Мудрість у признанні помилки

ХТО не робить помилок? Жодна людина не є досконала. Старі і молоді, вчені і неосвічені, заможні й убогі, чоловіки і жінки, всі є недосконалі, отже всі роблять помилки.

Людський досвід підтримує правду слів надхненого християнського учня Якова, який писав: “Бо багато ми всі помиляємось”. (Як. 3: 2) І так сказав цар Соломон у своїй молитві під час посвячення храма Єгови: “Немає людини, щоб вона не згрішила”. Чи воно правильно сказати, що гріх є помилка? Так, бо слово, яке переводиться на “гріх” у наших Бібліях значить помилка, не досягти мети.— 1 Цар. 8:46.

Тому що, через наші успадковані слабості, ми всі робимо помилки, не досягаємо мети досконалости, то чому ж так трудно признати помилку? Одно, ми можливо дуже стараємося не зробити якоїсь помилки, але коли зробимо її, то не любимо признатися навіть самому собі.

Без сумніву, що в багатьох випадках причина є гордість. Признати помилку відбивається в тім чим ми гордимося, як то знанням, нашими здібностями або уважністю. Ми хочемо поставити гарний вигляд в очах інших. “Рятувати лице” не відноситься лише до Східніх мешканців.

Також чому часами трудно признати помилку через вину, догану або кару, які приходять від помилок, як-от коли хтось є причиною серйозного випадка. Тому то пізно у серпні 1972 р., через “людську помилку” кинулося у велике заміщання чотири головні поїзда, що входять у місто Нью-Йорк. “Хтось потягнув не за той вимикач або потиснув неправильний гудзик”, казали начальники, які постановили знайти хто це був, і кого треба було винити. Але той, що був винний не цікавився признати своєї помилки.— Часопис Нью-Йорк Таймс (анг. мові) із 30-го серпня 1972 р.

Тому, що з помилкою приходить сором, то часто людина старається когось іншого обвинити, так як робили наші перші родичі, Адам і Єва. (1 Мойс. 3:11-13) Подібно, Арон, брат пророка Мойсея, обвинувачував людей за свою помилку, коли він виробив їм золоте теля, так як кілька століть пізніше перший цар Ізраїля, Саул обвинив людей за свою помилку. (2 Мойс. 32:19-24; 1 Сам. 15:9-26) Якщо ми побачимо з яких причин вони поводилися так нерозумно, то це поможе нам обминати подібну пастку.

Протилежно цим поганим прикладам маємо дуже вірних слуг Бога Єгови, які радо признавали свої помилки, а історія свідчить про чесність та вірність писателів Біблії. Мойсей записав свою помилку, коли розлютився в одному випадку, і через ту злість не увійшов в Обіцяну Землю. (4 Мойс. 20:7-13) І маємо Йова, який, хоч наполягав на те, що був вірний, таки зробив помилку тому, що цікавився більше своїм власним оправдуванням ніж Божим. Признаючи свою помилку, він сказав: “Я говорив, але не розумів. . . . Тому я зрікаюсь говореного і каюсь у поросі й попелі”.— Йова 42:3-6.

Патріарх Юда, син Якова, признав свою помилку відносно його невістки Тамари, кажучи: “Вона стала справедливіша від мене”. (1 Мойс. 38:15-26) І маємо царя Давида. Коли було поставлено перед ним його помилку, яку він зробив проти Урії, то він не оправдувався, але сказав пророкові Натанові: “Я згрішив”. (2 Сам. 12:13) І навести ще один приклад, маємо апостола Петра. Коли він побачив, що Ісус не був задоволений тим, що він зрікся свого Господа три рази, “і, вийшовши звідти, він гірко заплакав”.— Мат. 26:75.

Певна річ, що признавати свої помилки є правильно, чесно і добре. Але таке признання має ще більшу користь. Це також є шлях мудрости. По-перше, признати помилку є наука в покірності. З другого боку, це хоронить нас від гордости, яка є готова піймати нас усіх у пастку. А по-друге, покірний досвід признавати помилку поможе нам бути уважнішими, щоб обминати майбутні помилки. Розумно ми маємо пересторогу: “Хто ховає провини свої, тому не ведеться перед Богом, а хто признається, та кидає їх, той буде помилуваний” — Богом і Божими слугами. Так, саме признання наших помилок поможе нам покинути їх.— Прип. 28:13.

Признання помилок є мудро, тому що це підбудовує в нас силу і самопошану. А не признавати помилок є боягузливо, ослаблює нас морально, і правдоподібно керує нас далі повторяти ту саму помилку.

Дальше, признавати помилки є розумно тому, що це розвиває краще споріднення з іншими. Коли не хочемо признати нашої помилки, то цим лютимо інших; і вони будуть заключати, що ми є або горді або нечесні, або нерозумні признати, що зробили помилку — і всі ці причини заводять перешкоду між нами, а іншими. А коли будемо признавати, що ми зробили помилку, то цим будемо ставати більш готові жалувати інших, коли вони зроблять якусь помилку.

Найважніше, признавати помилку затримає добре споріднення між нами, а нашим Творцем. Таким чином цар Давид, коли повторно і негайно признавав свої помилки, затримав добре споріднення з Богом. Проте, цар Саул, не хотів признати своїх гріхів; він вибрав оправдуватися, і Бог відкинув його.

Так, признати, що ми зробили помилку, не лише є чесно, але це є також шлях мудрости. Він помагає нам бути покірними. Він не лише помагає нам затримати нашу самопошану, але розвиває краще споріднення з іншими.