,Самозахоплення’ робить жертвами нас усіх

ЧИ Америка є занепадаючою силою? Це питання запитав один тижневик новин у Сполучених Штатах. Те, що викликало таке питання обговорюється у статті ось як: „Моральні, традиційні ідеали тяжкої праці, стриманість і жертвування вже розпадаються через збільшаюче самозахоплення, яке створило не лише збільшаючий злочин між молоддю, розбиття родинного життя та інші безладдя, але також знижені рівні освіти та праці і ставить у небезпеку змагаючийся стан Америки у світі”.— U.S. News & World Report, 27-го листопада, 1978 р.

Самозакохані вихваляють свою основну доктрину, ,робіть своє діло’. Один чоловік у Чікаґо, якого діло було гомосексуалізм (мужоложство) зробив так, і 32 хлопців є мертві. Він убивав їх, і декотрих кидав у ріку, а інших погребав під своїм домом та гаражом. Там знайшли рештки 28 хлопців. У 1968 р. його засудили за мужоложство з хлопцем 16 років віку і заслали до тюрми на десять років. Він відбув термін лише 18 місяців. Коли б відбув свій ввесь термін засуду, то тих 32 хлопців були б живі сьогодні. Замість того вони стались жертвами так званого безжертовного мужоложства.

П’ять років тому в Гюстоні двадцять сім молодих жертв мужоложства були замордовані. Вони були втягнені в мужоложську зграю. Однак, суспільство назагал набирає ліберального, більш людяного погляду на стиль життя мужоложників. Сенатор Г. Л. Річардсон з штату Каліфорнія не погоджується з цим: „Мужоложники нападають на тих, яких вони називають „боягузами (курятами), „боягузи” є молоді чутливі хлопці, що стаються жертвами життя, якого інакше ніколи не вибрали б. Я вірю, що ці молоді хлопці з їхніми родичами стаються жертвами”.

Чи таке мужоложне життя є добре чи погане? Божий погляд є такий: „Через це Бог їх видав на пожадливість ганебну,— бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне. Так само й чоловіки, позоставивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові. . . . Хто чинить таке, варті смерти”.— Рим. 1:26, 27, 32.

У своєму спеціальному рапорті, сенатор Річардсон показує, як інші люди також стаються жертвами через таку неморальність: „Коли у суспільстві є недбале відношення до мужоложства, порнографічних кінофільмів та розпусти, то злочин дуже збільшується. Голлівуд є живий приклад цього. Декотрі околиці того міста стались такі розпусні, що моральні горожани та крамарі мусять вибиратися з них”. У таких випадках, люди гублять дуже багато грошей, коли мусять продавати майно або крамарство за дуже низьку ціну.

„Через порнографію декотрі відхиляються від статі стаючись збочинцями”, каже д-р Віктор Б. Клайн, професор психології. Він далі сказав:

„Оборонці порнографії, хоч не твердили, щоб охороняти її Першою Поправкою до Конституції, таки кажуть, що вона є лише нешкідлива розвага — з можливими лікувальними засобами,— якою мають надію стримувати ґвалтівників та тих, що відхиляються від нормальних статевих зносин, щоб вони не блукали вулицями. . . . Психологічна і медична література є повна наслідків досліджень, які показують, що люди відхиляються від нормальної статі, не лише коли беруть участь у мужоложстві, але також через порнографію. . . . Отже, хоч ми можемо сказати, що у вільному суспільстві кожна особа повинна рішити сама собі чи буде рискувати, щоб уживати порнографію, то ми також мусимо подумати про права тих людей, які можуть неохочо статися жертвами якогось збочинця (відхильника) з його фантазією — все це лише тому, що далося одній особі нагоду практикувати статеву збудливість (еротику).

„Зрештою, суспільство мусить ставити деякі обмеження, коли бачить якусь можливу шкоду, що є завелика, щоб її терпіти. Я думаю, що ми вже давно проминули ту точку у справі порнографії. Я думаю також, що ті, які кажуть, що виставляти і продавати порнографію є лише ,безжертовний злочин’ дуже помиляються. Науковий доказ дуже сильно виступає проти їхнього погляду”.

Моральний розвал запускає своє коріння, не лише в статеві, але також у багато інші справи. Ми всі мусимо платити за це в різні способи. Один з цих способів є більші податки, щоб оплачувати кошт поліційної охорони, юридичні системи та тюрми. Інша ділянка до якої коріння себелюбства сягає, є те про що згадує журнал новин, який тубується занепадом американської сили, а саме:

,Зниження якости на роботі’

Ми всі знаємо — і є жертвами — зменшення якости виробів, яких купуємо. Самозакохані фабриканти уживають матеріал низької якости. Самозакохані робітники вимагають більшої платні за менше праці і погану майстерність. І крім цього; багато є пожадливі злодії.

„Один видатний дослідник крадіжі серед працівників сказав, що крадіж — а не ігра бейсбол — є головна розвага в Америці”, каже стаття „Злочин канцелярських робітників — є гріх навіть коли вас не зловлять”. „Найбільше винахідливий та успішний злодій в Америці”, каже стаття, „є канцелярський службовець”. Стаття продовжує:

„Дуже правдоподібно, що він або вона є шановний, працьовитий, робітник, який ходить до церкви, . . . не є насильний, однак кримінальний. Такий злочин: крадіж від компанії, від покупців, від замовників, від уряду — є понад 40 більйонів доларів на рік. Це є десять разів більше від буйного всього річного злочину проти майна”.— U.S. Catholic, січня, 1979 р.

Більшість осіб принаймні підтримують золоте правило своїми устами, але пристосувати його до життя є інакша річ. Також, кожна особа має свій власний спосіб давати — раціоналістичне пояснення відносно свойого гріха. Багато кажуть: ,Беріть гроші з каси, їхня ціна покриває такі втрати’. Крадіть матеріал на роботі — вони в усякому разі і так замало платять мені’. ,Усі крадуть. Чому ж мені не красти’? Канцелярські так, як інші робітники вважають, що така крадіж є мов би додаткові користі. Але для роботодавця так робити є крадіж, за яку ми мусимо платити. Ми є жертвами.

Багато комерсантів ще гірше поводяться, так як сказав районний прокурор Нью-Йорку: „Шахраї та керівники біржі, корпоративні начальники, які використовують секретні відомості з перших джерел, щоб набувати незаконних прибутків, крамарі, які заховують свої прибутки від збирачів податків, і дуже багато вкладників грошей до фондової біржі вживали чужі банки, щоб не платити прибуткові податки за їхні доходи”. І ті, що так роблять „будуть перші нарікати, коли в їхньому сусідстві станеться випадок грабіжництва або коли когось обкрадуть”.

Кого я можу позивати?

Обчислюють, що в Сполучених Штатах беруть більше, як сім мільйонів справ до суду на рік. Ці приходять мов обвал і переповнюють суди. Багато справ є законні, багато легковажні, багато пожадливі. Дуже багато судових справ є ,раптово спонукані’, так як назвав їх один суддя. Пацієнти беруть лікарів до суду, клієнти позивають адвокатів, студенти позивають вчителів, робітники позивають роботодавців, покупці позивають фабрикантів, люди позивають інших людей. Навіть у родині позивають один одного, „Діти позивають рідних родичів, а чоловіки і дружини позивають один одного, брати позивають братів, а друзі позивають друзів”, так як читаємо у статті у U.S. News & World Report, з 4-го грудня, 1978 р.

Та сама стаття показує до яких крайностей спонука, щоб позивати людей вже розвилася. Колишній студент вимагав 853.000 доларів відшкодування від університету Мічіган, частково через моральні страждання коли йому дали оцінку у німецькій мові „Д” замість „А” так, як він сподівався. Один в’язень утік, і коли його зловили, позивав шерифа і сторожів вимагаючи один мільйон доларів за те, що вони дозволили йому втекти, тому що його засудили ще на довший час. Одна мати позивала начальників і вимагала 500.000 доларів за те, що вони не дозволяли їй годувати дитину груддю біля неглибокого ставочка у сусідстві. Один молодий чоловік позивав своїх родичів на 350.000 доларів відшкодування, кажучи, що вони добре не виховали його та йому тепер було трудно знайти місце у суспільстві. Родичі позивали школу, коли їхня дівчина зламала собі палець в ігрі м’яча, кажучи, що вчитель не навчив її, як добре ловити.

Спеціалісти кажуть, що „примара позовів виснажує продуктивність, творчість та довір’я між людьми, витворюючи ,страх діяти’ у суспільстві”. Також, відчувають, що ці позиви будуть дальше роз’їдати особисті споріднення й інституції, які колись тримали суспільство разом.

Отже, люди бажають робити те, що хочуть, але, щоб інші турбувалися наслідками їхніх вчинків. Вони хочуть розсівати безглуздя та вівсюг, але, щоб інші жали проблеми, які наслідують. Такі є накази самозакохання. Всі стануться його жертвою.