Остання з великих черід у русі
Від „Пробудись!” кореспондента в Кенії
ЗАХОПЛЮЮЧЕ! Страх надихаюче! Одно з найбільших видовищ у світі! Десятки тисяч тварин у русі по величезних африканських степах! Річна міграція (переселення) великих черід диких звірів, зебрів, газелів та інших тварин, справді є чудове явище!
Коротенька подорож до Кенії, Масай Мара Резервації для Дичини, на самому краю славних Серенгеті Степів, дає нам нагоду подивитися на те, що може бути минаюча сцена.
Резервація
Масай Мара Резервація для Дичини, південнозахідної Кенії, є великий, пагористий краєвид, в якому ростуть дерева акації у зеленому безлісному степі. У резервації, що є приблизно сімсот квадратових миль (1.800 квадратних кілометрів) кажуть живе коло 95 різних родів ссавців і більше, як 450 родів пташок. Ми будемо бачити не лише дуже багато маленьких тварин, але також п’ять родів великої африканської дичини — слони, леви, носороги, леопарди та буйволи. Навколо Мара ріки є багато гіпопотамів, також кілька крокодилів. Варто згадати, що масайці пасуть худобу разом з дичиною цих степів, беручи риск з левами, що живуть у цій Мара околиці.
Подорож
Тому що наша мисливська подорож буде коротка, то ми хочемо використати кожну годину, білого дня. Від’їжджаючи від Найробі, столиця Кенії, о 4-ій годині рано, ми рушили у 170 миль (274 кілометрів) довгу подорож до резервації. Приїхавши до Нарок і кінця брукованої дороги, ми знаходимось глибоко у Масай країні. Як світання нового дня повільно розганяє темряву і перед нами розкривається чудовий схід сонця, то ми бачимо, що ці величезні степи кишать дичиною.
Ми ще є більше, як 30 миль (48 кілометрів) від входу до резервації, але вже можна бачити великі череди жуйних степових тварин. На право бачимо череду Томпсон газелів. Ці щасливі, маленькі стадні тварини легко виграють серця чимало туристів,— а також і наші. Червоно смугляве, з широким чорним пасом відділюючи його білий живіт, „таммі”, так як дехто люблячо називає його, постійно вимахує хвостиком. Ні, він не киває хвостом з боку на бік так, як собака, але цілим колом. Хтось одного разу сказав, що думав собі, що „таммі” безперестанно киває хвостом, тому, що є дуже щасливий. Без різниці чи це правда чи ні, то „таммі” таки є забавна маленька тваринка.
Саме перед нами бачимо правдоподібно найбільш граціозну за всіх степових тварин, імпала. Це є гладенька, червоносмуглява тварина з величезними прозорими та бурими очима. Самець має великі ліроподібні роги. Ця тварина є картина елегантности, без різниці чи стоїть безрухомо на мурашникові чи біжить чудесними та плавними стрибками. Виглядає, що стрибки додають до її здібності оборонятися у цьому безлісному степі, що є природне житло імпали. Нам легко бачити чому великим котам або іншим хижакам є тяжко зловити свою здобич, тому що вона дійсно зноситься вгору, коли втікає від лап своїх ворогів. Хоч ці моторні імпали не виконують виставу спеціально для нас, то ми таки чудуємося їхніми стрибками. Деякі стрибають вище нашого авта! Інші перестрибують широчину дороги, можливо 20 футів (6 метрів) або більше.
Степи є повні дичини! Там є гартебісти (африканська антилопа), з їхніми рогами дивної форми. Також, бачимо топі (антилопа східної центральної Африки з багрянокарою шерстю), Ґрент газелі, жирафи, річкові олені, буйволи, бородавчасті кабани і маленькі чередки антилопів та зебрів. Справді, що цар звірів мусить бути десь близько коло цієї великої групи тварин. Вже наша подорож була добре нагороджена, однак ми спішимося далі. А чому? Тому що маємо надію побачити дивовище міграції (переселення тварин) — тисячі антилопів та зебрів у русі по цих величезних степах.
Міграція
З веранди нашого приміщення ми перший раз дивимося на це видовище. Пагорки позаді будинка повинні бути дуже зелені та золото-коричневі, але сьогодні є цілком темні, майже чорні. Вони напевно є покриті величезною чередою антилопів! Скорий огляд через біноклі підтверджує той висновок. Таж, там мусить бути тисячі антелопів! Ми скоро влаштувались, зробили розпорядок вступити і взяти зі собою лісничого, і рушили в дорогу.
Антилопи та зебри були всюди. Виглядало, що ми нібито їхали через море тварин. А вони — особливо антилопи — були в русі, повільно, майже однорядно, нібито наслідували провідника. Вперед та вперед вони йшли. Нічого нібито не стримувало їх. Степом, долинами, канавами та річками вони біжать. У такому часі, як цей, тварини нічого не зауважують навколо себе. Вони не зауважують, коли якийсь хижак зловить одну. Штовхаючись, пхаючись, топтячи — так, деяких затопчують по дорозі, як велика череда жене вперед. Коли стають при ріці пити воду, то так багато, як три товпляться одна верх другої. І що стається? Багато здихають.
Під’їжджаючи трохи ближче, можна чути відмітні, голосні бекання і хрюкання. Що за дивні звуки! Цей рід антилоп є дуже галасливі тварини, і їхнє безупинне мукання — з так багатьма голосами разом — витворює величезний та негармонійний рев по степах.
Вільдебіст або гну, найбільш численна з більших тварин Східної Африки, має дуже дивний вигляд. Безсумівно з роду антилопа, він є близько споріднений з гартебістом. На вигляд, гну є плечистий спереду подібний до вола, з чорною гривою і хвостом та борідкою під шиєю і не подібний до інших, більш граціозних антилопів. Є два роди вільдебістів і цей рід, який живе в степах Кенії та Танзанії є плямистий або синій вільдебіст. Він є темно сірий, якого передні частинки перехрещують темні паси, таким способом даючи йому „плямистий” вигляд. Від чотирьох до чотирьох з половиною футів (1.2 до 1.4 метрів) високий у плечах, великі самці можуть деколи важити так багато, як шістсот фунтів (270 кілограмів). Самець є дуже сильна, міцна, відважна тварина і коли обороняється може навіть відбити напад лева.
Вільдебісти є дуже стадні й їх можна бачити переважно по великих чередах, хоч то не є незвичайно побачити самця, що живе самотньо. Ці тварини дещо цікавляться тим, що робиться поблизу них. Коли їх непокоять, то вони втікають недалеко, а тоді обертаються, щоб подивитися, що це настрашило їх. Коли втікають, то кивають своїми головами з боку на бік, стрибають та чудно підкидають копита вгору. Для людини, що дивиться на це, така вистава виглядає смішна.
Через поширення цивілізації, то річні міграції вільдебістів правдоподібно не є такі великі, як були колись. Одначе, вони таки постачають безприкладний вид. Кажуть, що одного разу череда згромаджувалась разом на протязі трьох днів поки тварини покрили околицю чотири на вісім миль (6 на 13 кілометрів)! Так як розказує один спостерігач, траву, що була три фути (1 метр) висока з’їли до чотирьох дюймів (10 сантиметрів) лише за два дні!
Річні переселення вільдебістів може покривати кілька сот миль в одну сторону від південних Серенґеті степів у Танзанії на північ до Кенії Масай Мара. Переважно, від липня до вересня, цих тварин можна бачити на Мара степах, йдучи та бігаючи часто однорядно. Нормальні щоденні справи, як телитися, продовжаються під час переселення.
А чому ці тварини переселяються з одної околиці в другу? Мабуть тому, що вони шукають їжі, хоч вільдебісти часами переселяються з околиць де є добра трава в околиці гіршої якости трави. Автори книжки Serengeti Shall Not Die (Серенґеті Не Завмре) докладно дослідили основні роди тварин, що живуть по Серенґеті степах. Їхнє відкриття, разом з відкриттям інших, показує, що вільдебісти люблять траву в якій є багато протеїни рівняючись до звичайного сіна. Коли ця трава випускає паростки, то тварини бродять і пасуться великим колом. І коли спашена трава знову виростає на кілька дюймів, то вони вертаються назад у те саме пасовисько і знову пасуться там. Деякі дослідники кажуть, що крім цього, ці тварини мають якесь успадковане інстинктивне відчуття, що спонукує їх завжди рухатися і бродити. Інші кажуть, що вільдебісти не почувають себе безпечними, у високій траві через небезпеку хижих левів і тому йдуть шукати коротшої трави. Без різниці чому вони перебігають з одного місця в друге, то на це видовище варто подивитися.
Що майбутність тримає?
Щоденно, вимоги цивілізації та руїнницькі вчинки деяких самолюбних людей ставлять під небезпеку, не лише вільдебістів, але також усіх тварин африканських степів. Тому що американський бізон майже цілком зник, то цікаво знати, що станеться з вільдебістом. Через постійно-збільшаюче людське населення, вимагаючи чимраз більше місця на життя і господарської землі, то сумлінним урядам трудно зберігати оточення, якого потребують ці чудові тварини африканських степів. Проте, незважаючи на збільшаючі натиски, декотрі дуже стараються охороняти цю живу спадщину від Творця. Через захисні способи резервацій для дичини, то можливо буде зберегти вільдебістів та інших африканських тварин, щоб вони не вимерли, так як сталося з багатьма іншими живими створіннями.
Наша дводенна подорож уже закінчилась, і що за досвід це був! Десятки тисяч тварин у русі — це вид, якого ми не забудемо. На протязі багатьох років ми будемо пригадувати собі це хвилююче видовище — річне переселення вільдебістів, останні з великих черід.