Провізії для подорожніх

По цілій Заїрі, як і по інших країнах в Африці, ходьба колись була головним способом подорожування. Тому що подорожі пішком були довгі, то люди подорожували легко, носячи зі собою лише такі потреби, як воду, мату для спання, і можливо щось для вкриття. Але, що сказати про їжу і приміщення? Подорожні не мусіли журитися цими, бо знали, що коли ввійдуть до села, то ватажок дасть їм наїстися і постачить сховок. Такий був звичай.

Проте, якщо не було села, а подорожній зголоднів, то він однак знаходив провізії. А як? Бо по деяких частинах країни був звичай насаджувати і обробляти харчових рослин попри дорогу або стежку головно для подорожніх. Подорожуючі могли їсти скільки хотіли, але, коли вони наповняли посудини, щоб брати зі собою, то це значило, що вони крали від власника і він тоді міг заскаржити їх. Така провізія є подібна до Мойсейового закону, що є записана в 5 Мойсея 23:25: “Коли ввійдеш до виноградника свого ближнього, то будеш їсти виноград, скільки схоче душа твоя, до свого насичення, а до посуду свого не візьмеш”.