Італія голосує за розводом

Від “Пробудись!” кореспондента в Італії

‘Я ЗНАВ, що падав дощ, але не думав, що буде така злива’. Так сказав італійський кардинал Полетті, після того як мільйони італійців з великим успіхом побороли пропонування Римо-Католицької Церкви. Вони голосували проти Церкви відносно італійських законів про розвід.

Ще від 1-го грудня 1970 р. італійський закон дозволяв розвід. У той час Церква не могла зібрати досить підтримки в уряді, щоб припинити його. Тому, Церква тепер вела кампанію, щоб італійські люди голосували скасувати той закон.

Вдаючись просто до італійського народу, Церква надіялася, що ‘тиха більшість’ італійців залишуться вірні церкві і будуть голосувати проти розводу. Таким чином Церква змагалася і дістала потрібне число підписів (500.000), щоб уряд міг уповноважити голосування.

Це спеціальне голосування (референдум) відбулося 12 і 13 травня 1974 р. Більше як 32.000.000 італійців голосувало. Чи більшість із них підтримувала Церкву? Ні! Навпаки, майже 60 процентів — більше як 19.000.000 — голосували, щоб втримати закон для розводів! Це було приблизно 6.000.000 більше від тих, що голосували скасувати його.

Наслідки дуже здивували і потрясли церковні влади. Вони також розчарували урядових начальників, які підтримували стан Церкви.

Однак наслідки цього голосування сягають багато дальше від лише втримання або відкинення закону для розводів. Факт, що більшість італійців голосувало проти Церкви має багато більше значення. Багато відчувають, що це є передвісник майбутнього. А чому? Короткий перегляд споріднення, яке існує між італійським урядом, а Римо-Католицькою Церквою поможе нам зрозуміти чому.

Конкордат і що він дозволив

Перед внесенням розвідного закону в 1970 р., подружні справи розбиралися за умовами між Церквою, а Державою, яких підписали ще в 1929 р. Цей договір (або конкордат) був зроблений між урядом Муссоліні, а Ватиканом. Він дав Церкві багато спеціальних користей, якщо вона буде підтримувати той уряд.

За тим Конкордатом, католицькі священики діставали фінансову допомогу від держави. По публічних школах мали навчати лише католицьку релігію. І Церква не платила податків. Через такі спеціальні привілеї Церква мала владу і великий вплив на людей.

Відносно подружжя, Конкордат підтримував церковні погляди. Хоч договір признавав цивільні подружжя, то лише Католицька Церква могла розлучити їх. І Церква взяла стан, що лише смерть розлучує подружжя. Вони відкинули позицію Ісуса Христа в цій справі. Він дозволяв розвід під деякими обставинами.— Мат. 19:9.

Проте, у заяві Церкви, що розводу не було дозволено був “викрут”. Вона дозволяла “касувати” подружжя. Іншими словами, хоч розводу не дозволялося, то Церква могла твердити, що з різних причин, подружжя відбулося під обставинами, яких Церква не похвалювала. Отже, можна було оголосити, що подружжя не існувало. Особа, якої подружжя було “скасоване” тоді могла знову дружитися.

Ця процедура була дуже коштовна. Через це мале число людей могли касувати своє подружжя. Переважно між цими були актори (артисти), політичні провідники, промисловці та інші заможні особи. Вбогі люди не могли позволити касувати подружжя. Ті, що покидали своїх дружин або чоловіків часто жили з кимось іншим, у перелюбі. Деякі обчисляють, що коло 5 мільйонів осіб жили у такому перелюбі. Але під таким розпорядком батько не міг бути законним опікуном дітей, що родилися йому в перелюбі. Це приносило втрату деяких користей.

Бачучи такі неправильності між подружжям, а розводом, різні члени італійського парламенту вже роками старалися перепустити закон на дозволення розводу. Але до 1 грудня 1970 р., усі їхні зусилля не вдалися. Того року пропонування, яке представили депутати Фортуна і Басліні стали законом. Нарешті, в Італії розвід був дозволений якщо партнери вже розлучилися принаймні п’ять років тому. Якщо один партнер не хотів розводитися, то після шість або сім років, другий партнер міг податися за розводом. У законі були спеціальні забезпечення помагати дітям і дружині.

Референдум

Той закон 1970 р. не був ухвалений без опозиції. І та опозиція продовжалася. Вона походила з уряду і поза уряду, а особливо від Римо-Католицької Церкви. Ця опозиція досягнула найвищої точки, коли противники розводу дістали право вести референдум.

Багато політичних провідників противилися цьому референдум або опитуванню. Вони боялися, що з цього вирине політична криза, бо делікатна рівновага між партіями, яку завели з великим трудом розіб’ється. Але незважаючи на цей страх, противники розводу таки далі напирали.

Один наслідок цього був, що між політичними партіями витворилося ясне розділення. Партія більшости (християнські демократи) хотіли скасувати розвідний закон. Інші головні партії (комуністи та соціалісти) хотіли втримати його.

В той час як така поляризація або розділення відбувалося на політичному полі, то що робилося в Римо-Католицькій Церкві?

Відношення церкви

У лютому виявився офіціальний стан Церкви на з’їзді італійських єпископів. Вони категорично заявили, що будуть підтримувати противників розводу.

Єпископи тоді вислали цей офіціальний погляд до всіх священиків, щоб вони прочитали його по місцевих церквах. Одно тлумачення цього погляду прийшло від священика Ґаєтано Боніселі, який сказав, що “католики, а ще краще ті, що заявляють бути католиками, які будуть голосувати, щоб втримати розвідний закон, не зможуть вже називати себе ‘католиками’ ”.

Однак, у самій Церкві негайно виринула опозиція. По деяких містах таких, як Мілан, були парафіяльні священики, які навіть не хотіли читати це повідомлення по своїх церквах. Інші священики дуже гостро виступали проти погляду Церкви. Сорок чотири священиків у Венеції, документом до священиків і єпископів їхньої округи, виявили свій намір голосувати, щоб втримати розвідний закон. Ще інші священики старалися пом’якшувати офіціальний погляд кажучи, що голосування лишалося справою особистого сумління.

Багато католицьких мирянів противилися тактикам Церкви. У Мантова, група католиків вийшли з церкви під час Служби Божої, коли священик почав читати повідомлення від єпископів про референдум. По інших містах, вели демонстрації проти Церкви. Через такі події в самій Церкві, одна католицька жінка сказала: “Цей референдум, замість відчужувати католиків від ворогів католицизму, розриває, і можливо є поза надії направити світ Церкви. Чи захисники цього референдум не бачать цього?”

У свойому документі Моє Царство Не з Цього Світу (анг. мові), бенедитський абат Джіовані Батіста Франзоні сказав, що незважаючи на заяву церкви, що подружжя неможливо розпустити, то Церква таки дозволяла розвід своїм славним “Полін привілейом”. Згідно цією практикою, новонавернений до католицизму, який вже був одружений міг під деякими обставинами відпустити свою ‘нехристиянську’ дружину і знову одружитися в Церкві. Але навіть Нова Католицька Енциклопедія (анг. мові) признає слідуюче про цей “Полін привілей”; “Цей вислів є оснований на припущенні, що св. Павло дозволяє цей привілей в 1 Кор. 7:12—15, але в дійсності це Церква дає цей привілей через ширше тлумачення “Павлового вірша ніж він дозволяє”.

Таким чином становище Церкви викликало велику опозицію між католиками. Ватиканський журнал L’Osservatore Romano з 25-го квітня признав це. Він сказав: “Освічені католики, а навіть молоді священики, деякі не такі молоді, виступали проти і явно відкидали інструкції італійського єпископства”. На обрії можна було бачити можливість релігійної війни, один священик перестерігав, кажучи: “Якщо ми не будемо обережні, то всі опинимося в центрі тайфуну (рід бурі).

Безперечно, що було багато опозиції поза Церквою. Соціалістичний щоденник Аванті! обвинувачував Церкву, що вона “дуже втручалася у внутрішні справи італійської держави”. І, так як можна було сподіватися, комуністичний часопис L’Unita, назвав “мобілізацію священиків” “недопустиме втручання в цивільні справи”.

Усі ці події тривали до очікуваних днів 12 і 13 травня. Тоді відбулося референдум або голосування — і лихо вдарило.

Велике поборення

На збентеження Церкви та інших противників розводу, люди в Італії переголосували, щоб продовжати дозвіл на розвідний закон. Наслідок був страшне поборення Церкви. Папа Павло 6-ий висловив загальне почуття провідників Церкви, кажучи про наслідки голосування: “Це дивує і болить нас”.

Ця перемога зробила щось іншого. Вона відчинила дорогу для інших популярних референдумів. І партії, що похвалюють розвід уже збирають підписи, щоб італійці могли висловлюватися про інші справи. Одна з цих справ включає Конкордат між Церквою, а Італійською державою і привілейований стан, якого цей Конкордат дає Ватиканові.

Церква надіялася на підтримку так званої ‘тихої більшости’ між католиками. Але та ‘тиха більшість’ оказалася бути тільки меншістю. Таким способом, Церква дуже помилилася про настрій італійців. За це вона заплатила велику ціну — принижуюче поборення самими людьми, яких вона заявляла бути її власними. І цим відчинилася дорога для більше проблем у недалекій майбутності.

[Вставка на сторінці 14]

“А брати відіслали негайно вночі Павла й Силу до Верії. . . Ці [верійці] були шляхетніші за солунян, і слова прийняли з повним запалом, і Писання досліджували день-у-день, чи так воно є”.— Дії 17:10, 11.