Гріх?— Що це таке?

„Не звертайте уваги на почуття провини”, сказав один прихильник самолюбства. Правда є, що ті, хто не відчувають провини є хворі.

ЧИ ГРІХ можна закінчити лише проголошенням? Це є то саме, як би старатись закінчити гарячку розбиттям термометра, або усунути злочин скасуванням усіх законів. Відкидаючи Книгу, яка пояснює, що гріх означає, не усуває його. Навіть без Біблії гріх таки буде існувати і ми відчуваємо його. Говорячи про тих, що не є обізнані з Божими законами, Біблія говорить:

„Бо коли погани, що не мають Закону; з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну”.— Рим. 2:14, 15.

Без різниці, що хтось може заявляти, ви служите тому, або те, що наслідуєте: „Кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви є раби того, кого слухаєте,— або гріха на смерть, або послуху на праведність”.— Рим. 6:16.

Гріх і провинність існують у наших недосконалих життях усіх нас. Бути таким, як та жінка про яку згадується у Приповістці 30:20 не змінює той факт: „Така ось дорога блудливої жінки: наїлась та витерла уста свої й повіла: ,Не вчинила я злого”. Сьогоднішнє покоління самозакоханих, так, як та жінка, не хоче признати свого гріха і провини. Так як обкладинка, д-ра Карла Менінґерової книжки Що Сталося з Гріхом? (анг.) каже: „Слово ,гріх’ уже майже цілком зникло, але почуття провини залишається в наших серцях та думках”.

Цінність провини

„Деякі люди”, каже психоаналіст Вілард Ґейлин, „ніколи не відчували провини. Проте, такі не є щасливі, і ми не користаємо з їхньої присутности між нами. Не відчувати провину є основна хиба психічно хворої або нетовариської особи”. Він не погоджується з прихильниками самозакохання, які кажуть, що провина є некорисне хвилювання. „Провинність”, каже Ґейлин, „Не є лише винятковий людський досвід; її розвиток у людях — разом із соромом — є найбільша благородна та великодушна гуманна риса, що відзначає наш рід”.

Всередині нас ми формуємо свою тотожність або наш зразок. І нас пізнають по цій внутрішній рисі. Ця риса стається рівнем, або ідеалом, яким ми міряємо самих себе, похвалюємо або не похвалюємо. Цей рівень розвивається дружбою з нашими родичами, їхнім навчанням або прикладами. Інші люди, яких ми шануємо і є захоплені ними додають до цього внутрішнього ідеалу, який розвивається в нас. Принципи, яких ми зауважуємо або про яких студіюємо, додають до нього. Коли ми студіюємо Біблію, то цей зразок або ідеал формується за прикладом Бога Єгови, тому що Біблія відбиває принципи втілені в Богові, такі,— як правосуддя, любов, мудрість, сила, праця, ціль і багато інших. Чим ближче наше життя буде сходитися з цим правильним внутрішнім мірилом, то тим більше будемо шанувати себе, так, а навіть любити себе.

Проте, коли ми не дотримуємо цього внутрішнього ідеалу, то відчуваємо провинність. Чи таке почуття є корисне? Про цю точку, психоаналіст Ґейлин каже:

„Провинність не є ,некорисне хвилювання’, це є хвилювання, що формує багато нашої добрости і великодушности. Вона дає нам знаки, коли ми порушуємо закони поведінки, які особисто бажаємо підтримувати. Відчуття провинности показує нам, що ми не дотримали наших власних рівнів або ідеалів”.

Сумління робить нас єдиними в своєму роді

Зі всіх земних створінь, лише люди мають сумління. Основа на діяльність цього сумління є наші внутрішні рівні або ідеали. Коли студіюємо Біблію і стаємося побожні, то можемо безпечно дозволяти нашому сумлінню провадити нас. Коли нашою поведінкою не виконуємо Божої волі, тоді наше сумління починає мучити нас, і ми відчуваємо провинність.

Тварини не мають сумління, щоб відчували провинність. Собаки можуть виглядати винуваті, коли не послухають нас, але це лише тому, що бояться нашого незадоволення. Але через сумління поведінка людей приходить під перевірку. „Як свідчить їм сумління та їхні думки [якими вони повинні бути], що то осуджують, та виправдують одна одну”.— Рим. 2:15.

Стараючись „не звертати уваги на провинність”, люди притуплюють своє сумління, щоб воно не ставалося чутливе і не мучило їх. Вони „спалюють сумління своє”. Вони також мусять шукати заступати їхній внутрішній ідеал новим, нижчого рівня або цілком відкидають рівні. Вони вертаються до вікодовньої неморальности, але яка є замаскована або прикрашена, як „нова моральність”. Роблячи це, вони „занечистилися і розум їхній, і сумління”.— 1 Тим. 4:2; Тита 1:15.

Ми повинні тримати цю дорогоцінну здібність відчувати провинність. Щоб зробити так, то потрібно „тримати добре сумління”. Якщо сумління є слабке, то не опоганюйте його, виступаючи проти нього, але підкріпляйте його дозріванням християнської, „захованої людини серця”, що є заснована на Божому Слові.— 1 Пет. 3:4, 16; 1 Кор. 8:7.

Виступайте проти ваших провинностей

„Бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави”, на подобу Якого людина була створена. (Рим. 3:23; 1 Мойс. 1:17) Отже, через це всі ми відчуваємо провинність. Ті, що не відчувають гріха, неуспішно ховаються, мов той загальновідомий страус, який застромлює свою голову у пісок.

Перше людська пара відчувала провину, коли згрішила, і почала ховатися. Коли були знайдені і відкрита провина поставлена перед ними, то вони зробили те, що багато з нас роблять: пробували звернути їхню провину на когось іншого. Біблія каже: „І сказав Адам: ,Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв’. Тоді Господь [Єгова] Бог промовив до жінки: ,Що це ти наробила?’ А жінка сказала: ,Змій спокусив мене,— і я їла’”— 1 Мойс. 3:12, 13.

Кажуть, що при гурті і смерть не страшна. Провинність дуже тішиться товариством — чим більше тим веселіше! Д-р Менінґер писав:

„Якщо б група людей могла мати участь у відповідальності: за гріх одної особи, то всі відчули б полегшення від тягару провинности. Інші можуть обвинувачувати її за гріх, але провинність, яку багато тепер будуть відчувати, відходить від особи”.— Whatever Became of Sin? ст. 95.

А до чого все це зрештою може довести? Про „гріх війни”, він говорить: „Усі поведінки, які взагалі вважаються кримінальні і або грішні, тепер є нагло похвалені — душогубство, навмисне калічення, підпал, грабіжництво, обман, порушення меж, саботаж, варварство та жорстокість”.— Ст. 101.

Менінґер тепер зображає гріх ще ясніше і ставить питання, кажучи:

„Подивитися на плачучу, запалену дитину або на половину розбиту чи покалічену жінку, тривожить і обурює нас, хоч ми не чуємо, як вони плачуть або стогнуть. Ми не є свідки того, як мати прибита горем сумує. Ми нічого не знаємо про розпач, безнадійсність та втрату всього. Ми не йдемо з ними до шпиталів і не дивимося на бридкі рани болісного попалення та на поламані тілесні члени. І все це є лише одна маленька крапка на великій карті з мільйонами людей. Про це не є можливо описати. То неможливо зрозуміти. То неможливо уявити собі.

„Але хто є відповідальний за це зло? Певно, що воно є гріх, але чий гріх? Ніхто не хоче прийняти відповідальність за це. Хтось сказав комусь, щоб цей переказав комусь іншому і наказав, щоб хтось робив це або те. Хтось вирішив розпочати це, а хтось інший згодився заплатити за це. Але хто? І як я голосував? . . . Часами я думаю, що цілком твердо моральні люди є ті, які відмовляються брати участь”.— Ст. 102, 103.

Подолаючи ваші провини!

Чесність вимагає, щоб кожний з нас зустрів свій гріх та провину. Добре психічне здоров’я вимагає, щоб ми позбулися цих провин. Єгова постачає для нас спосіб зробити це.

Боже Слово показує єдиний спосіб, яким можна успішно подолати гріх. А це — зустріти його: „Коли ж кажемо, що не маєм гріха, то себе обманюємо, і немає в нас правди”. (1 Ів. 1:8) „Хто ховає провини свої, тому не ведеться”. (Прип. 28:13) Визнавайте ваш гріх перед Богом: „Я сказав був: ,Признаюся в проступках своїх перед Господом [Єговою]’”. (Пс. 32:5) Після признання приходить прощення: „Коли ми свої гріхи визнаємо [Богові], то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити”. (1 Ів. 1:9) Провина тоді зникає: Прощення від Бога приходить через Ісуса Христа, і таке прощення „очищує наше сумління від мертвих вчинків”. (Кол. 1:14; Євр. 9:14) Тоді наше сумління вже більше не відчуває провини.

Отже, зустріньте ваші гріхи, признайте їх, признайте їх перед Богом, просіть, щоб Він простив вам. Часами кара за гріх приходить, але часто після признання приходить прощення, і то закінчує справу.

Генерація самозакоханих відкидає провину запереченням гріха. Буквально гріх означає „не досягти мети”. Їхня „нова моральність” дійсно не досягає мети так, як можна бачити з її плодів. Психологи поведінки твердять, щоб ми не робили особистого рішення, і не маючи відповідальності, тим підмітаємо гріх під килим. Це є психологія без провин: ніхто не є відповідальний, ніхто не є винуватий, ніхто не вчинив провину, ніхто не грішить. Позаді такої психологічної тарабарщини ховаються самозакохані і запитують: „Гріх? Що це таке?”

Здорова психологія вимагає, щоб ми признавали гріх і подолали його. Боже Слово є ключ, що помагає нам зробити це. Воно показує, що ми повинні відповідно шанувати самих себе, шанувати інших, і понад усе, любити нашого Творця Бога Єгову і приймати Його принципи за нашого провідника. Наступна стаття розвиває ці точки.