Проблеми зустрічають тих, які ще ходять до церкви

“ЦЕРКОВНА КРИЗА І КРИЗА ЦИВІЛІЗАЦІЇ”. Під цим заголовком французький кардинал Данілю написав у Парижському щоденному часописі Ле Монд: “Дійсно проблема є, що в [Католицькій] церкві є нібито внутрішній занепад, сакраментальна криза (причастя і таїнства), криза внутрішнього життя, священицька криза. І позаді всього цього. . . є криза з вірою. . . . Ці кризи є дійсні і серйозні”.

Таке визнання католицького прелата (високий священичий чин) попирали листи, яких збентежені католики відсилали до Ле Монд. Вони показували, що щирі католики, які дійсно були свідомі про “кризу віри”, страждають, бо вони поступово бачать, що цю кризу до великої міри викликали безвірні провідники церкви.

Священики соромляться говорити про Бога

Одна жінка писала: “У жодній церкві ви не почуєте, щоб священик відважився говорити про духовну чистоту, жертвування, пошану до себе самого та інших, або чесноту (слово, яке в дев’ятнадцятому столітті викликає сміх між священиками одягненими в ясно-блакитних светрах і між черницями в коротких спідницях). Священики “пропонують різні світові пропозиції”, але дуже рідко коли говорять про Бога”.— Ле Монд, з 28-го серпня 1971 р.

Рік пізніше, студент двадцять один років віку нарікав відносно проповідей, яких він мусів слухати під час своїх вакацій. Він писав: “Так як багато французів, я лише вжив місяць подорожувати по цілій Франції, і так як то прийнято серед більшости католиків я ходив на Службу Божу в неділю і слухав проповідей в п’ятьох різних парафіяльних церквах”. Перша проповідь, він пояснив, відносилася до сільського зміцнення. Друга розбирала “думку про вакації”. Третій священик запросив парафіян говорити за нього. Четвертий оповідав стадові про комічний кінофільм, який він бачив, а п’ятий’ говорив про капіталізм і братерство, що вони є несумісні!

Цей молодий католик додав: “ Священики говорять все менше і менше про те, що ми бажаємо чути. Коли я слухаю проповіді, то я хочу, щоб вона збудила мою віру, або те, що ще лишилося від неї. Я сподіваюся, що священик буде говорити про Бога і пояснить книгу Об’явлення. Мене цілком не цікавить, що Отець ‘А’ думає про зміни в уряді. . . .

“Вкоротці, існує подвійна проблема. Вірні цілком не сумніваються, що церкви стають порожні. Який-небудь турист потвердить цей факт. А відносно священиків, то вони переходять професійну кризу, і є велике збільшення у ‘відступників’. . . . Дійсний клопіт є, що багато священиків, які пустилися за течією, вже не вірять так дуже тому, чим вони займаються. . . .

“Намір цих кількох мною написаних стрічок не є образити когось, їхній єдиний намір є попросити священиків, яких обов’язок є, знову говорити про Бога, любов або гріх. Якщо вони не мають, що казати в цих справах, то нехай мовчать!”— Ле Монд, серпня 6-7, 1972 р. Інший студент двадцять чотири роки віку, що живе у південно західній Франції, писав: “Коли я піду до церкви, то я хочу чути щось про Бога й Євангелію, а не коментар якоїсь телевізійної програми або кошт прожитку. . . . Незадоволення, вже нічого і не згадуючи про злість, яку я відчуваю. . . доводить мене покинути те, що я намагаюся називати ‘дім Божий!’” Лікар із Мулгаус, Алсаце, писав: “Під час шлюбної відправи в церкві сина мого, священик дав проповідь про війну в Біяфрі і про випадки на дорогах”.— Ле Монд, 23-го серпня 1972 р.

Отже здається, що одна з проблем, яка зустрічає тих, що ще ходять до церкви є знайти священика, який ще ‘вірить в те, чим він займається’ і який буде говорити про “любов або гріх”, “Бога й Євангелію”.

Доктринальні (католицького вчення) проблеми

Але чи католицькі єпископи і священики не мають тієї самої думки коли говорять про “гріх”, “Бога” й “Євангелію”? Наприклад, коли голландські єпископи Йоганес Блайсен і Гюберт Ернст говорили про такі важні теми, то чи їхнє розуміння цих справ є в гармонії з іншими католицькими єпископами, або з центром Католицької Церкви в Римі?

Очевидно, що ні, бо, 13-го жовтня 1972 р., Ватикан публічно наказав, щоб скасувати катехизм, якого ці два єпископи видали і хотіли вживати в своїх парафіях. (Брабант, Нідерланди). Цю книжку, яка повинна навчати початки Християнства знайшли бути “єретичною” в слідуючих шістьох точках: “Євангелії не є історичні; Христос ніколи не заявляв бути Богом; догму про Трійцю почали навчати по Христі; воскресення є собі байка; жодна церква не може заявляти бути виключно Христова Церква; Христове тіло, присутнє в євхаристичному хлібі (що дають під час причастя), є лише символ церковної громади”.— Ле Фіґаро, 14-15-го жовтня 1972 р.

В дійсності, єпископи модерністи з Нідерландів, як і традиційні з Ватикану роблять помилку. Єпископи модерністи роблять помилку, коли кажуть, що “Євангелії не є історичні”. (Наприклад, побачте Луки 2:1, 2; 3:1, 2.) Але Ватикан також робить помилку, коли ставить під одну категорію з єретичною наукою вислів, що “Христос ніколи не заявляв бути Богом” (побачте Івана 10:36; 5:19; 14:28) і що “догму про Трійцю почали навчати аж по Христі”.a Священики модерністи роблять велику помилку, коли кажуть, що “воскресення є лише легенда (байка”) (побачте 1 Коринтян 15:3—8) і що жодна “церква не може заявляти бути Христовою церквою”, бо Христос має лише один правдивий збір і він мусить бути “підпорою і твердинею правди”. (1 Тим. 3:15, Поправлений Стендард Переклад, Католицьке Видання) Священики модерністи, як і традиційні роблять помилку, коли кажуть, що “Христове тіло, в євхаристичному хлібі, є звичайно символ церковної громади”. З одного боку, Христове тіло не є присутнє в хлібі, так як традиційні священики твердять, а з другого боку, хоч можна казати, що хліб є “лише символ”, то він не символізує “церковної громади”, але Христове тіло, яке Він дав у жертву за Своїх учнів.— Луки 22:19.

Отже можна бачити, що щирі католики не дістають ніякого ясного проводу від своїх духовних надзирателів, від модерністів чи традиційників. Говорячи про ці зміни в науці Католицької Церкви, французький журнал Le spectacle du monde писав: “Ватикан каже, що Нідерланди не є винятковий випадок у цьому відношенні”. Замішання доктринальне є загальне.

Цей самий журнал каже: “Священики традиціоналісти винують світський напрям за доктринальний занепади інституції [Католицької] церкви: світська літургія була спрямована на поклоніння людини; раптове включення політики в Церкву довело до матеріалізму; кризу в доктринах створили “порушники теологи” і недбалі єпископи”.— Le spectacle du monde, грудня 1972 р.

Отже якщо б вищезгаданий молодий католицький студент міг би був знайти п’ять парафій в яких священики проповідували про теми інші від економії, кінофільмів, або політики, то він не був би певний, що почує відповідну послідовну проповідь кожного тижня. Як щирі католики можуть мати сильну віру, коли священики й єпископи говорять їм суперечні речі? Як можна сподіватися, щоб вони знали як вірити коли їх зустрічає суперечна наука модерністів і традиціоністів священиків, а особливо коли обидві категорії часто не погоджуються з тим, що Біблія вчить?

Політичні й моральні проблеми

У редакторській статті на першій сторінці журнал Ле Монд недавно помістив слідуюче: “Політика вже не є заборонене слово для християнів. Навпаки, це слово вже стало досить популярне у французькій [католицькій] церкві. . . . Французькі єпископи лише закінчили досліджувати близьке споріднення між вірою, а політикою”.— Ле Монд, 31-го жовтня 1972 р.

Фактично, Загальне Засідання французьких єпископів в 1972 р., в Лурдс, головно було присвячене темі “Політика, Церква і Віра”. Там видали довгий єпископальний звіт під назвою “Християнський спосіб брати участь у політиці”, якого головним пропонувачем був єпископ Матаґрін з Гренобл. Цей французький прилат каже, щоб “зустріти всі вимоги Християнства, католик має обов’язок брати участь у політиці”.— Le Dauphine libere, 23-го жовтня 1972 р.

А які є наслідки, коли католики беруть участь у політиці під церковною владою? Даючи звіт про релігійне зібрання в Парижі з метою обговорення цього єпископального рапорту, один католицький щоденник сказав: “Засідання в Мютуаліте Залі потверджує різноманітність політичних думок між християнами [католиками], від надто Правої до надто Лівої сторони”.— La Сroix, 18-го січня 1973 р.

Наслідки такого політичного поділення легко бачити. Так як французький тижневик сказав: “Відтепер, кожний католик може, з Євангелією в руці, будувати своє власне майбутнє суспільство. . . . Отже якоїсь неділі в березні 1973 р., католики зможуть припадати на коліна один біля одного і брати причастя, а тоді кидати в виборчу скриньку свої різні голоси”. (L’Express, від 16-22-го жовтня 1972 р.) Чи може хтось уявити собі, щоб апостоли вийшовши з “вищої кімнати” в Єрусалимі тоді ходили голосувати на різні політичні партії?

Але проблема сягає ще глибше. Католики з зовсім різними поглядами можуть дуже легко дозволити своїм політичним переконанням взяти перевагу з серйозними релігійними наслідками. По суті, таке роз’єднання вже появилося, як можна бачити з нижченаведеного: “Політичні вибори витворюють класи, які мають клопіт порозумітися одні з одними. . . . До такої міри, що християни [католики] питають самі себе чи їм годиться брати участь у Причастії разом”. (La Croix, 16-го березня 1973 р.) “Деякі [католики] не хочуть ходити на Службу Божу разом з тими з якими вони не можуть погодитися над тим, що вони вважають є основні науки”.— Ле Монд, 29-30 жовтня 1972 р.

Виглядає, що різні політичні погляди витворюють ще одну проблему для щирих людей, які ще ходять до церкви. А що можна сказати про моралі?

Священики традиціоналісти Католицької Церкви говорять про потребу “виступати проти ідолів сучасного світу: стать, гроші і держави”. Але священики модерністи вже привикли до сьогоднішнього дозвільного товариства. Під титулом “Хто ще дотримує піст? — невиразний гріх”, Роберт Соле пише: “Хто ще кається у церкві, якої члени здається вже тратять все почуття гріха? . . . Сьогодні, католики запитують: ‘Що це є зло?’, коли недавно тому вони бачили зло скрізь. . . . Колись, гріх дуже докладно пояснювали і підкоряли його до відповідних правил, а тепер гріх стався невиразний. . . . Дешева психологія переконала християнів, що це релігія, з її стародавніми заборонами, давала почуття вини”.— Ле Монд, 4-5 березня 1973 р.

Тут знов, тому що церкви не дають ніякого ясного проводу про моралі, то щирі католики, які ще ходять до церкви зустрічають серйозні проблеми. Чи вони далі повинні наслідувати своїх релігійних провідників, багато з яких прийняли світські рівні поводження, або чи їм триматися біблійних принципів і слухати свого Богом-даного сумління?

Відповідальність кожного члена церкви

Французький католицький автор і філософ Джін Ґютон, член Французької Академії писав одного разу: “Ми повинні бути готові цілком покинути нашу релігію, коли вона виявиться бути чимсь іншим від правди”. Сучасніше він сказав: “На кінці безбожницький католицизм може появитися, що не буде багато іншим від комунізму”.— Paris-Match, 16-го грудня 1972 р.

Як ви дивитеся на такі справи? Чи ви ходите до церкви в якій трудно знайти “священика, який відважиться говорити про чистоту, жертву, пошану до себе самого і до інших, або чесноту”? Збентежена католицька жінка, яка так нарікала додає: “Священики. . . постійно ведуть нас до безбожницького Християнства”. Чи ви хочете, щоб вони і вас там завели?

Чи ви є членом церкви, якої теологи й єпископи вчать, що “Євангелії не є історичні” і що “воскресення є байка”, або де вам кажуть, що ви “маєте обов’язок брати участь у політиці”, з якої виринають замішання та роз’єднання? Чи ваша є “церква, якої члени здається тратять усе почуття до гріха”, тому що їхні духовні провідники навчають моралі засновані на “підлій психології” замість на біблійних принципах?

Якщо так, то не думайте, що ви зможете скласти всю відповідальність на провідників вашої церкви. Кожний з нас є особисто відповідальний перед Богом. Так як Біблія каже: “Ми всі станемо перед судовий престол Божий”. (Рим. 14:10) Ґютон не зробив помилки, коли сказав, що коли наша релігія “покажеться бути чимсь іншим від правди”, то ми повинні покинути її. Біблія запрошує щирих членів церкви швидко покидати цілий лад фальшивої релігії, перед тим ніж Бог знищить його. (Прочитайте Апокаліпсус або Об’явлення розділи 17 і 18.)

Біблія заохочує нас “вклонятися Отцеві в дусі та правді”. (Ів. 4:23) Це є поклоніння, яке цікавить свідків Єгови. Тому то вони кладуть такий великий наголос на студію Біблії. І вони були б раді студіювати Біблію з вами, безплатно, у вашому власному домі. Вас також запрошується ходити до їхньої залі Царства. Там ви почуєте “про Бога й Євангелії”, так, добру новину про вічне життя в Божому новому порядку, який вже так дуже близько.— 2 Пет. 3:13; Ів. 17:3; Об. 21:3, 4.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 13]

Грошова підтримка

● Через різні збірки й просьби далі збивають гроші. Однак “Giving USA” на 1971 р. каже: “Релігійні інституції правдоподібно найбільше потерпіли від інфляції. Датки на релігію продовж минулих трьох років. . . представляють принаймні 2.5 процентів втрати.

● Чи церковні члени тішуться коли дають? “Висловлюючи проти-церковні вислови, 500 італійських канадійців марширували три милі в північній околиці [Монтреалу], щоб протестувати проти податків, яких католицькі церкви накладають на своїх парафіянів”, каже “Вільна Преса” з Лондону, Онтаріо, 26-го лютого 1973 р.

● Парафіяльні школи відчувають натиск. У США є 14.952 менше черниць вчительок ніж було в 1970 р. Своїм рішенням 25-го червня “Найвищий Суд здається розбив усі надії на народний чи на державний рівень дати публічної допомоги парафіяльним школам, які відчувають фінансову потребу”, зауважує часопис “Нью-Йорк Таймс”.

[Рамка на сторінці 14]

Членство і згромадження

● Кажуть, що згромадження в церквах в Австралії зменшилося на 30 процентів за минулих 11 років. У Франції один із кожних чотирьох ходять до церкви. У Лісбоні, Португалії, лише 15 процентів католиків ходять на Службу Божу в неділю.

● Журнал “Щоденний Телеграф”, з 16-го квітня 1973 р., каже: “Новий аналіз церковного членства в Сполучених Штатах і Канаді показує, що Римо-Католицькі і більшість головних протестантських церков або тратять своїх членів. . . або не тримаються кроком із збільшенням населення. . . . Але, Свідки Єгови рапортують 7.2 процентове збільшення”.

[Рамка на сторінці 14]

Моральні справи

● Багато церков вже не радять високих моральних рівнів із Біблії, Наприклад, стаття в “Християнська Доба”, з 30-го травня 1973 р. зауважує: “У відношенні до статевого відхилення, виринула дуже складна ситуація. . . священика в якому знаходять трохи мужоложного напряму не будуть відпускати”.

● Деякі церкви є готові заохочувати тих, що займаються азартними іграми (різні ігри на гроші). Каже Британський “Guardian”: “Юнія була сформована для посередників, які приймають заклади від публіки на кінські перегони, при допомозі Англіканської Церкви”. Історія релігії включає провини кровопролиття. У Східній Африці де більше як 100,000 мешканців було вирізано минулого року, “Католицька Церква. . . заявляє відданість 60 процентів населення. . . . Католики вбивали католиків, так як показує “Newsday”, 23-го травня 1973 р.

● Сьогодні відбувається так дуже багато неморальности, що так як пише Іван Коґлен до “Католицька Америка”, “священики вагаються явно говорити про провину або гріх”.