доброму настрою, хоч і загубили багато майна. До двох днів після землетрусу вони вичистили сміття з Залу Царства й навколо неї і поставили стіни з сплетеної мати. Це зробило безпечне місце для запасів.

Других два собори у Чімботі розташували табори на горбі недалеко міста. Коли допомога прибула, то там вона знайшла маленьке місто. Воно було організоване і чисте і все функційнувало гармонійно. Всім призначали якусь роботу. Ранками Свідки вичищували сміття навколо своїх розбитих домів. Пополудню вони відвідували доми засмучених людей даючи їм потіху з Біблії. Школа була розпочата, щоб тримати дітей зайнятими.

Незабаром Свідки втішалися своїм першим теплим обідом за три дні. Тієї ночі вони могли спати під теплими ковдрами та одягом. Вичистивши сміття навколо Залу Царства, Свідки відбували свої призначені зібрання без переривання. Свідки перше доглядали свої Зали Царства, а тоді свої власні доми.

Гуалас долина

Але над містом Гуараз ще висіло велике та перестерігаюче питання. Звідти ще не було чутки про собор. І на північ з Караз не було ще слова де знаходився відокремлений гурток Свідків Єгови. Навіть після вісімох днів ще не було слова про Свідків у Гуалас долині. Коли звідомлення про великий розмір цього нещастя приходили, ми почали дійсно журитися за долю наших спів-Свідків у тих околицях.

В’юча дорога до Гуараз і Караз, до Андіан “алтіплано” в найкращому стані ніколи не була добра. Тепер вона майже цілком була завалена. Військові інженери мали велику працю, щоб відкрити її як найскорше.

Правда, літаки довозили припаси. Але тому, що літаками не було можливо перевозити багато вантажу і через великий риск для життя та кошт, то було дуже важно розпочати земну транспортацію до тієї околиці. Вже чотири гелікоптери й один літак розбилися, і вісім осіб загинуло. Сотки тонн запасів вже були готові досягнути тих околиць так скоро як дорога буде відкрита.

Робітники працювали день і ніч з майже надлюдським перегоном із часом. Один караван вагонів післаний Свідками мусів вернутися тому, що дорога ще не була відкрита, і припаси були відвезані до Касми і Чімботу. Нарешті у понеділок 8-го червня, прийшло повідомлення, що дорога вже нарешті була відчинена. Негайно другий караван вагонів був зорганізований, і він був між першими п’ятнадцятьма вагонами, які чекали в черзі коло милю довга позаді робітників, повільно рухаючись вперед як нова частина дороги відкривалася.

Один член каравану зауважив: “Коли ми з неспокоєм старалися трошки заснути в гіркому холоді, чекаючи, щоб відчинили нам дорогу, ми пригадували собі наших спів-Свідків і їхніх маленьких діточок, які також старалися заснути. Але ми знали, що вони не мають дахів над своїми головами і дуже мало ковдр та одягу, щоб охоронити себе від холоду”.

Нарешті дорога була готова і караван почав повільно посуватися вгору до замерзаючої та тонкої атмосфери!

Розшук

Нарешті, сходяче сонце знайшло караван ваговозів, які в’ючою дорогою з’їздили вдолину, де колись було місто Гуараз. Цілковите знищення сел попри дорогу дуже засмучувало подорожніх. Певно, що таке цілковите знищення вигубило деяких Свідків, коли і не всіх.

Ваговози тепер пороз’їзджалися й почали розшукувати місцевих Свідків. Місто було цілком зруйноване. Навколо його руїн розташовували табори біженців. Ми збирали чутки до самого кінця, але нічого не довідалися.

Вживаючи маленькі ручні радіо два члени каравану ходили поміж табори і від шатру до шатра, випитуючи людей. Коли вже зачало смеркатися вони зійшлися коло табору Свідків Єгови. З плачем вони почали обіймати одні одних. Усі Свідки Єгови і їхні родини, коло шістдесят душ, були живі й у безпеці!

Мало по малу вони почали оповідати про те як вони врятувалися. Деякі мали нагоду втікати до безпечних місць, а інші шукали сховку при дверях, та частина будинку, яка найчастіше лишається в цілості. Деякі з них були дуже близько смерти.

Один Свідок божевільно викопував свого молодого сина, який був захоплений під двома тяжкими стінами. Борячись проти задушення від пороху й сміття, цей хлопчина на стільки мав розум обмежити своє дихання, аж поки його батько не вичистив руїни навколо його обличчя і голови. Він лише був поранений в щоку.

Одна донька Свідка, одинадцять років віку, поїхала велосипедом, щоб купити хліба на вечерю, її мати, яку трясіння захопило на другому поверсі, що є найбільше небезпечне місце, притаїлася під дверми коли решта хати повалилася навколо неї. Тоді розшуки почалися за маленькою дівчинкою. Дві години пізніше її дядько знайшов кілька кусків хліба між брудом на вулиці, тоді спотворену частину велосипеда, а під великим даховим матеріалом, зниклу дівчинку. Вона тепер видужує в лікарні в Лімі, бо мала зламану руку, ногу і ниркову миску.

Цілковите спустошення

Десять тисяч інших не були такі щасливі. Бо офіціяльно обчисляють, що багато осіб ще є засипані на вузьких вулицям Гуаразу, під тоннами руїнів.

Коли перші трясіння були відчуті, то тисячі почали втікати до безпечного місця. Вони ніколи не мали нагоди спастися. Їхні власні доми повалилися на них.

Каміння від розвалених будинків на вулицях тепер досягає другі поверхи, отже тяжко пізнати де колись були вулиці.

Відомості з інших околиць відкривали ще більше спустошення. Очевидно, що великий кавалок скелі відірвався від північної сторони гори Гуаскаран і впав в озеро Янґануко, розливаючи його води в ущелини, які ведуть до Гуалас долини внизу. Натиск води, з болотом, камінням і ледом погреб міста Янгай і Ранрагірка, і відібрав 20.000 життя! Все, що лишилося видимим з міста Янґай є вершки чотирьох високих пальм, які колись відзначували центральну частину міста “Plaza de Armas”. Ті, які можливо пережили страшний землетрус загинули лише десять хвилин пізніше від затоплення.

Місто Караз не було завсім знищене, тому що цей страшний обвал припинився в межах території міста. Хоч дорога до міста ще не була відкрита, то чутка прийшла від Свідків у Караз. Усі були живі.

З усіх околиць 22.000 квадратових миль приходили чутки про страшне спустошення. Двіста і п’ятдесят міст, містечок і сел були цілком знищені, і від 800.000 до 1.000.000 осіб лишилися бездомні. Свідки Єгови справді є дуже щасливі, тому що було лише троє забито і дуже мало поранено, близько 400 Свідків, що живуть в околицях, що є найбільше розбиті.

Видужання

Тепер лишається величезна робота доглядати поранених, ховати мертвих, шукати домів для соток сиріт і відбудовувати зруйновані міста. Але ми є певні, що це все буде доглянено.

Перуанці вже навчилися пружности, живучи в околицях де землетруси й обвали є завжди можливі.

Лише в цьому столітті Перу потрясло вже дванадцять великих землетрусів. І в багатьох інших частинах світу були землетруси після 1914 р., де було вбито від соток до близько двіста тисяч осіб у кожній катастрофі. У цьому нещастю Свідки Єгови бачать дальший доказ, що ми живемо в останніх днях цього ладу. Бо Ісус Христос спеціяльно говорив, що “землетруси в одному місці за другим зазначать “кінець цього ладу”.— Мат. 24:3, 7, НС.

З цілого світу приходила допомога, щоб жертви могли видужати від цього нещастя. Спочатком вересня Свідки Єгови в місті Нью-Йорку дали більше як десять тонн одягу, спаковуючи то все в більше як тисячу пакунків, щоб. було легше розповсюджувати, і відіслали це до Перу. Такі зусилля помогли перуанцям видужати від найбільшого природного нещаста за історію західної півкулі.

[Ілюстрація на сторінці 4]

Свідки розташували своє маленьке містечко після землетрусу так, як вони роблять під час своїх конвенцій