“Слово Твоє правда”
“Не свідкуй неправдиво”
ДЕВ’ЯТА заповідь забороняє неправдиве свідчення проти когось іншого. Отже ми читаємо: “Не свідкуй неправдиво на свого ближнього”. (2 Мойс. 20:16) Неправдиве свідчення проти когось було дуже серйозною образою в очах великого Судді, Бога Єгови. Це можна бачити з кари, якої Він вимагав за фальшиве свідчення. А яка кара була це? Його мали карати такою самою карою, яку він хотів накинути на когось іншого:
“Коли стане на кого неправдивий свідок, щоб свідчити проти нього підступно, то стануть двоє цих людей, що мають суперечку перед лицем Господнім, перед священиками та суддями, що будуть у тих днях. І судді добре дослідять, а ось свідок — неправдивий той свідок, неправду говорив на брата свого, то зробите йому так, як він замишляв був зробити своєму братові, і вигубиш зло з-посеред себе. А позосталі будуть слухати, і будуть боятися, і більш уже не будуть робити серед себе такого, як та річ зла. І не змилосердиться око твоє: життя за життя, око за око, зуб за зуба, рука за руку, нога за ногу”.— 5 Мойс. 19:16-21.
Дальше, підкреслюючи серйозність неправдивого свідчення Закон вимагав, щоб той, якого свідчення засудило когось до смертної кари, був перший приймати участь у карі злочинця, а це вкаменувати його. Отже ми читаємо: “Рука свідків буде на ньому найперше, щоб забити його, а рука всього народу — на останку. І вигубиш зло з-посеред себе”. Через цю вимогу, як уважно треба було свідчити! — 5 Мойс. 17:7.
Факт, що свідок, який свідчив про провини злочинця мусів брати провід у виконуванні кари можливо знеохочував деяких свідчити проти злочинців. Але Божий закон не дозволяв нікому стримуватися від свідчення, коли він був свідком такого вчинка. Ясно закон сказав: “А коли хто згрішить і почує голос прокляття, і був свідком, або бачив, або знав, але не виявив, то понесе свою провину”. Коли хто знав про якийсь серйозний злочин, але не хотів виявити його, то він тоді ставався спільником злочинця. Вдаючи, що він не чув, не бачив злочин, він живе в неправді і був так само винний, як той, хто під присягою, неправдиво свідчить проти свого брата.— 3 Мойс. 5:1; Пс. 50:18.
Між тими, які навмисно нарушували Дев’яту Заповідь були вороги Ісуса Христа. Вони постачали неправдивих свідків проти Ісуса. Одначе, так як часто трапляється в таких випадках, спочатку, “багато-хто свідчив фальшиво на Нього, але не було згідних свідчень”. На кінці, за фальшивим обвинувачуванням богохульства вони засудили Ісуса на смерть. Хоч ті, які нарушували Дев’яту Заповідь у часі Ісусового суду не були зараз покарані, то вони з часом заплатили за свій злочин, коли знищення Єрусалиму й їхнього народу прийшло, так як Ісус перестерігав.— Марка 14:56-60; Мат. 23:35, 36.
Століття перед тим лукавий цар Ахав із Ізраїля й його дружина Язабеля стали винними в подібному злочині. Щоб забрати виноградника від свого ближнього, Набота, Ахав дозволив Язабелі постачити фальшивих свідків, які присягнули і посвідчили, що Набот хулив Бога Єгову. Через це Набот був забитий, а Ахав тоді дістав його виноградинка. За цей злочин Бог перестеріг Ахава, що він і його дружина прийдуть до насильного кінця, і так сталося.— 1 Цар. 21:1-26; 22:34-38; 2 Цар. 9:30-37.
Боже Слово осуджує не лише неправдиве свідчення, але все говорення неправди. “Не будете неправдиво заперечувати, і не будете говорити неправди один на одного”. “Хто ж неправду говорить загине”. Між речами, яких Єгова ненавидить є “брехливий язик”. “Погубиш, Ти [Єгова] неправдомовців”.— 3 Мойс. 19:11; Прип. 19:9; 6:17; Пс. 5:7.
Ісус Христос єднав “неправдиві свідчення” з таким лукавством, як вбивство, перелюб і крадіж. Апостол Павло радить: “Не кажіть неправди один на одного”. “Тому то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього”. І знову, підкреслюючи серйозність говорення неправди маємо слова записані в Об’явленні 21:8, де “всіх неправдомовців” кладеться з тими, які будуть вічно знищені другого смертю.— Мат. 15:19; Кол. 3:9; Ефес. 4:25.
Серйозність говорення неправди й фальшивого свідчення можна бачити з того, що всі людські проблеми почалися тоді, коли Сатана сказав Єві першу неправду, а саме, що вона не помре, коли з’їсть заборонений плід. Цією неправдою він також неправдиво свідчив проти Бога Єгови. Справді, так як Ісус сказав, Сатана є “Батько неправди”.— 1 Мойс. 3:4; Ів. 8:44.
Щоб показати як Бог дивиться на говорення неправди в християнськім зборі маємо історію про те, що сталося з Ананійом і Сапфірою. Вони сказали, що ввесь дохід із продажі їхнього маєтку віддали християнському зборові в Єрусалимі, так як інші робили, хоч вони затримали частину доходу для себе. Вони не були під обов’язком продавати своє майно, і не мусіли віддавати все, що мали своїм співхристиянам. Але, щоб інші добре подумали про них, вони говорили неправду апостолам. Щоб показати перед цілим збором, як Бог Єгова був незадоволений такою неправдою, Він забив обох Ананію і Сапфіру: “І обгорнув жах великий . . . усіх, що це чули”. Коли ми хочемо догодити Богові Єгові, то ми мусимо відкидати всяку неправду; ми завжди мусимо говорити правду.— Дії 5:1-11.
Ми знаходимо, що Біблія приписує правду Богові Єгові, Ісусові Христу, і Божому Слові і Божому святому духові або дієвій силі. Таким способом, Єгова називається “Бог правди”. (Пс. 31:6) Про нього апостол Павло писав: “Богові не можна сказати неправди”. (Євр. 6:18) Про Божого Сина, Ісуса Христа, ми читаємо, що він був “повний незаслуженої ласки і правди”. І сам Ісус назвав себе “дорога, і правда, і життя”. (Ів. 1:14; 14:6) Про Боже Слово, Ісус сказав: “Твоє Слово — то правда”. (Ів. 17:17) І Ісус назвав Божого святого духа або дієву силу “дух правди”. (Ів. 14:17; 15:26; 16:13) Не диво, що апостол Петро назвав правдиве Християнство “дорога правди”.— 2 Пет. 2:2.
Усі правдиві слуги Бога Єгови і щирі послідовники Ісуса Христа мусять уважати, щоб ніколи не свідчити неправдиво. Так, вони завжди мусять коритися наказові бути “правдомовцями”.— Ефес. 4:15.