Погляд Біблії
Що є включено у ,призначенні святим духом’?
„ПИЛЬНУЙТЕ себе, та всієї отари, в якій святий дух призначив вас надзирателями, щоб доглядати збір Божий, якого Він купив кров’ю Свого власного сина”. (Дії 20:28, НС, анг.) Апостол Павло промовив ці слова до старших збору в Ефесії з якими зустрівся у Мілеті, місто на західному березі Малої Азії.
Через його проповідування доброї новини під проводом Божого святого духа, Павло, при допомозі вірних друзів, заснував багато нових зборів. Він не міг особисто доглядати всі ці збори, отже потребував допомоги духовно-кваліфікованих чоловіків, які могли служити, як пастирі та вчителі своїх співхристиянів.
Тому що апостол з його друзями у праці проповідування доброї новини мали на собі Божого духа, то могли розпізнавати, хто з-поміж братів мали потрібні духовні кваліфікації для надзирателів та старших. Тому що Ісус Христос багато молився перше ніж вибирав 12 апостолів, то Павло з його друзями також молились, коли вибирали чоловіків, яких мали призначати на посаду старших. Молитвою вони шукали проводу святого духа. (Луки 6:12, 13; порівняйте Дії 6:6.) Дійсне призначення виконувалось символічною дією. Павло з іншими старшими клали свої руки на тих, які тепер мали виконувати спеціальну службу в зборі. (1 Тим. 4:14; 2 Тим. 1:6) Це добре впливало на чоловіків, яких призначали до посади, показуючи, що їхнє призначення було через духом-проваджених чоловіків. Тому, що призначаючі надзирателі мали Божого духа і шукали божественного проводу, то старших призначалось святим духом. У нашому часі, чоловіки, які пропонують і призначають старших шукають проводу через духом-надхнену пораду, що знаходиться у 1 Тимофія 3, Тита 1 і 1 Петра 5.
Тому що це люди призначають старших, то є можливість вибрати некваліфікованого чоловіка на посаду, оскільки люди не можуть читати серце. Тому то апостол Павло застерігав Тимофія: „Ніколи поспішно, не рукополагай жодного чоловіка; ані ставайся учасником гріхів інших; бережи себе чистим”. (1 Тим. 5:22, НС, анг.) Якщо б Тимофій необдумано призначав когось на старшого, то мусів би понести мірку відповідальности за помилки, яких такий некваліфікований чоловік може вчинити.
Сьогодні, також, треба добре обдумувати цю справу, щоб не мати участи у гріхах інших, перед тим ніж вибирається чоловіка на посаду надзирателя. Ми ніколи не повинні забувати, що збір є Божий, якого Він викупив кров’ю Свого Сина. Отже, коли б хтось зле і неправильно доглядав стадо, то відповідальний за таку поведінку, а також старші, які вибирали некваліфікованого чоловіка на посаду будуть відповідати перед Всевишнім, який викупив стадо великим коштом. Отже, чоловіки, які беруть участь призначати старших мусять бути дуже сумлінні і дозволяти, щоб Боже Слово та Його дух провадили їх.
Члени збору правильно наслідують провід вірних духом-призначених надзирателів. Це в згоді з надхненою порадою: „Слухайтесь ваших наставників, та коріться їм,— вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто мають здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи,— бо для вас не корисне”.— Євр. 13:17.
Проте, тут потрібно зауважити, що коли Павло промовляв до старших у зборі Ефесу, то він не ставив наголос на відношення збору до старших, швидше, він пригадував старшим, що тому, що вони були призначені святим духом, то були відповідальні перед Джерелом того духа за свої вчинки. Вони були під обов’язком наслідувати провід Божого духа у виконуванню їхніх відповідальностей у правильний спосіб і з правильним відношенням.
Павлів власний приклад сильно переконує, що це значить для чоловіка визнавати, що він є призначений святим духом. Апостол Павло переказував їм „усю пораду Божу”, не стримуючи нічого корисного, що поможе комусь поводитись так, щоб заслужити божественної похвали. Апостол ніколи не вживав своєї позиції, щоб поширювати самолюбне честолюбство або набувати грошей чи майна від братів, яким він служив, як покірний слуга. Хоч він дуже оцінював добровільну матеріальну допомогу, то Павло сам для себе не шукав такої допомоги. Він працював своїми власними руками, щоб постачати собі потреби на життя. Апостол тратив свій час і енергію на користь своїх братів, і вдень та вночі заохочував їх. Його любов до них була така велика, що він не соромився плакати перед ними, коли заохочував їх. Тому, що Павло любив своїх братів, то твердо обстоював за тим, що було правильне, і не стримувався сильно докоряти їм, коли було потрібно.— Дії 20:27—35; Порівняйте 1 Коринтян 4:21; 5:1—13.
Спосіб, яким Павло поводився з християнами в Ефесії, не був якийсь виняток. Це був спосіб, яким він звичайно виконував свої обов’язки, як пастир. Наприклад, християнам у Солуні, він міг написати:
„Ми слова підлесливого не вживали ніколи, як знаєте, і не винні в зажерливості. Бог свідок тому! Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших. Хоч могли ми потужними бути, як Христові апостоли, але ми серед вас були тихі, немов годувальниця та, яка доглядає дітей своїх. Так бувши ласкаві для вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Євангелію, але й душі свої, бо були ви улюблені нам”.— 1 Сол. 2:5—8.
Членам християнських зборів сьогодні не трудно співдіяти з старшими, які стараються наслідувати християнський приклад апостола Павла. Такі старші не бажають слави, але хочуть щиро працювати на користь своїм братам. Вони не стаються фінансовим тягарем своїм співхристиянам, ані намагаються здобути своєї власної „поваги”, і не напускають на себе пихи перед членами збору. Вони є „ніжні”, так, як невибагливі „немовлята” між їхніми братами, і не поводяться самовладно над ніким. Така, як годувальниця, яка ставить справи своїх дітей першими від своїх власних справ, старші є готові витрачувати свої сили до їхнього обмеження.
Вірні старші знають, що коли б працювали несамолюбно для збору, то цим доказалися б фальшиві їхньому призначенню святим духом, бо дух видає любов, несамолюбне зацікавлення добробутом інших. Отже, призначення святим духом значить вибирати здібних, кваліфікованих чоловіків під проводом духа, як також признавати відповідальність перед Джерелом того духа.