Як я позбувся наркоманії

ЗАГОЛОВОК через цілу сторінку в Йонґстаун, Охайо, Vindicator з 6-го грудня 1968 р., помістив: “ЛИБЕРТІ ПОЛІЦІЯ ЗЛОВИЛА 18-ЛІТНЬОГО ЮНАКА ЗА ПРОДАЖ ЛСД”.

Я є той юнак. Мене засудили на десять місяців до Тромбул округової в’язниці. Але випустили за тридцять днів, і я зараз вернувся назад “продавати” наркотики. Я потребував гроші, щоб підтримувати свою власну звичку, яка включала різні наркотики, а особливо ЛСД.

Однак дорога до глибини в яку героїна кидає наркомана ще була довга. Все разом мене взяли більше як дві дюжини разів до в’язниці; і три рази мене забрали до лікарні для психічно хворих. Чимало разів мене розбирали до нага, замикали в набитій клітині і лишали страждати від пристрастей “видужання”, або як то називають “холодний індик”. Останнього разу мене взяли з в’язниці до лікарні в критичному стані; навіть дали мені останнє причастя. Але я видужав і мене засудили за грабіжництво, і нарешті відіслали до Менсфілд, Охайо, Штатової В’язниці.

Однак, усе це вже є позаді. Я подолав зловживання наркотиків. Вже перейшло три роки з половиною від того як я брав наркотики і я є певний, що вже більше ніколи не буду брати їх. А це тому, що знайшов дійсну відповідь до зловживання наркотиками.

Перед тим ніж я розкажу вам як я позбувся наркоманії, то дозвольте мені розказати вам дещо про моє раннє життя. Це можливо покаже, які обставини часто можуть доводити до зловживання наркотиками. І, якщо б ви зауважили подібний стан у вашій родині, то було б добре негайно направити справи заки ще не є запізно.

Розпещений від самої молодости

Мої родичі розійшлися в 1951 р., коли мені було лише вісім місяців. Негайно почалася боротьба і я прийшов під законну опіку мого батька. Зробили розпорядки для мене бачити матір раз на тиждень. Коли матір вийшла заміж, то тоді битва наново почалася, тому що батько і матір старалися виграти мене матеріяльними речами. І це дуже розпещило мене.

Тоді матір перестала “купувати” мою любов. Вона почала студіювати Біблію зі свідками Єгови. Незабаром погані звичаї і куріння почали зникати. Коли я відвідував її, то вона з своїм чоловіком брала мене на зібрання для біблійної студії. Вертаючись до дому я розказував батькові про те, що навчився. Але він не любив цього. Його родичі заохочували: “Ти відбери хлопця від його матері. Свідки Єгови перекручують Біблію — вони є дурні!”

Отже вони дуже старалися настроїти мене проти моєї матері. Мене приваблювали коштовними подарунками і батько дозволяв мені робити все, що мені хотілося. Таким чином, одного дня коли матір приїхала по мене, я сказав їй: “Мамо, я вже більше не хочу тебе бачити”. Вона повернулася до батька і сказала: “Іване, ти намовив його сказати це, не так”? Мені було дев’ять років тоді і на протязі багатьох років я не бачив матері.

Батько знову одружився в серпні 1960 р. Я був дуже розбещений і робив життя дуже мізерним для нього й мачухи. Але вони ніколи не били, ані дисциплінували мене. Я почав таємно курити, коли мені було лише сім років, і коли мені було десять чи одинадцять років то я вже був п’яний. Я також нюхав клей, і пробував марівану. Мій недисциплінований молодий вік і зловживання наркотиками перекрутив моє думання.

Коли мені було тринадцять років, одна дівчина образила мене, отже я полив їхній в’їзд до гаражу газоліною, запалив її і підпалив гараж. Батько заплатив 800 доларів кари і покрив кошт. Тоді мене зловили, як я крав по крамницях. Але мої клопоти лише почалися.

Статева неморальність і в’язниця

У Либерті Вищій Школі мене зловили з дівчиною в соромливому становищі в дівочому виходку. Мене виключили зі школи на два тижні. Того самого літа я спалив свій “звичайний” (консервативний) одяг на протест. Моя мачуха і батько дуже розлютилися і хотіли зловити мене в моїй кімнаті. Я схопив сльозоточиву рушницю і “прострілив” батька, а сам тоді втік через вікно. Вони покликали поліцію і поліцай, Фред Фастіно, стягнув мене з даха та заарештував. Це був мій перший досвід із в’язницею.

Пізніше того самого року батько моєї дівчини зловив нас у ліжку по школі. Нас усіх забрали до Либерті поліційної станції. Але другого дня я знову мав зносини з цією дівчиною в її домі. Як я зневажав влади або те, що хтось казав мені! Два тижні пізніше, коли дядько моєї дівчини почав втручатися між нас, то я з своїм другом планували замордувати його, але нам не вдалося.

Тоді я вже став довговолосим бунтівником, дійсним ворохобником. Однак я таки шукав чогось, якоїсь майбутности. Я хотів бути кимось, захопити увагу. Я почав думати, що одруження постачить відповідь. Наші родичі обговорили цю можливість, але вирішили, що ми були замолоді і лише були захоплені.

Отже ми почали вкладати плани втікти з дому, і в лютому 1967 р., нам удалося втікти, подорожуючи на захід із 420 доларами, вкрадженими грішми. Подорож раптово закінчилася, коли нас заарештували в Лос Анджелос і відвезли назад до Охайо. Чекаюча поліція закувала мені руки і взяла до Трамбул округової тюрми, де я відсидів два тижні.

Тепер жодна школа не хотіла прийняти мене. Нарешті батько впросив Івана Ф. Кенеді Католицьку Вищу Школу недалеко Воррен і там я докінчив свій рік. Там я ще більше зв’язався з зловживанням наркотиками. Того літа мене заарештували тому, що я обграбував кілька домів.

Мій останній рік був катастрофою. Недавно переглянувши шкільні протоколи з учителем, Франком Ленардом, я довідався, що був відсутній сімдесят п’ять днів! У лютому 1968 р., я переховував свою дівчину в моїй кімнаті три дні, думаючи цим змусити родичів дати дозвіл нам одружитися. Але все, що я дістав за це було три місяці в поправному домі в Колумбус, Охайо. Мене випустили саме на час, щоб я міг здати свій останній іспит, я перейшов і закінчив вищу школу.

При першій нагоді я заохочував свою дівчину втікти з дому, взяти пляшку аспірини та вдавати, що вона хотіла відібрати собі життя. Я думав, що це справді переконає родичів, що ми дуже кохаємося. Рачкуючи до дому, блюючи кров’ю, її нарешті повернули проти мене, коли матір сказала: “Він не любить тебе; ти є лише його забавка. Він хотів би побачити тебе шість футів під землею”. Я вже більше не бачив тієї дівчини, але ця трагічна справа лише кинула мене в дальші глибини наркоманства.

Впав глибоко в наркоманство

Я ще не був дійсним наркоманом, але вживав і продавав наркотики. Я навіть подорожував до Нью-Йорку за наркотиками. Нарешті, поліція зловила мене — я продав наркотик цивільновбраному поліцаєві і в мене знайшли позначені гроші. Це саме тоді мій арешт був розголошений на першій сторінці часопису. Але мій батько найняв доброго адвоката і 15-го січня 1969 р., мене випустили з тюрми.

Скоро я знову продавав наркотики і заробляв багато грошей. Але мені тепер було треба, багато грошей, тому що я вже запускав героїну просто в жили. На протязі кількох місяців я витрачував від 40 до 50 доларів на день на наркотики. Батько старався помогти мені. Він шукав мені роботи, але я працював на них лише кілька тижнів. Я вже був такий заражений, що деколи запускав наркотики просто на роботі.

Це не було трудно. Я носив наркотик до роботи захований в перстені. Тоді, пішовши до виходку, я вживав шприц запускати наркотик саме в жилу. Але, щоб використати кожну каплю, я наповняв, шприц кров’ю і знову запускав його в жилу — роблячи це десять разів або й більше!

Тепер почалися наслідки. Я відчув “напір”— мов падав з будинка. Тоді ослабав — навіть волосся на голові ослабало. Ціль наркоманства є дістати скільки “напорів” скільки можливо.

Часами я запускав мішанину метедрини з героїною — наркотики, що підбадьорюють і втихомирюють. Тоді тіло не знає, що робити  — бути, повільним, чи поспішати — воно було у великому замішанні.

Коли береться наркотик ЛСД, то наслідки є цілком інші. Коли я брав цей наркотик, то думав, що міг все робити, що міг бути Богом і контролювати свою власну долю. Недавно мій адвокат, Йосип Шовоні, сказав, що одного разу лід впливом ЛСД, я дуже настрашив його хвальбою, що міг вибрати дитину з вагітної жінки. Страшно подумати як наркотики впливають на думки і вчинки особи. Разом я взяв більше, ніж 200 ЛСД пілюль.

Більше як рік я жив лише за “збудженням”, “запускав наркотики, жив з дівчатами, і втікав від поліції. Я ходив від одної брудної ями до другої, від ‘нори до нори’, так як батько придатно називав їх. Поліція навіть обвиняла мене, що я обікрав дім свого власного батька. Мої приятелі вкрали в нього на тисячі доларів вартости майна. У серпні 1969 р., ми рушили на ганебне Вудсток свято, де я продавав вітаміни за ЛСД і заробив багато грошей. Вилізши на підмосток біля сцени, щоб краще придивитися на співаків та товпу, я пригадую, що думав, що між ними була якась таємнича сила.

Вернувшись до дому я тепер почав жати те, що сіяв. Я впав до самого дна, і ледве видужав.

Ледве врятувався

5-го вересня 1969 р. мені забракнуло наркотиків. Отже я прорвався до аптеки в маленькому містечку Вієнна, поза Йонґстаун. Залізши до середини, я назбирав кілька різних речей — але раптово почув сирену! Коли побачив, що не було виходу від поліції з револьверами, я занепав психічно, біжучи до них кричучи, “Забийте мене! Забийте мене!”

Вони обвинувачували мене в крадіжі. На мене наклали 5.000 доларів кари. Після того мене взяли до знайомої округової тюрми. Я вже був там так багато разів, що моє ім’я написали над входом до одної камери! Мене розібрали до нага і вкинули до оббитої клітини, такої маленької, що я навіть не міг простягнутися. Там я почав відходити з-під впливу наркотиків. Недавно тюремник, Геролд Поуст, показав мені і моєму приятелеві ту клітину, і сказав: “Я думав, що ти таки вмреш там. Я не хотів мати нічого до діла з тобою”.

І я не виную його. Я був цілком зіпсутий! Я качався в своїй власній сечі та калі, як звірина, драпався по стінах і бив їх. Тюремник Поуст пригадує собі: “Він просився, дійсно просився, благав на колінах. Але не брав медицини, яку ми давали йому”.

У тій околиці тоді служив шериф Річард Барнет, і коли я відвідав його цього року, він пригадував, який критичний мій стан дійсно був: “Ти не хотів брати жодної медицини — ти був дикий — ти лише випльовував її. Тоді приписали, щоб запускати медицину саме в пряму кишку і я запускав її в тебе”. Але коли я не видужував мене взяли до Вудсайд Лікарні, лікарня для психічно хворих.

О четвертій годині рано медична сестра зателефонувала до батька. Вона сказала: “Ваш син є дуже хворий і потребує вашої допомоги. . . . Він умирає”. Батько зараз зателефонував до д-ра Берта Фаєрстоуна, і він забрав мене до лікарні св. Єлисавети. Там я лежав у критичному стані кілька днів. Д-р Фаєрстоун запевняв батька, що буде робити все, що є в його силі, але не міг дати гарантії, що я видужаю. Записи у св. Єлисавети лікарні ось що містять: “Цього пацієнта взяли до лікарні. . . через кілька серйозних приступів від наркотиків”.

Батько заплатив 5.000 доларів і до трьох тижнів мене відпустили з лікарні. Але цей досвід не змінив мене, хоч я безперестанку запевняв батька, що вже змінюся. У мене було довге волосся і незабаром я знов брав різні наркотики. Ви можете дивуватися чому особа вертається назад до наркотиків після таких страшних досвідів із героїною та ЛСД.

Коли я видужав, я знову почав думати про дівчата, “збудження” і всіх своїх друзів — гиппі, “вільну любов”, мотоцикли й розпусту. Голосна музика далі збуджувала в мене погані бажання. Тоді я почав розсуджувати своїм серцем, ‘Немає нічого злого знову брати наркотики’. Але, кілька з моїх останніх “подорожей” з ЛСД поступово погіршали. Нарешті, у розпачливості, я зателефонував до матері, перериваючи мовчанку багатьох літ. Мій вітчим (чоловік матері), старший у зборі свідків Єгови, зробив розпорядки для біблійної студії саме там де я мешкав.

Скеляста дорога до видужання

У березні 1970 р., я мав свою першу студію Біблії з свідком Єгови. Я також відвідав Джірард Залю Царства, вбраний в чорних шкіряних штанах, круглих окулярах і з довгим волоссям. Я хотів доказати, що свідки Єгови не були інші від усіх інших, що вони були такі самі лицеміри. Але я був дуже вражений. Вони справді цікавилися мною, і вони всі мали однакові відповіді на мої питання. Однак, це не дотикнуло мого серця, бо тієї самої ночі я вернувся назад до своїх гиппі друзів і “запустив” героїну.

Одначе, як я студіював час від часу, я почав бачити, що Біблія справді вчить правду. Однак, я не міг, або принаймні не хотів відірватися від наркотиків або мого неморального життя. Тоді останньої суботи в квітні я мав страшний досвід із ЛСД. Я “бачив” як моя дівчина розгнивалася в авті коло мене. Гидоту та страх цього досвіда неможливо розповісти. Я думав, що справді вже буде кінець,— що я відберу собі життя. Але я покликав Бога Єгову, вживаючи Його ім’я і просив, щоб Він допоміг мені.

Хоч це була 3-тя година рано я зателефонував до Свідка, що студіював зі мною і він запевнив, що Єгова поможе мені, якщо я дійсно змінюся цим разом. Я присягнув, що вже більше ніколи не буду брати наркотиків і дотримав свого слова. Немає ані одного дня, щоб я не дякував своєму Творцеві за Його допомогу, що видужав від цих страшних досвідів.

Наступного тижня я став на суд за те, що обграбував аптеку у вересні. Тому що публічна опінія була сильно проти мене через мої повторні злочини, то суддя відіслав мене до Охайо штатової тюрми, відсидіти п’ятнадцять років. Кілька днів пізніше я почав сплачувати свою кару. І дійсно це було благословенство для мене. А чому?

Тут я мав нагоду поміркувати і студіювати. Я переглянув своє життя і побачив, яке порожнє і руїнницьке воно було. Я просив Єгову, щоб Він простив мені і сказав Йому, що цілим своїм серцем хотів виконувати Його волю. Я цілком занурився у студіюванні Біблії, при допомозі видавництв свідків Єгови. Тоді при кінці червня, через зусилля мого батька, мене випустили. Два тижні пізніше, 10-го липня 1970 року я охрестився на символ моєї посвяти служити Богові Єгові.

Помагаючи іншим

Тепер я почав відшукувати колишніх близьких знайомих, не, щоб брати з ними наркотики, але пояснити їм чому я змінився, і як мені вдалося змінитися. Я відчував відповідальність тому, що через мене багато з них звернулися до наркотиків, і я продавав їм їх. Я відвідав принаймні триста колишніх знайомих, і я думаю, що з часом деякі з них приймуть біблійні правди про які ми говорили.

Перша особа з якою я почав студіювати Біблію був головний покупець моїх наркотиків. Я колись навчив його запускати героїну в жили. Моя зміна зробила таке велике враження на його родину, що вони також почали брати участь у студії. Проте, він таки продовжав ходити моїми колишніми слідами. Досі принаймні шість із моїх колишніх товаришів померли від наркотиків. Але один знайомий відповів на моє зусилля. Дивно як ми знову зустрілися.

Я ходив від дому до дому в службі і вже відходив від одного дому коли довговолосий юнак біг за мною на пішоході. Після мого представлення він зараз запитав: “Яке є ваше ім’я?” Коли я повторив його, він сказав: “Ні, ти не можеш бути тим, що колись мешкав на Мурі Гил Драйв!” Він виглядав знайомий, але я не міг пригадати, хто він був аж поки не запитав його ім’я. Так! Разом ми колись планували замордувати дядька моєї дівчини. Але він не хотів повірити мені, що то був я, аж поки я не показав йому посвідку з моїм ім’ям. Мій вигляд цілком змінився.

З часом я розпочав з ним студію, і він робив гарний поступ в оціненні Біблії, покинув наркотики, і охрестився на початку 1972 р. Того літа ми оповідали свої досвіди на конвенції району свідків Єгови в Трі Риверс Стадіоні в Пітсбурзі. Ми також мали нагоду промовляти перед студентами про проблему з наркотиками і чому вони не повинні брати їх. Молодь, яка чула про моє минуле сполучення просила вчителів робити розпорядки на ці виклади.

Наприклад, у листопаді 1972 р., ми дали виклади в шістьох класах Магонінґ Каунті Професійній Школі. Більше як 600 студентів було присутньо на цих викладах! Вони дуже ревно слухали і взяли більше як сто книжок і коло сто журналів, що дальше пояснювали віру та надію через яку ми подолали зловживання наркотиками. 5-го грудня 1972 р., я дістав цілу купу листів від цих студентів. Вони дуже оціняли, що ми казали їм, однак більшість не могли повірити, що ми дійсно були так дуже заглиблені в наркотиках. Вони відчували, що ніхто не міг зробити такої великої зміни.

Документуючи зміну

Такий є пересічний погляд. Наприклад, головний начальник безпечности для Сіятел Шкіл, Чарлс О’Тул, твердив: “Від наркотиків немає повороту (видужання)”. Також, начальник Відділу Наркотиків у Йонґстаун, Біллям А. Фріднамер, сказав мені, що за всіх років його служби він ще не бачив, щоб наркоман покинув наркотики на довше ніж три або чотири місяці”. “Але тепер маємо тебе”, він сказав майже неувірстві.

Отже, зрозуміло, що багато можливо не будуть вірити, коли прочитають мій досвід про подолання наркотиків. З цієї причини, на початку цього року я відвідав дюжину осіб, які мали до діла зі мною, коли я ще був наркоманом, включаючи начальників поліції, наглядача неповнолітних злочинців, тюремників, суддів, адвокатів, психологів, психіатрів, лікарів, і так далі. Я сказав їм причину моїх відвідин і просив, щоб вони висловлювали свої думки.

Більшість із них не могли повірити, що я був тою самою особою. Вони всі, безперечно, добре знали моє ім’я — воно було відоме. Але часами я мусів постачати ідентифікацію, щоб доказати, що я дійсно був тією самою особою. Майже всі хотіли знати: ‘Як довго ти вже не береш наркотиків? Як це можливо? Що спонукало тебе зробити зміну?’ Я був дуже вдячний за цю нагоду пояснити.

Правдива відповідь

Денні Кородо був один із поліцаїв, якого я відвідав. Він був присутній, коли мене заарештували в аптеці. Він тепер є капітаном, і займається промовами по вищих школах та інших групах суспільства про наркотики і проблеми з наркотиками. “Ти справді змінився! Я не можу повірити!” він повторяв казати як ми говорили про минуле. ‘З тобою щось сталося, що психічно мало вплив на тебе, якесь усвідомлення набрило на тебе”.

Я відповів, що то правда, що я почав оціняти свою відповідальність перед моїм Творцем. І це розуміння не дотикнуло лише мій розум; воно заглибло в моє серце. Бажання служити Богові заступило в моїм серці потяг до неморальности, наркотиків та подібних речей, і дало мені спонукання і силу чинити те, що було правильне.

Також, 1-го березня 1973 р., я поговорив із д-р Фаєрстоном з св. Єлисавети Лікарні, який доглядав мене в часі моєї хвороби. Коли я ввійшов, він сказав: “Я просто не можу повірити, що це ти!” Він тоді запитав чи міг би привести інших лікарів, що були знайомі з моїми справами. Вони також були дуже здивовані моєю зміною. “Як ти вирвався з цього клопоту?” вони всі хотіли знати.

Я пояснив, що зрозумів, що не був творцем своєї власної долі. Багато разів я вже був приступив до цілковитого кінця. Я поводився за своїми власними рівнями; я почувався, немов був Богом і міг установляти свої власні закони та робити, що мені захотілося — лише побиватися за задоволеннями. Але, тоді, я пояснював, що через студію Біблії, я почав розвивати побожний страх до мого Творця. Також, я бачив, що є група людей, які справді живуть за наукою у Біблії, і вони є свідки Єгови.

“А що є такого спеціального відносно свідків Єгови у порівнянні з іншими вірами?” мене питали. Я пояснив, що через студію Біблії з свідками Єгови я міг бачити Божий гарний намір для людства. Наприклад, я навчився про стан мертвих, певну надію на воскресіння, і як ця земля буде перемінена в рай під володінням Божого царства. Це віра і переконання про ці речі помогли мені подолати зловживання наркотиками.

Я сказав лікарям, що переглядав інші релігії, навіть буддизм, і що мене виховали на римо-католика. Але в тих релігіях немає нічого стійкого — немає переконання, немає дійсної віри і надії на Творця, Бога Єгову. З цієї причини вони не можуть постачити потрібні спонуки молодим людям покинути наркотики.

На протязі майже трьох років я вже служу як повночасний піонер, вісник свідків Єгови. І я знайшов, що я не є єдиний, що зробив такі великі зміни в своєму житті. Я познайомився з багатьма правдивими друзями, які, через студію Біблії з свідками Єгови, почали оціняти свого Творця і покинули вживати наркотики. Якщо вони могли зробити зміну, то і ви можете зробити це, якщо ви зловживаєте наркотиками. Ясно є, що практикування правдивої релігії є відповідь на проблеми з наркотиками! — Подана Стаття.