Користаючи з історії

ЗА ОДНИМ поясненням, історія є запис людських минулих подій. Певна річ, що на таку історію можна дивитися в різні способи. По одній стороні кажуть, що ті, які не хочуть навчитися з минувшини є присуджені повторити її. По другій стороні, багато тепер кажуть, що ‘історія є пусті записи або дурниці’.

В обох цих поглядах є трошки правди. Якщо особа може навчитися з минулого часу як обминати помилки і буде провадити своє життя розумним шляхом, то історія послужить їй на користь. Проте, історія може звести людину. У минулому поколінні націсти вживали перекручену версію “історії”, щоб підкріпити їхній міф про німецьку “вищу расу”. Через це мільйони людей загубили своє життя.

Щоб скористати з історії, то людина повинна мати відповідний погляд про минулі події. А як це можна зробити?

Джерела історії

Дуже важним є застановитися над дійсним джерелом нашої інформації. А чому ми кажемо це? Тому що сучасні історичні книги містять інформацію про випадки, які відбувалися давно перед народженням автора тієї книжки. Він мусить покладатися на інформації, які передавалися різними способами. Він може навчитися дещо з архіологїї або геології. Але найкращим джерелом інформацій є переважно записи, а особливо наочних свідків подій про які вони пишуть.

Наприклад, коли б сучасний історик говорив про життя якогось римського кесаря, то ви можете запитати себе: Де він дістав свою інформацію? Може бути, що вона походить від римського біографа Сюетоніюса, який жив у другому столітті. Сюетоніюс жив під різними кесарями і виглядає, що мав доступ до царських та сенатських документів, як й інших тодішніх документів. Коли читаємо твори самого Сюетоніюса, то безперечно довідуємося, що той стародавній письменник сам мав казати. Таким чином можна дістати найдокладнішу інформацію про історію різних кесарів.

Але більшість записів про людей та стародавні події є обмежені. Отже, щоб витворити історію з досяжної інформації треба наповнити ці недостачі і якимось способом зв’язати матеріял докупи. А звідки сучасний письменник дістає потрібної інформації, щоб ‘наповнити ці недостачі’?

Якщо писатель є спеціалістом, то він може зробити наукові здогади і таким чином дещо зв’язати кусочки інформацій. Але чи це є неправильно? Не завжди. Для звичайної особи такі книжки буде легше читати. Коли історик нагадує своїм читачам, що якась подія “могла” відбутися в такий то спосіб, то він доказується справедливий і може дещо допомогти.

Деякі писателі, проте, лише приймають чиєсь тлумачення того, що могло колись статися і поміщають його в свій матеріял, як дійсний факт. Вони не переглядають старші, наочні джерела. Непорозуміння про минуле, так, неправди передаються продовж століть таким способом і їх приймається за факт, лише тому, що дуже мало брали час або досить цікавилися, щоб переглянути вірогідність інформації.

Застановіться над цим прикладом. Часами прославляють стародавніх вавилонців, що жили десять століть або й більше перед Загальною Добою кажучи, що вони посідали дуже великі астрономічні здібності. Часто твердять, що вони докладно знали рухи планет через їхнє досліджування небес. Таким чином, доказують, що ціла вавилонська культура була дуже розвинена. Заявляють, що сусідні народи були тупіші і лише робили поступ, коли мали дотик із вавилонцями. Але чи перші джерела підтверджують такий погляд?

Без сумніву, що стародавні вавилонці мали деяке знання про астрономію. Астрономічна точка вавилонської релігії ясно відбиває цей факт. Проте, фактична інформація про вавилонську астрономію знаходиться на глиняних таблицях. А що вони показують? Один вчений О. Нюґбауер, який займається не лише тим, що інші кажуть про стародавні записи на глиняних таблицях, але самими записами, каже в The Exact Sciences in Antiquity:

“Нема іншого розділу наукової історії де існує таке велике провалля між тим, що взагалі приймають про якусь добу, а наслідками, які повільно виринають із докладного дослідження джерел матеріялу. . . . Ранішня Месопотамська астрономія виглядала дуже проста. . . дуже подібна до тодішньої Єгипетської астрономії”. Докази показують, що вавилонську астрономію не розвили в науку аж кілька століть перед початком Загальної Доби.

Коли обнажиться вавилонців із слави, якою сучасні писателі втілили їх, то тоді правдиві факти виявляються. Стародавні вавилонці, хоч кажуть, що вони були трохи цивілізовані, загублюють трохи з їхньої припущеної культурної слави в очах сучасних читачів історії.

Такий самий процес, який прикрашує минувшину також викриває події і біографічні записи. Лише коли підемо до найстарших джерел стародавньої історії, то лише тоді можемо бути певні, що знайдемо найкращі факти про минувшину. Але ще щось більшого треба, щоб користати з минувшини ніж лише досліджувати стародавні записи.

Чи джерело є докладне?

Навіть коли б сьогоднішній письменник і мав стародавні джерела і докладно перевів їх, то погляд історії, яку модерна людина представляє може виглядати дещо ходульний. А чому? Тому, що стародавні джерела на які вона покладається самі можуть робити помилку.

Пам’ятайте, що ті стародавні письменники можливо жили в пізнішій добі від тієї, якої події відбувалися. Або, вони могли мешкати в іншій частині світу. Отже, так як сьогоднішні писателі, вони також мусіли приймати інформацію від інших осіб, жодні з яких не були досконалі.

Дальше, треба зауважити, що стародавні письменники мали свої націоналістичні упередження, вірності та релігійне почуття. І ці правдоподібно впливали на їхні писання.

Наприклад, зверніть увагу на Тасітуса, який мав бути між більш докладними стародавніми письменниками. Його римський погляд відбиває сильне упередження. Тому, деякі з його інформацій не є докладні.

Ось що він пише про жидів в Історії (анг. мові) (5-а книга):

“Дехто каже, що жиди були втікачі з острова Крет і поселилися на найближчому побережжі Африки десь в той час, коли Юпітер усунув Сатурна з його престола. Доказ цього шукається в імені. У Креті є славна гора, що називається Іда; і сусіднє плем’я Ідай почало називатися Юдеї коли продовжили своє національне Ім’я”.

Коли Тасітус писав у першому столітті З.Д., то під його руками були докази, що відкривали щось цілком іншого, і то від самих жидів. Однак, у цій дискусії він навіть не згадав про них.

Як упередження стародавніх авторів входило в їхні писання можна показати, також, суперечкою над історією Йосіфуса. Цей жидівський письменник першого століття З.Д. каже, що Александер Великий увійшов до Єрусалиму після того, як забрав міста Тир і Ґаза. Там його прийняли з великою церемонією і показали йому пророцтва Даниїла про ‘одного грека, який знищить перську імперію’. Кажуть, що Александер пристосував це пророцтво до себе. З цих причин Йосіфус каже, що грецькі війська не спустошили Єрусалим. По другій стороні, Арріян, Александерів найславніший біограф нічого не згадує про таку подію. А чому така незгода між цими письменниками?

Можливо, так як деякі твердять, що Арріян нічого не згадав про це через сильне проти-жидівське почуття. Певна річ, лише тому, що він не згадує, що Александер відвідав Єрусалим (якщо він дійсно був в Єрусалимі) не значить, що Арріян був недокладний; пропуск не є помилка.

Але треба пам’ятати, що Йосіфус любив перебільшувати правду, щоб прославляти свій власний жидівський народ. Тому що кожний з цих, Йосіфус і Арріян були дещо упереджені, то сьогодні неможливо знати напевно чи Александер відвідав Єрусалим.

Через непевність деякого матеріялу стародавніх авторів дехто сьогодні може думати, що вони всі є фанатичні й нетерпимі й не мають жодної користі для сучасних студентів. Але такий аналіз не був би цілком правильний.

Немає жодної причини вірити, що їхній намір був злий. Правдоподібно, що вони часто фактично записували те, що навчалися і не старалися навмисно фальшувати свої записи. Але навіть хоч деякі стародавні писання очевидно кишать упередженням і особистими вірностями, то деякий матеріял і побічні докази таки можуть бути докладні і досить цінні.

Замість відкидати всю історію як безкорисну, нам треба розвити ту дуже важну рису — проникливість або розпізнавання.

Розпізнаючи корисну історію

Сучасні читачі мусять покладатися на те, що інші навчилися робити з читання стародавніх історичних джерел. Пересічна особа не має часу вишукувати та досліджувати всі джерела інформацій і тоді порівнювати їх, щоб вирішити правду. Однак, вона хоче користати з історії. Тому розпізнаюча особа буде пам’ятати питання такі як ці, коли читає історичні твори:

Як письменник уживає факти (які можуть бути докладні)? Чи він має свій власний інтерес на увазі? Чи він вимагає, щоб ви вірили щось, що ви знаєте з власного відчуття не є правильне? Або, чи вам кажуть приймати за правду справи, які ви знаєте з власного досвіду не є в гармонії з людською природою? Чи письменник уживає минувшину в якийсь спосіб прославляти якусь релігію або політику або спосіб життя, який ясно не може подолати проблеми, що зустрічають людство? Чи є зусилля неналежно прославляти один народ або расу, а зневажати іншу? Якщо так, то розпізнаюча особа знає, що таку історію треба читати обережно.

Але є джерело стародавньої історії, на яке можна покладатися з повним довір’ям.

Біблія, як історія

Та чесна історія знаходиться в Біблії. Чим більше Бога-боячі особи досліджують цю історію, то тим більше вони оцінюють цінність її історичних записів. Вона є найстарше джерело історії до якого людина може звернутися. Історик Г. Е. Барнс признає: “Честь за видання правдивої історії — муситься дати євреям із стародавньої Палестини”, які вживалися зложити Біблію.

Але, хтось може питати, як це може бути, що історія в Біблії може бути така визначна? Чи вона не прославляє один народ, Ізраїль? Чи вона не вимагає, щоб ми вірили в неймовірне, а навіть чудесне?

Це правда, що багато з Біблії відноситься до історії Ізраїля. Але хто може заперечити, що історія про Ізраїля в Біблії є чесна? Там попросту признається не тільки добрі, але і погані риси Ізраїля. Націю і її люди вживається показати кари для тих, що не хочуть жити за Божими високими рівнями. Біблійна історія показує як Бог сильно карав Ізраїля, і кінець кінцем відкинув їх як Своїх людей під угодою.

Ні, історія в Біблії не прославляє якийсь земний народ або расу. Навпаки, вона просто каже: “Але в кожнім народі приємний Йому [Богові], хто боїться Його й чинить правду”.— Дії 10:35.

Це правда, також, що Біблія містить чудеса. Але перед тим як хтось буде відкидати їх з тієї причини, то було б добре пам’ятати, що зміст у якому вони знаходяться є цілком історичний, і довірливий. В який спосіб? А це в тому, що докладно кажеться про час і місце.

Це можна пояснити біблійною історією про розділення Червоного моря, щоб ізраїльський народ міг вийти з Єгипту. Деякому трудно повірити цій історії Мойсея, наочному свідку. Часто буває, що особи, які відкидають цю історію, ніколи не прочитали її.

Але коли б добре застановитися над цим матеріялом (що знаходиться від 12 до 15 розділа Другої книги Мойсея) то можна бачити, що там згадується імена осіб і місця,— Порівняйте 4 Мойсея 33:1—8.

Коли час для Ізраїля перебувати в Єгипті кінчався, то про це є сказано: “А перебування ізраїлевих синів, що сиділи в Єгипті, чотириста років і тридцять років. І сталося в кінці чотирьохсот років і тридцяти років, і сталося саме того дня, вийшли всі Господні війська з єгипетського краю”.— 2 Мойс. 12:40, 41; порівняйте 1 Царів 6:1.

Таким чином історія в Біблії містить місце і час для випадка при Червоному морі. Що іншого історик, живучи в якому-небудь часі і в якому-небудь місці, міг би помістити в своїм писанні, щоб доказати, що він писав про те, що сам бачив? Нічого. Отже на якій підставі можна відкидати цю біблійну історію за неісторичну? Немає жодної!

На біблійну історію можна покладатися. Вона підкреслює певність Божого пророчого Слова, вищість Його моральних законів і зацікавлення Його створінням. Найбільші користі приходять людям, які познайомляться з ділами Бога історії, що знаходяться в Біблії.— Рим. 15:4.

[Ілюстрація на сторінці 14]

Сюетоніюс

[Ілюстрації на сторінці 15]

Тасітус

Йосіфус