Несподіваний зворот

АМЕРИКАНСЬКА формальна пропозиція на переговори з Пекіном і Москвою справді була несподіваною по собі. Але перед цим навіть ще дивніша зміна відбулася. А що це за зміна?

Подумайте лише кілька десятиліть назад. Чи пам’ятаєте як по цілому Західному Світі, дуже нападали на комунізм і осуджували його як “безбожницький большевизм”?

А хто був джерелом такого осуду? Цим джерелом були церкви так званого Християнства, а головно західні. Однак, тепер бачимо несподівану зміну. Щоб оцінити, яка велика ця зміна дійсно є, то зупинимося над слідуючим:

Релігійна “холодна війна” проти комунізму

У 1937 р., Папа Пій 11-ий видав енцикліку (Divini Redemptoris) у якій він сказав: “Тому, що комунізм є істотно поганий і шкідливий, то коли хто хоче зберегти Християнство, і цивілізацію від знищення, він мусить стримуватися, щоб не помагати йому в будь якому його проєкті”. — Нова Католицька Енциклопедія (анг. мові) (1967 р), Том 4, ст. 924.

Явно є, що цим Ватикан виповів війну проти комунізму. А що потім сталося?

У часі Другої Світової Війни, націстська Німеччина раптово зламала свій договір із Росією і, 22-го червня 1941 р., напала на Радянський Союз. Римо-католицький єпископ із Айхстер, Німеччини, вислав тоді пастирський лист називаючи німецький напад “хрестоносний похід, свята війна . . . за віру і церкву”. — Католицька Церква і Націстська Німеччина (анг. мові) (1964 р.), автор Ґюнтер Люві, ст. 230, 231.

Подібно, в Італії, архиєпископ Константіні сказав, що “Большевицька Росія” є “безмежна країна де здається Сатана знайшов своє знаряддя і найкращих співробітників”, і він молився, щоб Бог благословив італійських та німецьких вояків, які “цієї рішучої години, боряться за ідеами нашої свободи проти Червоного варварства”. — Пій 12-ий і Третій Райх (анг. мові) (1966 р.), Саул Фрюдлендер, ст. 79.

Німецький напад не вдався, безперечно, і війна закінчилася де Росія була між переможними Союзниками.

Але, опір Католицької Церкви тепер зміцнився. Коли по війні в Італії появилася найбільша комуністична партія поза Радянським Союзом, то Ватикан видав новий декрет. У 1949 р. він проголосив, що будуть виключати членів церкви не лише тих, що вписувалися до комуністичної партії, але і тих, що будуть ‘похвалювати комуністичну партію’

Хоч цей декрет ніколи не провели в життя, то таки було багато нападу від релігійних влад протягом 1950-го десятиліття. У 1955 р. Річард Ніксон, тодішній віце-президент Сполучених Штатів, похвалював Католицьку Церкву кажучи, що вона є “одна з головних твердинь проти комунізму”. Протестантські організації також виступали проти світового комунізму, але не з таким запалом, як католицькі.

Релігійний поворот

Але в 1963 р. обставини почали раптово “зм’ягшуватися”. Того року холодні споріднення між Ватиканом, а комунізмом почали розігріватися.

Головний знак цього “пом’ягшення” прийшов із енцикликою Папи Івана 23-го Pacem in Terris (мир на землі). У тій енциклиці він сказав, що світовий мир не може чекати на залагодження ідеологічного суперництва, боротьби за політичну силу, або навіть на перемогу релігії над безбожництвом.

Тоді, на приголомшення консервативних елементів, Папа прийняв приватно відвідини доньки і зятя тодішнього комуністичного головного провідника, Хрущова.

Наступного року, 15-го вересня 1964 р., Ватикан підписав головну угоду з комуністичним урядом Угорщини — це після п’ятнадцять років Ватиканського декрету виключати тих, що будуть ‘показувати прихильність до комунізму’. Рим тепер дозволяв католицьким священикам в Угорщині присягати на вірність комуністичному урядові в Угорщині.

Дальше, “шукачі миру” були вислані. Наприклад, весною 1966 р., Папа Павло 6-ий прийняв відвідини радянського міністра Чужинецьких Справ, Андрія Громико. Говорячи про цю зустріч журнал Newsweek каже, що Папа “з широкою усмішкою зустрів Громико при дверях бібліотеки і подав йому обидві руки на привіт”. У слідуючих роках було більше переговорів між Ватиканом, а комуністичними країнами.

Отже, у 1972 р., коли вели переговори в Пекіні й Москві, то провідники церкви цілком не противилися. Таким чином дивна зміна відбулася. Комуністичні “червоні варвари” нараз стали суспільно прийняті, бажані і шановні. А “безбожницька” ідеологія комунізму, яка твердить, що релігія є “опій для людей”, вже не є серйозною перепоною для приязного споріднення.

Політичні сили на Заході зрівнялися з цим зміненим відношенням релігійних провідників. Наприклад, коли президент Ніксон промовляв по телевізії до російських людей з Москви, то він робив наголос, що Радянський Союз і Сполучені Штати не повинні важати один одного за ‘ворожих противників’, але за ‘миролюбних змагунів’.

У своїй “Декларації Принципів” обидві держави згодилися, що “різниці в ідеологіях і суспільних системах [які, безперечно, включають релігійні системи і відношення]... не є перепонами до двобічного розвитку нормального споріднення .

Те, що колись здавалося гористими перепонами здається вже є поборено. Тепер звертають увагу на “Європейську Конференцію Безпеки”, яку світові сили згодилися відбути в 1973 р. І французький журнал Le Monde (з червня 15-26, 1972 р.) наводить священика Касаролі, голову ватиканського дипломатства, кажучи, що “Ватикан пропонує брати участь” і вже рекомендує теми, які повинні дискутуватися, включаючи зменшення війська NATO і Варшавського Договору.

А що наступні місяці принесуть? Чи те, що ми бачили було лише звичайне політичне маневрування, лише ‘лицемірство’, чи щось дійсно великого? Маємо причину вірити, що тут є щось великого.

[Ілюстрація на сторінці 6]

Папа Іван 23-ий підписує енциклику “Pacem in Terris”, 11-го квітня 1963 р., починаючи розігрівати відношення Ватикану до світового комунізму

[Ілюстрація на сторінці 6]

Папа Павло 6-ий далі продовжував розігрівати те відношення прийнявши на відвідини радянського міністра Чужинецьких Справ, Андрія Громико