Чудові тваринні лікарі
ТВАРИННІ лікарі? Це може бути подібне до дитячої байки. Однак це є факт, що багато тварин мають досить добрий успіх у лікуванні своїх недуг. І вони роблять це способами, що часто доказалися бути багато більш ефективні від тих, які вживає людина. Так, Творець дав тваринам інстинктивну здібність лікувати себе, коли вони мають якісь хвороби.
Арчібалд Ратледж, письменник і натураліст, пригадує собі коли він ще був хлопчиком, він тримав багато диких тварин як пестунчиків, і одно з них був маленький білохвостий олень. Одного дня він побачив, що олень дуже покалічив себе колючим дротом. Щоб помогти загоїти рану, він вичистив її і дуже уважно забинтував.
Одначе, здавалося, що олень знав краще, що робити з його раною, ніж його людський колега. Олень стягнув бандаж, уважно вилизав шерсть із рани, а тоді виставив її на свіже повітря й сонце. А що сталося? За дуже короткий час рана загоїлася.
А як цей маленький олень міг дістати таких добрих наслідків? Було знайдено, що тварини мають першої-кляси антисептичні засоби на своїх язиках. Ензими їхньої слини вбивають мікроби. Дослідження показали, що коли їхня слина додавалася до бактерій, то бактерії не росли. Але мікроби дуже процвітали коли слина не додавалася. Отже виглядає, що саме в устах багатьох тварин є вбудовані лікувальні засоби.
Їхні медичні методи і ліки
Коли поранення або хвороба загрожує здоров’ю тварини, то її Богом-даний інстинкт негайно розпізнає хворобу і диктує їй, що вона повинна робити. Тому тварини мають такі добрі рецепти і можуть вживати найкращі ліки, щоб лікувати себе. Так як сказав Франк В. Лейн у своїй книжці Nature Parade: “Тварини поводяться так немов би вони розуміли, що різні хвороби вимагають іншого лікування”.
Наприклад, якщо тварина є поранена, то вона зараз шукає якогось відокремленого місця, де вона може добре відпочити. Якщо вона має гарячку, то вона шукає місця на повітрі в холодку, близько води. Там вона відпочиває, їсть дуже мало й п’є багато води. Якщо звірятко має ревматизм, то воно лягає на сонці, щоб добре вигрітися і облегшити свою біль. Часами вони їдять траву, щоб викликати блювання. Коли треба то деякі звірята будуть їсти кору і гілячки з дуба, в яких є танінська кислота, яка має медичний лік стягати шкіру.
Чудове діяння звіринних ліків зауважив Йосип Делмонт, збирач колекцій диких тварин, у забавний спосіб. Одного дня він знайшов, що його пестунчик орангутан (червоно-брунзова мавпа), який живе на дерев’ях, грів себе на сонці й обидвома лапами стискав ліву щоку. Він зауважив, що мавпиння намастило лівий бік свого лиця мокрою глиною і притулювало ще одну велику грудку глини до нижчої частини лівої щоки. Він також зауважив, що орангутан наповнив рот глиною. Чи це була якась примха? Ні, бо Делмонт зараз зауважив, що щока його пестунчика була напухша і що на його яснах був великий боляк.
Йому зараз стало ясно, що цей орангутан робив. Він лічив свою хворобу прикладаючи холодну глину до рани. Чи він вилічив себе цим способом? Три дні пізніше орангутан витягнув болячий зуб, і щоб оголосити успіх свого лікування, він приніс його своєму панові з очевидною гордістю. Так, д-р Орангутан знав, що робити, щоб полегшити свою зубну біль! Пан африканський Буйвол не є далеко позаді коли він мусить розв’язувати свої проблеми здоров’я. Делмонт розказує, що одного разу він набрів на череду цих буйволів, яких шкіра була дуже покрита коростою (шкірна хвороба). Він ходив за ними і слідкував, що з ними станеться. Після десятьох днів подорожі вони прийшли до берегів каламутного озера. Там вони почали постити і більшість дня качалися в болоті, заходячи у воду по саму шию. Місяць пізніше, Делмонт мав нагоду близько оглянути одного і побачив, що на зараженій шкірі шерсть знов починала рости і що докучливих кліщів вже майже не було. Тому, що череда ніде не рухалася, то він далі слідкував за ними. Після кількох днів вони почали працювати над своїми шиями, часто качалися в болоті, так, що на шиї була тверда, груба шкуринка болота. Буйволи не верталися до своєї звичайної дієти і не переставали лічитися, аж поки хвороба цілком не зникла.
Запобіжна медицина
Безперечно, що лікувати недугу є одна річ, але брати запобіжні кроки, щоб обминути її є цілком інша річ. І в цьому напрямку, ми знаходимо, що Бог дав тваринам інстинктивну здібність практикувати запобіжну медицину. Так, багато тварин, малі й великі, беруть кроки, щоб тримати себе в доброму здоров’ю.
“Пташки, як і тварини”, каже Ратледж, “регулярно купаються, щоб вичистити своє тіло не лише від паразитів, але також можливої початкової інфекції. Вони купаються різними способами — у воді, на сонці, в болоті, в поросі. . . . Такі птахи, як перепел, ряба куріпка і дикі індики щоденно купаються в поросі, щоб відігнати комах”.
Подумайте, що дикий індик робить, щоб тримати своїх молодих у доброму здоров’ю. Коли падає дощ, то це зменшує їхню здібність боротися проти хворіб. То індик самиця примушує своїх малят їсти гірке листя прянощі. Хоч звичайно індики не їдять такого зілля, то в часі потреби вони постачають малим потрібні ліки.
Навіть хижі птахи (грифи), які їдять трупи інших тварин наслідують санітарну програму практичної гігієни, що для них є в дійсності запобіжними ліками. Вони тримають свої великі дзюби дуже чистими. Вони також вибирають високі місця на сонці і сидять там з розпростертими крилами і вичищують пір’я. Ратледж зауважує, що спосіб життя грифів “вимагає спеціальної санітарної обережности, і вони пильнують цих потреб”. Це пояснює чому ці птахи, які їдять падло або мертвечину ніколи не заражаються тим, що вони їдять.
Чорні ведмеді, які виходять з зимового сховища весною дуже легко піддаються хворобі через ослаблення. А які є їхні запобіжні ліки? Вони їдять ягоди і викопують цибульки деяких квітів, які діють як ліки на прочищення шлунка.
Чи ви знали, що коли такі тваринки як собаки або котики лижуть себе, то це є запобіжне лікування? Більшість цих тварин не дістають вітаміну “Д” в їхній їжі. Одначе, сонце, коли світить на їхнє хутро, витворює цей вітамін. Отже вони лижуть хутро і цим споживають цей потрібний вітамін для їхнього шлунка. Роблячи це вони не хворіють на рахіт.
Ми думали б собі, що морські створіння купаються постійно, однак цим ці жителі глибини постійно вичищують бруд зі свого тіла. Багато морських тварин уживають свої ноги для цієї цілі. До деяких риб чіпляються малесенькі морські створіння, які поїдають бруд на них. Так, морські створіння також практикують запобіжне лікування.
Сер Рей Ланкестер, колишній голова Британського Музею Природної Історії, сказав: “Це є знаменита річ, що пристосування організмів до їхнього оточення є таке цілком довершене в Природі, без допомоги людини, що в таких нормальних обставинах хвороба є майже незнана. Кожна хвороба до якої тварина є схильна, окрім скоротечних і дуже виключних випадках, приходить через втручання людини”.