Чи завжди є розумно давати на добродійні цілі?

ЯК БИ ви почувалися відносно жертвування на добродійність, коли б лише 1 до 5 процентів ваших датків пішло для нужденних, а решта вживалося сплачувати кошт збирання грошей? Як би ви почували себе коли б знали, що президент добродійної організації дістає 75.000 доларів річної платні і має оплачені всі свої кошти і видатки. Чи ви б тішилися цим? Однак, так було і є.

Лише у Сполучених Штатах щороку жертвують більше як двадцять більйон доларів на добродійні цілі (20.000.000.000). З цього, близько 41 процентів іде на релігійні цілі, 16 процентів на здоров’я й освіту, 7 процентів на допомогу, а решта на культурні та інші цілі.

Чимало є добродійних організацій, що завжди просять грошей; деякі є міжнародні, інші місцеві. І так само люди жертвують через різні причини. Одні дають, вірячи, що це добре для комерції або тому, що такі пожертвовані гроші можна відтягнути від податків. Інші дають відчуваючи вину, немов грішми вони сподіваються покутувати за свої гріхи. Деякі дають з релігійних або людяних причин, любови, співчуття або жалю.

Ніхто не може заперечувати, що від давання приходить благословенство, так як Ісус, Син Божий підкреслив, кажучи: “Блаженніше давати, ніж брати”. (Дії 20:35) Але він також сказав, що давати з неправильних причин не принесе ніякої користі, не дасть ласки від Бога.— Прочитайте Матвія 6:1—4.

Правда, давати з правильних причин і наміром є благословенство, але особа, безперечно, бажає мати запевнення, що вона дає на гідні справи, що її пожертви дійсно ідуть на допомогу потребуючим. До якої міри вживаються ті більйони доларів, яких добродійні організації збирають помагати людям, і до якої міри вживаються ті так звані добродійні організації використовувати людей для своїх комерційних прибутків?

В ім’я релігії

Про цю справу давання і способи, які вживаються збирати гроші, один часопис із Каліфорнії помістив статтю “Забагато витрачується на накладні витрати, обвинувачують фахівців за високий кошт колекцій”. Він наводив предсідника “Ради Добродійного Заклику” того міста, який сказав, що “Найбільш огидне здирство на добродійність є те, яке проводиться в ім’я Бога”. Про ці спеціальні заклики збирати гроші, він далі сказав: “Релігійні організації і ті, що збирають в ім’я Бога є найбільші образники”.

Даючи цьому обвинуваченню трохи ваги маємо статтю, яка появилася в Ramparts, римо-католицькому журналі, кілька років тому назад. Там обвинувачувалося одних з головних американських єпископів Римо-Католицької Церкви, що вони накидали “добродійний обман” на американських католиків своїми добродійними організаціями під назвою “Собор для Поширення Віри”. Автор, що мав інтерв’ю з тридцять п’ятьома єпископами по різних нерозвитих частинах світу сказав: “Собор збирає мільйони доларів кожного року, нібито помагати нужденним у світі. . . і правдоподібно це є один із найбільших добродійних обманів за всіх часів”. Коли єпископу було звернено увагу “на ці обвинувачування, він відмовився продовжати інтерв’ю, і його бюро повідомило, що “він не має, що говорити”.

Служачи без особистого прибутку?

Люди переважно вірять, що ті, які обслуговують добродійні організації є спонукані любов’ю, але чи це є так? Наприклад, на протязі багатьох років одна добродійна організація просила грошей помагати годувати сиріт на Сході, яких вона твердила, можна годувати 12-ма доларами щомісяця кожну сироту. Але чи президент тієї організації дуже цікавився тими сиротами? Він діставав 20.000 доларів платні так, як йому платили, коли він був виконавчим директором Торговельної Палати у Вірджінії. ‘Інший приклад постачає небіжчик Бейзіл О’Конор, співзасновник Народної Фундації — Марч Десять Центових Монет, із президентом Рузвельтом, і який був президентом тієї фундації від її засновання 1938 р., до його смерти в 1972 р. Хоч на початку йому лише покривали його кошт, то на протязі останніх тринадцяти років його служби він діставав 54.000 доларів річної платні і додатково 21.405 доларів покривати кошти і видатки. Скільки людей, що давали гроші до цієї фундації знали, що її президент діставав 75.000 доларів щороку? Знаючи це, чи б ви далі так само чулися про давання? Чи б ви не відчували, що особисто помагали тим, які ви знаєте є в потребі, можна зробити більше добра?

Високий кошт колекцій

Такі поважні та народно знані добродійні організації, як Червоний Хрест, кажуть, що від 10 до 15 процентів вистачає покривати кошти збирання. Це значить, що з кожного долара від 85 до 80 центів повинні йти на добродійність. Але багато добродійних організацій не дотримують цього. Наприклад, два роки тому (від 1971 до 1972 р.) Американський Фонд для Нирок зібрав більше як 779.000 доларів. Але лише 5 процентів, або 39.000 доларів пішло покрити кошт, щоб доглядати пацієнтів; решта була вжита, щоб покрити “кошт адміністрації”, так як показує Нью-Йоркський Поуст, з 8-го червня 1973 р.

Викриваючи цю слабість добродійних кампаній, часопис у Сіетл, Вашінґтон, помістив заголовок на першій сторінці, кажучи: “Безглуздий Високий Кошт Добродійних Кампаній”. Часопис оповідав про випадок у якому з 500.000 доларів лише 25.000 пішло на добродійність або 5 процентів. Між іншими прикладами, яких часопис наводив був один у якому захисники зібрали 131.289.92 доларів, суспільна організація, яка зголосилася бути захисником дістала 7.893 доларів, а добродійники, “Серцеве Товариство” і “Суспільство та Діяльність Молоді”, лише 1.000 доларів; отже менше як 1 процент пішло для нужденних і тим, що потребують!

Під заголовком “Добродійні злочинці: Легковірні стають жертвами”, канадійський часопис недавно тому оповідав як деякі фаховці проводять свої кампанії. Перше, вони впрошують якусь релігійну або братерську організацію поручити кампанію, обіцюючи дати їм частину датків. На початку, досвідчених осіб вживають збирати датки через телефон. Ці дістають 25 центів із кожного долара, яких вони зберуть. Тоді збирач, переважно жінка, відвідує збирати те, що обіцялося через телефон і вона дістає 15 центів від кожного долара, якого збире. Поручитель дістає 40 центів із кожного долара, а це тепер лишається 20 центів на добродійність і організацію, яка поручає ці кампанії.

Признаючи небезпеку з такої самолюбної експлуатації в ім’я добродійних кампаній, президент Американського Товариства Fund-Raising Counsel, Inc., радив: “Ніхто, під жодними обставинами, не повинен давати гроші добродійним організаціям, коли, якась невідома особа збирає гроші через телефон”. Годиться згадати, між іншим, що один “шахрай”, який займався цими справами нарікав тому, що треба було платити тим, які телефонували до людей і збирачам лише тому, що релігійні або братерські чи політичні організації, що поручали такі кампанії не хотіли ставити свого власного зусилля. Якщо б вони хотіли самі займатися такими справами, тоді добродійні організації діставали б від 85 до 90 центів із кожного зібраного долара.

Чи ж годиться давати індивідуальному жебракові?

Жебраки по багатьох великих містах цілого світу стало гарним і легким способом заробляли на прожиток. Славні між такими жебраками є молоді гиппі. Жебракові вже не треба вдавати, що він є сліпий, каліка або убогий. Здається, що яка-небудь причина вистачає. У Сан-Франціско є жебрак, який хвалиться, що збирає так багато як 400 доларів на тиждень від туристів, які відвідують гиппі каплицю в тому місті.

У місті Нью-Йорку є ще більший жебрак — скрипаль, що часто відвідує театри. Тому що він вміє досить добре грати і виставляє таблицю на якій є написано, “Скрипаль потребує грошей для продовження студій”, він справді зворушує серця. Пересічно йому виходить 35 доларів на годину. Крім цього, він діставав чеки, бонди, камери, годинники, а навіть запрошення на обіди і на морські подорожі по Карибському Морі.

Правда, часто трапляється, що жебрак є в дійсній потребі, хоче працювати, але має фізичне обмеження або не може знайти роботи. У часі народного нещастя, голоду, або поважного економічного занепаду, нужденних не бракує. Тоді можна робити те, що хто може з тим, що має, щоб помагати іншим у їхніх потребах.

Часто буває, що обережність спонукує давання. Одної суботи ранком у Нью-Йорку до старшої особи приступив чоловік, кажучи: “Професоре, прошу вас, я щойно вчора вийшов з в’язниці, дайте мені долара”. Ясно є, що тут була скрита загроза і жебрак дуже був настирливий. А особливо в поганій дільниці, хтось може відчувати, що воно краще погодитися з вимогами. Кожний мусить вважати і розсуджувати стан сам для себе.

Зрівноважений погляд

Без сумніву, що так як Ісус сказав: “Бо вбогих ви маєте завжди з собою”. (Мат. 26:11) І він також сказав, що в даванню є щастя, коли будемо несамолюбні, помічні. Але бути легковірним значить нагороджувати зажерливих або лінивих, які не хочуть працювати. Тому що є особи, яким належиться допомогти, то треба вміти розрізняти. Тому то стародавнє гасло: “Нехає покупець стережеться”, можна перемінити на “Нехай давач стережеться”.

А ті, що є християнські вісники є в позиції давати щось багато кращого від срібла та золота. А що це є? Правду з Божого Слова, яка потішає, підкріпляє надію, дає спокій розума і може довести до вічного життя. Діставши даром, вони також хочуть давати даром. (Мат. 10:8; порівняйте Дії 3:1—8.) І, по суті, то відносно такого давання, духовних речей, що Павло навів Ісусові слова про більше щастя, яке приходить від давання.— Дії 20:35.