Переконливий доказ здорового розсудку
ЩОБ переконатися про щось, то мусимо мати доведення або здоровий доказ. „Віра — це дійсність речей, яких сподіваємося, доказ речей, яких не бачимо”, писав надхнений біблійний письменник.— Євр. 11:1, Уповноважений Переклад (анг. мові).
В оригінальній грецькій мові, слово, яке переводиться на „доказ” означає „доведення, яким доказується або випробовується якусь річ”. Сучасні небіблійні письменники уживали це слово, коли відносились до доказу у судових справах. Певно, що самого збудження (хвилювання) не вистачає; треба доведених фактів. Хто пішов би до суду і сказав: „Я відчуваю”, що відповідач вчинив це чи те? Ні, від вас будуть вимагати доказу, переконливого доказу.
Отже, щоб розглянути цю справу, то нам треба фактів. Так, яке є досяжне доведення або доказ, що Бог мусить існувати?
Логіка здорових наукових поглядів
Наукова і логічна аксіома (самоочевидність правила) каже: „З нічого, нічого не буває”. Математично, нуль помножити тисячу разів, таки далі є нуль! Навіть дитина розуміє це. Якщо б дитина не вкладала грошей в свою касу, але заховала її, і коли б дні, навіть місяці ніхто не доторкався б до неї то коли розкриє її, що вона знайде? Каса буде порожня. Нічого не являється самовільно, безпосередньо і „раптово”.
Однак, у зоряних небесах маємо дуже багато матеріальних речей. Звідки всі ці походять? Логічно, здоровий розум каже нам, що вони не могли з’явитись з нічого. Отже, щось мусіло завжди існувати з якого всі ці речі появилися. Те „щось” мусить бути вічне.
Так сучасно, як в 1977 р., космолог (вчений в ділянці всесвіту) Джаянт Нарлікар сказав, що найосновніше питання в космології (вчення про початки та розвиток всесвіту) є таке: „Звідки почалась матерія, яку ми бачимо навколо себе?” Також, порівнюючи початки всесвіту до дуже стислого „космічного яйця”, яке нібито вибухнуло, біохімік Ісак Асімов каже: „Астрономи обов’язково мусять питати: Що сталося перед тим космічним яйцем? Звідки воно походить?”
Стараючись пояснити походження зірок з густих хмар пороху, астроном Фред Гойл ще раз попався у безвихідність. Він сказав: „Обидва ці елементи [що складають порох] виробляються у зірках. . . Але, як це сталося, якщо неможливо мати зірки аж поки перше не будемо мати порох? Що було перше курча чи яйце?”
Більшість науковців сьогодні погоджуються з чеським астрофізиком (вчений астроном, що вивчає фізичну будову та хімічний склад небесних тіл) Йосипом Клечеком, який сказав у творі Всесвіт (анг.): „Більшість, і можливо всі основні частки можуть бути створені через матеріалізацію енергії”. Тоді він звернувся до славної формули Айнштайна Е=мс2 (енергія рівняється масі помноженої на швидкість світла в квадраті), яка показує, що матерія може творитися від величезного джерела енергії. Це значить, що згідно з наукою, матерія може створитися з джерела „високої енергії”. „Але”, оплакував один видатний фізик, „звідки походить та енергія ми не знаємо”.
Отже, до якого логічного висновку можна прийти? Цілком просто до цього: Те джерело „високої енергії” мусить бути „щось” вічне з яким почався цей матеріальний всесвіт. Цей висновок підтримує добре-випробований Закон Збереження Маси-Енергії, який показує, що енергію-масу неможливо ні створити, ні знищити, але лише перемінити з одної форми в другу. Отже, наука признає, що з вічного джерела енергії може походити матеріальний всесвіт.
Перша причина — жива чи нежива?
Просимо тепер розглянути ці головні питання: Чи те оригінальне вічне джерело енергії була жива, інтелігентна особа? Або, чи це джерело було безжиттєве, неживе? Чи всесвіт появився лише через якісь механічні, фізичні рухи без свідомого, інтелігентного проводу?
Науковці, коли уважно розглядали всесвіт, бачили доказ великої точности подібної до механізму машини. Небесні тіла наслідують такі точні закони, що науковці можуть передсказувати різні небесні події роки наперед. Крім цього, за ходом зірок наставляють наші найдокладніші годинники.
Також бачать дуже зорганізовану сукупність матерії. Особливо це є в дуже складних системах, з яких складаються живі організми. Навіть „будівельні блоки” життя, протеїнові молекули, поміщають дивовижне та складне розташування атомів.
А звідки походить ця точність та складність? Чи це наслідок „сліпого випадку”, що діяв на протязі більйонів і більйонів років?
Деякі видатні науковці подають думку, що коли б дозволити групі мавп досить часу бути по друкарських машинках, то з часом — можливо за більйонів років,— вони, випадково, надрукують таку книжку, як Війна і Мир Толстого. Отже, науковці розсуджують, що коли б дозволити досить часу, то цей складний світ може поступово появитися згідно сліпим випадком.
Але, так як зауважив інший дослідник: „Треба когось признати, коли вони [мавпи] закінчать свою працю . . . . а саме, скільки часу мавпам буде потрібно залежатиме точно на виборі”. Так, треба інтелігентної особи, яка знає, що книжка містить, щоб скласти те, що мавпи надрукували у майстерний твір. Без „добирача”, мавпи ніколи не могли б видати книжку. У найбільшому, їхнє зусилля видасть алфавітну мішанину незв’язаних ліній або часткових слів.
„Сліпий випадок”, каже книжка The Life Puzzle, „є творчий друг. . . . Він є, проте, дуже обмежений. Організацію низької якости він дуже легко може створити . . . але коли кількість організації збільшається, то він скоро стає нездатним. І чекати довгий час, або використовувати великі матеріальні ресурси, не є, так як ми вже бачили, великою допомогою”.
Навіть діти знають, що ви не можете будувати „дім” з іграшкових „будівельних блоків” коли б лише підкидати їх вгору, у надії, що якимось випадком вони сформують „будинок”. Правда, можливо два або три блоки можуть впасти один на одного. Але, чи є якийсь шанс, що збудується зорганізований „будинок”? По суті, якщо дитина не буде охороняти тих кілька блоків, які випадково впали один на другого, то і ці поваляться. Хтось мусить складати ті блоки, щоб створити зорганізований, складний „будинок”.
Отже, згідно з їхнім власним спостереженням науковці мусять відкинути цю думку, що „сліпий випадок” є відповідальний за таку складну організацію, яку бачимо на землі та у всесвіті.
У 1859 р. Чарлс Дарвін припускав, що „природний добір” провадив цього „добирача”, який міг організувати наслідки сліпого випадку і перемінити хаос у порядок. Вірять, що природний добір — процес, яким лише „правильні” (сприятливі) візерунки або організми (рослини чи тварини), що є особливо придатні до свого оточення переживають, і таким способом передають „правильний” візерунок своїм нащадкам, поступово „розвиваючись” у складніші форми життя.
Однак, розповівши про багато небувалих станів, через які життя може існувати на землі, прихильник еволюції Ц. Ф. А. Пантін, колишній професор зоології в університеті Кеймбрідж, Англії, признав, що „діяння природного добору не є відповідальне за всі спеціальні риси природного світу”.
А які є ці „спеціальні риси”? Зоолог В. Г. Торп сказав, що одна з цих рис „дуже потрясла теорію про еволюцію у сучасному часі”. А це є неймовірна складність гена — мікроскопічна одиниця живої клітини, що вирішує чим якась особлива рослина або тварина буде. Гени справді є складні! Подібні до малесенького лічильника (компютера), вони зберігають інформацію і подають інструкції клітинам. Коли б усю ту інформацію написати звичайним друком, то вона наповнила б енциклопедію, що складалася б з коло 1.000 томів!
Яка можливість є, щоб такий складний ген почався через природний добір за процесом „випадкової мутації” (раптова зміна спадкових ознак і властивостей організму) на протязі більйонів років? „Можливість стається неймовірно мала (10-415), щоб властива DNA молекула появилась на протязі цього часу”, пише біолог Френк Е. Салісбері у науковому журналі Природа. „Неймовірно маленька”! Одна можливість від 1 за яким пишеться 415 нулів.
Хоч Салісбері вірить у розвиток за природним добором, то через неможливість такої події він зробив висновок: „Спеціальне творення або спрямована еволюція розв’язали б проблему про складність гена”.
Якась інтелігентна сила мусіла „спрямовувати” будову такої складної молекули. Молекула не могла розвитися через випадок або навіть через „природний добір”. Нежива матерія, так як атоми і молекули, не розпоряджує сама собі.
„Ми також знаємо, що найосновніша риса життя є, що воно може завернути ентропію [нахил високо зорганізованих систем ставати менш організованими], тобто, воно може відновляти порядок у протилежності нахилові неживої матерії зменшати його (або збільшати ентропію; тобто, каміння мають нахил котитися вдолину, а не вгору)”, заявляє книжка The Reflexive Universe (Зворотний Всесвіт).
А що все це показує? Що оригінальне Джерело енергії, мусіло існувати, щоб давати провід, як енергія під його руками вживалася творити природний світ.
Здорова наукова логіка притягає нас до такого самого висновку, якого Біблія передбачувала більше, як 2.700 років тому, цим науковим та докладним висловом: „Підійміть у височину ваші очі й побачте, хто те все створив? Той, Хто зорі виводить за їхнім числом. . . . І ніхто не загубиться через всесильність та всемогутність Його.— Іс. 40:26.
[Схема на сторінці 5]
(Повністю форматований текст дивіться в публікації)
ЛІЧИЛЬНИК
ГЕН
Ген — мікроскопічна одиниця живої клітини — вирішує чим якась особлива рослина або тварина буде. Гени діють мов малесенькі лічильники; вони зберігають інформацію і передають інструкції до клітин.
КЛІТИНА