Нафтопровід для Перу

Від „Пробудись!” кореспондента в Перу

ЧИ МОЖЕТЕ уявити собі яке життя було б без нафти або її продукцій? Не було б бензинових моторів, не було б електрики та заводів, які є залежні від бензинової енергії, і не було б тих багатьох пластичних виробів, які виробляються з нафти. Наш стиль життя та звичаї мусіли б дуже змінитися, бо сучасна економія світу є дуже близько зв’язана з нафтою.

Навіть тепер, багато країн, яким бракує нафти і які мусять купувати нафту серйозно турбуються сучасним зменшенням нафтових запасів. У недавніх роках науковці почали перестерігати, що від 25 до 50 років світові запаси закінчаться. ОНВК (Організація Нафти Вивізних Країн) піднесла ціну сирової нафти на більше, як 12 доларів за бочку. Всі країни, які мусять купувати нафту, зараз відчули крайню потребу. Найбільше потерпіли розвиваючі держави, які мусять купувати нафту, щоб утримувати свою економію.

Перу була одна з тих країн, яка дуже потерпіла, коли піднесли ціну нафти. Хоч на протязі багатьох років ця республіка західної Південної Америки мала досить своєї нафти, а навіть продавала, то в січні 1977 р., Перу мусіла довозити більше, як 50.000 бочок нафти денно щоб зустріти внутрішні потреби. Спеціалісти говорять, що до 1980 р. через зростаючу економію, Перу буде вживати 180.000 бочок нафти денно.

Проте, коли щоденна продукція зменшилася до 65.000 бочок з нафтових родовищ Північної Перу, то це представило серйозну проблему для розвивання країни. Дорогоцінну чужу біржу треба було вживати, щоб заплатити імпортовану нафту. А як можна запевнити дальший економічний ріст Перу і в тому самому часі постачати їй нафтові потреби?

Шукаючи нових запасів

Перу почала шукати нових нафтових запасів. Було відомо, що по околицях джунглів водоймища Амазонки ріки було багато нафти. Цими запасами ігнорували головно тому, що до них не було легкого доступу. Але через змінений стан у 1970-му десятиріччі, ця околиця стала дуже важна для державного добробуту.

Ці нафтові запаси були знайдені в серці тропічного дощового лісу, одна з найтрудніших околиць до якої було можна добитися. Дальше комплікуючи справи було те, що більшість населення Перу живе над західним берегом, на другому боці Анди гір. Чи вдасться збудувати нафтопровід, щоб доставити нафту з околиці джунглів через гори до берега Тихого океану?

За контрактом найняли компанію з Сан Франціско дослідити всі можливості. На протязі більше, як рік, з коштом коло 6 мільйонів доларів, почалися досліди і плани на трансандійський нафтопровід. На початку 1975 р. будування почалося. Безперечно, що такий великий проект вимагав співпраці і з’єднаного багатства різних компаній. Коло 7.000 робітників були прийняті до праці, 5.000 з них були перуанці.

Тепер прийшов дійсний виклик: закінчити нафтопровід, якнайскорше. Уряд Перу проголосив, що дадуть цьому проектові народну перевагу або перше місце. Але, були величезні труднощі, яких треба було подолати. Але як?

Подумайте про труднощі цього змагу. Петро-Перу, народна нафтова компанія, яка розпоряджувала розвитком усіх нафтових запасів Перу виявила, що цей Нафтопровід Північного Перу (Oleoducto Nor Peruana) є друга розміром від нафтопроводу на Алясці. Труба є 852 кілометрів (530 миль) довга, перша частина з 304 кілометрів (189 миль), що проходить через джунглі є 61 сантиметрів, (24 дюйми) в діаметрі. Решта труби є 91 сантиметрів (36 дюймів) в діаметрі. Три розгалуження різної довжини доставляють нафту від порозкиданих нафтових родовищ до головного нафтопроводу. Проект коштував 700.000.000 доларів.

Великою перешкодою для цього проекту був різний терен через якого нафтопровід треба було проводити. Перу є розділена на чотири великих географічних околиць у межі своїх кордонів — селва, або джунглі, монтаня, або високі джунглі, високі Анди гори, і суха берегова пустиня. Кожна околиця дуже різниться грунтом, висотою та кліматом.

Будування в джунглях (густі, тропічні ліси)

Найбільші труднощі будування зустріли в густих, перерослих тропічних лісах Амазонського водоймища. Коли дивитеся на землю з гори, околиця є подібна до зеленого килима. Але, під цією плутаниною рослин знаходимо те, що перуанці називають aguajales. Це є болото або драговини, які не мають дна. Робітники мусіли боротися більше, як 300 кілометрів (186 миль) з такою покриваючою заплутаною рослиною між якою росло багато великих дерев.

Робітники мусіли працювати у гарячому, вогкому кліматі де падає 100 дуймів (254 сантиметрів) дощу кожного року. Інженери та техніки розв’язували непередбачені труднощі новими способами будівлі нафтопроводу.

Проект почався від східної станції нафтопроводу, Сан Гозей де Сарамуро. До цієї станції привозили матеріял баржами від Атлантичного океану понад 4.500 кілометрів (2.800 миль) Амазонської ріки до внутрішнього порту Іквітос. Звідти 28 буксирів і 58 барж перевезли більше, як 100.000 тонн матеріялу та будівельних приладів робітникам, що працювали при нафтопроводі. Чотири гелікоптери і два земноводні літаки стало довозили запаси.

Більшість перших 304 кілометрів (189 миль) труби влаштували в двох секціях під водою, за течією Маранон рікою, головна притока ріки Амазонки. Тут виринули великі проблеми. Перше, треба було викопувати спеціальні канали для труби. Тоді спайовані секції труби розкладали в позицію і спускали під воду.

Робітники приміщені на спеціальних баржах (нерухомих суднах) мусіли бродити болотом по шию в якому ховалися отрутні змії та комахи. Хоч під руками завжди були досвідчені лікарі давати спеціального догляду, то кошт життям і здоров’ям був дуже великий. Деякі робітники заражалися тропічними недугами й їх треба було вивозити. Інші вмирали від смертельних випадків. Закінчення перших дві частини взяло більше, як рік.

Через гори і пустиню

Тимчасом аргентинська компанія почала будувати нафтопровід через нерівні Анди гори. Щасливо, 2.145 метрів (7.037 футів) понад морський рівень, прохід Поркула був найнижчий у Перуанських Анди горах. Незважаючи на те, перепони були страшні. Перше, треба було збудувати відповідну дорогу. Тоді грузовики з причіпними вагонами мусіли затягати секції труби 91 сантиметрів (36 дюймів) в діаметрі. Щоб керувати цими величезними екіпажами по стрімких дорогах, де через найменшу помилку можна було повалитися з вагоном та вантажом сотки футів у провалля, вимагало стальних нервів і відмінної спритности від вагоноводів. Крім цього, замість тропічної лісової спеки, робітники тепер зустрічали льодяний холод гористої висоти.

Провівши трубу через гори ще було треба переходити пустиню Сенчура, щоб добитися до морської станції в порт Бойовар. Це є одна з найсухіших пустинь у світі і має свої спеціальні небезпеки. Екіпажі споряджені великими шинами затягали трубу на місце і пристосовували її для зварювання. В ровах з трубами треба було будувати спеціальні дерев’яні риштування, щоб земля не зсувалась через сухі пустинні піски. Сипкі піски і безжалісна спека взяли свою жертву людей та приладдя.

Спеціальна мікрохвильова система комунікації була встановлена, щоб контролювати цей проект. Це сучасне приладдя, яке коштує 90.000.000 доларів (американськими грішми), контролює потік нафти. Воно зараз відмічає течу і вмить закриває потік нафти, щоб припинити марнування нафти або шкоду екології.

Через цей нафтопровід, Бойовар, маленьке сонне риболовне село, переміниться в сучасне місто сподіваючись 100.000 населення. Величезні резервуари були збудовані, щоб помістити щоденне прибуття 116.000 бочок нафти. Нові засоби в порті були збудовані для величезних нафтоналивних суден, які перевозять нафту до рафінадних або очисних заводів. Уряд Перу планує перемінити Бойовар в індустріальний центр північного Перу. Зрештою у ньому побудують заводи очищати нафту, нафтохімікальні фабрики, копальні фосфату і заводи виробляти добриво та металургійну індустрію.

Який вплив на майбутність Перу?

24-го травня, 1977 р., прибула перша нафта з джунглів Бойовару. Десять станцій випомпували 3.000.000 бочок нафти, щоб наповнити нафтопровід. Мешканці Перу, дуже тішилися цим. Через цей подвиг багато задумувалися над тим, який вплив цей нафтопровід буде мати на майбутність Перу.

Певно, що з нього прийдуть користі. Деякі користі вже можна бачити. Нові дороги досягли вже великі гірські та лісисті околиці, зв’язуючи колишніх відокремлених тубільців з більшими центрами населення на західному березі Перу. Без сумніву, що Перу, маючи свою власну нафту, дуже скористає економічно.

Проте, коли не віднайдуть ще інших великих джерел нафти, то сподіваються, що теперішні запаси в цих джунглях, вистачать лише до 1995 р. І перед тим ніж дійсні користі цього нафтопроводу можна буде відчути, то перше треба сплатити великі позички збудованого проекту. Також, останні наслідки цього нафтопроводу північного Перу з її запасами залежать головно від того, як цей запас енергії будуть уживати. Лише час покаже.