Японські сади справді є інші

Від „Пробудись” кореспондента в Японії

ЧИ ВАШ садок весняних квітів або літніх роз обгороджує ваше добре скошене подвір’я? Коли так, то правдоподібно ви живете в західній країні, де сад часто поміщає грядки квітів, які змінюються кожної пори року. В Японії, проте, багато садів є цілком інші.

Щоб ви подумали б коли б сад складався б зовсім з каміння та піску? У Кіото, Японії, є славний сухий сад. Це є кам’яний садок, Риоен-джі, рід садів — парків, що називаються каресан-сю. Цей вислів означає „вода сухої гори”. Гори є представлені п’ятнадцятьома камнями різної форми та розміру. Вони є уважно розташовані у „воді”, яку представляє зарівняний білий гравій. У цьому саду немає ні квітів, ні жодної рослини. Він був зроблений під впливом Зен Буддизму, що ставить наголос на абстрактне думання і на „ніщо”.

Такий кам’яний сад є лише один рід японських садів. Інший є моховитий сад у Саїго-джі в Кіото, де 50 різних родів моху становлять бархатний килим під стародавніми деревами. Багато інших гарних садів є досить великі, щоб поміщати ставки та річки, кам’яні мости та ліхтарі, сосни та цвітучі кущі.

Історія планованих садів

Найпершу історію японських садів знаходимо у Нігон-шокі (Хроніки Японії) написані у восьмому столітті З.Д. Вона описує про міст і зображення гори на південному подвір’ї палати володарки Суїко у 612 р. Здається, що це був перший крок у розвитку планованих садів, так, як їх знаємо сьогодні.

Пізніше, від 1185 р. аж до відновлення імператора Меіджі у 1868 р., над країною володіли шугани, або воєнні диктатори. Ці чоловіки, хоч гірко воювали між собою, дуже цікавилися упланованими садами. У декотрих садах розташовували такі великі ставки та річки, що гості могли плавати човнами і з різних місць оглядати краєвид. Деякі з цих розкішних садів існують до цього часу.

Один чудовий приклад цього є садок славного Кінкакю-джі, або золотий павільйон у Кіото. Цей сад побудував Йошімітцу, третій шуган з родини Ашікаґа у 1397 р. Хоч у 1950 р. вогонь знищив павільйон, але його відбудували. Ставок та сусідній сад пригадують нам розкіш та пишність, якою втішався тодішній володіючий клас.

Одна причина чому ці японські сади ще досі існують, є, що їх будували з каміння, піску та кам’яного прикрашення. Дерева старіються, обгорожа з бамбуки та дахи з очерету розгниваються, але каміння залишаються у формі кам’яних мостів, ліхтарів, водяних басейнів і кам’яних плит на стежках для переходу до чайної.

Домашні сади на малих площах

Хоч нема багато інформації про садів звичайних людей за ранніх часів, то ми знаємо, що любов до „природи” була дуже сильна в серцях японців. Їхні предки, наслідуючи Шінто релігію, поклонялись горам, деревам, рікам, та озерам, як також богині сонця. Навіть сьогодні можна бачити дуже старе дерево з солом’яним мотузом обв’язаний навколо стовбура, показуючи, що це дерево колись вважали за святе.

За сучасних часів, японці використовували найменші площі, щоб планувати сади. Сад може складатися лише з кількох дуже уважно влаштованих камнів, похиленої сосни і малого куща. Але, що сказати про людей, що живуть по величезних багатоквартирних будинках? Як вони можуть мати задоволення зі свого власного саду? Вони користуються мініатурними (малими) розмірами.

Чи можете уявити собі якусь гору і морський краєвид на маленькій тарільці приблизно 50 на 30 сантиметрів (20 на 12 дюймів)? Такий сад називається бонкей, що означає „мініатурний краєвид на тарільці”. Тут маємо малий камінь, коло 10 сантиметрів (4 дюйми) високий, у формі гори, що спускається у долину до нерівних стрімких скель і до островами всіяного моря з якого розходяться хвилі з білих гребінців. Там навіть є човни та риболовці з дуже тоненькими, як волосинки вудочками. Або, сад може мати гору Фіджі вкриту снігом, а внизу маленька хатинка з дахом вкритим очеретом та маленькими засувними дверима. Ще інший модель садок з ліхтарем, кущами та деревами не більшими від 3-ох сантиметрів (коло 1 дюйма) височини. У цих садочках у коритках море, ріки та ставки є зроблені з піску. Однак вони виглядають такі реалістичні (дійсні), що мешканці багатоквартирних домів можуть утішатися видом океану або пастушою сценою навіть у своєму маленькому вході.

Бонсай є ще одно мистецтво в якому японці відзначаються. Це є живі дерева та рослини, яким уважно обрізують стовбури та коріння, щоб вони не виростали великими. Гай кленів може рости в не глибокому горщику досить малий, щоб його можна тримати на долоні. Або, вузлувата сосна не більша, як 50 сантиметрів (20 дюймів) висока вже може рости 150 років. Ці маленькі деревця та рослинки часто передаються від одного покоління в друге й їх вважають за родинні скарби.

Відвідуючи Ґиоен Сад

Чому же не піти з нами в листопаді і не відвідати багато більший Ґиоен сад у Шінджуку? Це є великий парк покриваючи більше, як 57 гектарів (140 акрів) у найбільш шумливій околиці Токіо, лише 15 хвилин ходу від Шінджуку станції. Недалеко стоять декотрі з найбільших хмарочосів у Токіо з великими універмагами та підземними крамничими центрами. Яка несподіванка, коли входимо у Ґиоен парк і бачимо широкі зелені майданчики, великі дерева, кущі та грядки роз! Французький садівник, Генрі Мартінет зробив план на цю частину садка за Західним стилем. Там бачимо тюльпанові дерева, явори, магнолії та прекрасні гімалайські кедри. Деякі кедри тепер досягли вже 50 або 60 метрів (165 або 197 футів) височини і їхні галузки розгалужували давати тінь багатьом відвідувачам, що приходять оглядати околицю або лише на розривку на великому зеленому майдані з родиною та друзями.

Далі проходжуючись, ми приступаємо до маленького ставку з мостом, що веде до острова. Кам’яний ліхтар посередині острова пригадує нам, що ми лишаємо Західний стиль саду і дивимося на те, що є типічно японське.

Недалеко є відкрита будка з стінами та дахом гарно сплетених з стебла бамбуку. З темно багряним оздобленням, ця будка є дійсно відповідне місце на виставку хризантем. Подивіться на ту рослину! Галузки були спрямовані в форму бані, і на одному головному стеблі бачимо більше, як 350 прекрасних жовтих квітів. Трошки дальше по дорозі бачимо подібні вистави — деякі цілком білі, інші рожеві або темно червоні. Це дивовижно, що одна рослина може родити так багато квітів. За скрутом стежки, приходимо до інших будок, і кожна поміщає інший рід хризантем. По декотрих рослинах є сотки білих квітів спадаючи невеликими спадами коло 2 метри (6 футів) від верха, а інші є лише коло 30 або 40 сантиметрів (12 до 16 дюймів) високі, виглядаючи дуже делікатні з блідими рожевими, жовтими та білими квітами. І тут бачимо щось цілком іншого лише одна прекрасна квітка росте на одному стеблі. Кожна квітка є така велика, як блюдце від кашки, декотрі мають широкі завиті пелюстки, а інші павукоподібні. По зовнішніх грядках ростуть рослини середнього розміру з різнокольорових квітів. Одного разу тут росло більше, як 800 родів — справді, на похвалу здібному майстерному японському садівникові.

Тепер переходимо арочний (дугоподібний) міст, і в ставку бачимо воду вкриту брижами. Подивіться на ті риби — червоні, золоті, чорні — і сріблисті. Декотра є 50 сантиметрів (20 дюймів) довжини. Коли рибка, короп почує голос людей, то випливає на верх, і часами цікава черепаха, тому що гості люблять годувати їх кусочками їхніх обідів. Не дивно, що ці риби живуть так довго! Кажуть, що деякі мають більше, як 16 років.

Ми були дуже задоволені нашим відвіданням Ґиоен, а особливо тому, що могли порівняти красу західних садів з японськими. Обидва роди садів є можливі через те, що наш Творець зробив для нас. Він наділив нас почуттям краси і дав нам різноманітність рослинного життя, щоб задовольнити це почуття.