Жахлива нелюдяність

ЧЕСНІ люди в Малавії і поза нею є дуже обурені вчинками проти малої беззахисної групи людей в цій країні.

Насилля почалося малого розміру десь посередині 1972 р. В осени воно вже досягнуло величезної пропорції. Після річної конвенції Малаві Конґрес Партії, єдина політична партія в країні, почали підбурювати насилля. Конвенція закінчилася трьома сильними резолюціями нападаючи на Свідків Єгови. Від липня члени партії воюючої Ліги Молоді і її рух Молоді Піонери брали провід нападати на Свідків Єгови і тепер ведуть дійсну війну проти них. Вони організували себе в зграї розміром від дюжини аж до ста. Тоді вони зачали ходити від села до села, озброєні ціпками, ножами і сокирами, вишукувати і нападати на Свідків Єгови й їхнє майно.

Автор статтів Гай Райт з Сан Франціско Examiner (17-го жовтня 1972 р.) зауважив, що це була “дуже односторонна війна, де сила виступає проти віри”. Однак віра доказалася сильніша, як Свідки один за одним показували, що брутальність не може зламати їхньої віри.

Тут подаємо кілька з сотень звітів наочних свідків про жорстокості, які там відбувалися:

● Прикладом того, що відбувалося по селах є цей звіт Давида Банди з села Калузі, Лілонґве: “Це було 23-го вересня, що пан Ґідеон Банда, міністр парламенту, прийшов промовляти на публічному зібранні. Я міг чути все, що там було сказано через голосники тому, що мій дім є лише кілька ярдів від місця де відбувалося зібрання. Пан Банда почав промову розказуючи присутнім про те, що вони говорили на річному зібранні партії. Тоді він почав розбирати питання про Свідків Єгови. Я чув як він сказав, що річна конвенція ухвалила резолюцію, щоб жорстоко діяти проти Свідків Єгови тому, що вони відмовлялися купувати партійні посвідки.

“Вечером 25-го вересня, брат Свіла прийшов до мене i повідомив мене, що бачив як гуртки молодих згромаджувалися докупи. Ми негайно попередили братів, але заки ми могли вложити якісь точні плани, молодь почала нападати, розбиваючи вікна і двері наших домів і тоді почали бити братів. Ми всі порозбігалися, так, що не знали, що дійсно сталося з кожним і вже почало смеркатися. Я сховався, а рано пішов повідомити справу до поліції. Замість вислухати мою скаргу, поліція прогнала мене. На поліційній станції я бачив як групи братів і сестер із інших зборів приходили зголошувати подібні випадки. Поліція наказала їм вертатися назад до своїх сел”.

Проте, Свідки відмовилися вертатися без охорони, і замість того згромадилися на ринку. Давид Банда розказує, що сталося там:

“Коли молодь довідалися, що Свідки пішли до ринку, вони з’явилися там і почали бити братів і сестер палками та кулаками і дуже копали їх, а поліція нічого не робила, щоб припинити ті напади. Тоді буйний напад наповнив ціле село Лілонґве. Одначе, на кінці братам удалося втікти і так втікаючи ми опинилися в Замбії”.

● Евенс Ной з Мвалумо села розповідає: “18-го вересня 1972 р., я пішов відвідати одного брата. Ми дивилися як авто наближалося й я пізнав, що шофер був пан Ґамфані, член парламенту в Малавії. З ним було двоє молодих чоловіків. Здається, вони шукали мене, бо коли авто наближалося я почув як один із них сказав, ‘Ось він’. Авто стало і пан Ґамфані наказав мені сісти всередину. Тоді вони відвезли мене до поліційної станції. Запитавши мене чому я не носив політичної посвідки, він наказав поліції замкнути мене у в’язниці і вони тримали мене там сім днів. На протязі сім днів мені не давали ні їжі, ні води.

“Коли поліція побачила, що я фізично ослаб, вони почали насміхатися з мене говорячи мені обернути траву в їжу. Нарешті, коли їм не вдалося змусити мене купити політичну картку, вони відпустили мене кажучи, що я мушу дістатися додому своїм власним способом. Хоч я був дуже зморений голодом, я ішов пішки двадцять дві милі і прийшов додому безпечно”.

Однак, скоро після цього Евенс Ноя і десятьох інших Свідків були змушені втікати зі свого села і покидати Малавію.

● В околиці Блантаєр, головне місто в Малавії, взяли Річаді Ниасулу, Грейсона Капінінґа та інших Свідків Єгови до відділу Південної Околиці Конґрес Партії (М.К.П.) Малавії. Там їх випитували чому вони не купували політичних карток. Відповідаючи, що вони були цілком неполітичні через їхню біблійну віру, Свідків віддали в руки коло шістнадцятьом Молодим Піонерам і членам Ліги Молоді. Ці, один по одному, дуже били їх. Коли Свідки таки не хотіли купувати політичних карток, то молодь почала натирати їм очі сіллю і червоним перцем. Деяких били по плечах і литках дошками в яких були набиті цв’яхи. Коли вони бачили, що ці страждають від болі, то нападачі ще більше били їх, кажучи: “Нехай ваш Бог прийде і спасе вас”. Крім цього, вони розбили пляшку і вживали скло ‘голити’ деяких Свідків мужчин. 22-го вересня Ястені Мукгуна з Блантаєр був так вибитий, що зламали йому руку.

● У Кейп Маклір, на південному кінці озера Малавії, взяли одного Свідка Зелфата Мбаїко і обвили його в’язками сухої трави. Тоді полили траву газоліною і запалили її. Він помер з того.

Нікого не щадили

Напасники не щадили жодного Свідка, незважаючи на вік або стать. Не всі могли втекти з Лілонґве, так наприклад, як одна Свідок жінка, пані Маґола. Бувши вагітна і тяжка з дитиною, вона не могла скоро бігти. Члени М.К.П. схопили й забили її на смерть саме на ринку де багато людей дивилося, але ніхто не прийшов на поміч їй. Коли запитали поліцая чому він не поміг їй, він відповів, що ‘сила від поліції була відібрана’.

● У Нтонда околиці, на південь від Блантаєр, члени Ліги Молоді так набили Смита Бвалані, його старшу матір та інших Свідків Єгови, чоловіків і жінок, що вони лежали непритомними на землі. Один член Ліги Молоді, перешарив кишені одного Свідка і знайшов трохи грошей. Він тоді ужив ці гроші купити політичні картки для кожного Свідка, написавши їхні імена на картках він кинув їх на землю біля непритомних Свідків. Ліга Молоді тоді зачала хвалитися, що Свідки піддалися і пішли на компроміс своєю вірою. Коли матір Смита Бвалані прийшла до себе і побачила картку, вона сказала їм, що не прийме її коли б навіть мусіла й вмерти. Тоді вони знову так били її, що вона стала знову непритомна.

● Сімдесят трьохрічний Ізраїль Фірі, з села Квеле, Мчінджі, розповідає: “У липні 1972 р., розходилися чутки, що Малаві Конґрес Партія плянувала кампанію переглядати політичні картки по цілій країні. Знаючи, що це буде значити клопіт для Свідків ми вийшли з села і почали ховатися по лісах. Нас було тридцятеро Свідків всіх разом. Ми перебували в лісі два місяці. Проте, раптом 5-го жовтня, нас обступила велика група молодих. Я не знав жодного з них.

“Як я почав відступати назад, деякі з них схопили мене і почали бити патиками і копати по цілому тілі. Я не міг бачити, що ставалося з рештою братів. Нарешті вони лишили мене непритомного на землі. Прийшовши до пам’яті я почав шукати братів, але не міг знайти їх. Я вирішив вийти з Малавії до Замбії. Хоч моє ціле тіло було спухле і очі залиті кров’ю, то при допомозі Єгови я таки міг іти багато миль аж поки не прийшов до лікарні в Замбії”.

● На південносхід від Блантаєр, в Кавунже селі, всіх Свідків, чоловіків, як і жінок, сильно набили і змушували ходити нагими по дорозі. Одна дитина померла від биття. У північній околиці Малавії, в Нкготакота, одну вагітну жінку розібрали до нага і сильно били. Місцевий провідник М.К.П. наказував малим дітям копати її в живіт, щоб вона загубила дитину.

Огидні статеві напади

Статевих нападів на жінок Свідків Єгови було дуже багато і вони були занадто огидні, щоб вповні описувати про них. Прикладом були такі:

● Сімнадцятилітня Рагабу Ноя з Мтонто села, Касунґу, розповідає: “26-го вересня 1972 р., ми почули, що молодь блукала від села до села нападаючи на Свідків Єгови і спалюючи їхні доми та майно. Брати порадили нам піти і сховатися в ліс, а вночі втікати до Замбії. Нас було п’ятеро сестер і троє братів. Нам вдалося вийти з села, але як ішли стежкою, то зустріли гурток коло двадцять юнаків. Вони стали випитувати нас чи ми маємо картки. Жоден із нас не мали цих карток, отже вони почали бити нас палками і кулаками. Тоді вони розібрали нас усіх до нага і далі били. Група з коло десятеро юнаків взяли мене на бік. Коли деякі тримали мене за руки і ноги інші гвалтували мене. Я бачила як вісім із них нападали на мене по черзі. В гурті я не бачила знайомого обличчя. Вибивши нас жорстоко вони пішли собі. Пізніше я довідалася, що ті четверо сестер у нашому гурті також були згвалтовані.

● Фунасі Качіпанді з Нуанкгу села, Лілонґве, розповідає свій досвід: “1-го жовтня 1972 р., почувши звіти про напади на Свідків Єгови я вирішила втікати до Замбії. Ми зараз рушили в дорогу разом із моєю дев’ятнадцятирічною донькою, Даілес Качіпанді. Але незабаром нас зловила група незнайомих юнаків. Вони вимагали від нас партійних карток, яких ми не мали. Вони завернули нас і взяли до свого бюра біля Чілека ринку. П’ятеро юнаків по черзі гвалтували мою доньку, як я дивилася. Тоді один із них схопив мене і кинув до землі. Я благала його, щоб він не гвалтував мене, тому що я вже була в дев’ятому місяці вагітності і була дуже слаба, але він не показував мені ніякої людяности. Він напав на мене, перед моєю донькою. Тоді вони лишили нас. Я повідомила справу до поліції. Вони записали, що сталося, але нічого не робили. Наступного ранку я породила дитину і того самого дня рушила до Замбії, відпочиваючи час від часу поки ми не прибули до Замбії.

У багатьох інших випадках жертви знали імена своїх напасників. Деякі з них посідали офіціальні посади в Малаві Конґрес Партії.

● У Камфінґа селі, Качіхонґо, голова партійного відділу згвалтував Матіліну Чітсуло з Ґвізі села. У Мкомбе селі 2-го жовтня 1972 р., місцевий голова і секретар партії схопили Веленіку Госітені, взяли її до бюра М.К.П., і там цілу ніч гвалтували її. Семеро чоловіків гвалтували іншу жінку Свідок на ім’я Незелія в тому самому бюрі. Втікши до Замбії, обидві жінки мусіли піти до лікарні в Місале.

Ми повторяємо: Ці випадки не є винятками. Вони є лише кілька з соток таких випадків, яких ми маємо в записах.

Одначе, тут була ще інша риса цього широкого нападу на Свідків, роблячи його ще більш серйозним від переслідування, якого вони потерпіли в 1967 р.