„Раби Сатани” знаходять нового пана

РОЗМОВЛЯЮЧИ з солодкомовним Тонієм Бенюєтом, то трудно уявити собі, що власник того приємного усміху колись був провідником банди мотоциклістів. Тоні бився, грабував і займався контрабандою наркотиків. Поліція вже на протязі 15 років тримала список його злочину й він відбував строк у в’язниці, бувши на стажуванні аж до 1983 р.

Звичайно, в Тонія тепер є інакша особистість, ніж кілька років тому й троє інших членів його колишньої банди мотоциклістів також змінились. Колись вони були дуже злі на світ і дійсно не дбали чи будуть жити чи ні. Вони не довіряли теперішньому світові й не мали надії в майбутність. Усе це вже змінилось. Вони знайшли дійсних друзів і нове життя.

Їхнє оповідання вертається назад до 1950 десятиліття. Коли Тонієві (якого тоді називали „Локо” [„безумний”]) було коло 15 років віку, то від південнозахідних Сполучених Штатів до Тіявани Мексіканського села на південь кордону Каліфорнії, де Тоні мешкав з його братом Рудієм поширювались банди називаючись „Пачукос”.

Ці банди розділили села та території й обороняли їх. Вони бились ракетками, ціпками й ланцюгами. Члени банди відзначались відмінним татуюванням (робити візерунки, або малюнки на тілі людини наколюванням і утиранням під шкіру барвників) на заді руки коло великого пальця. В них були дівчата, які в своїм волоссі носили ножі або бритви. Тоні каже: „Я був пачукусом протягом мого цілого юнацтва. В нашій банді було 25 членів”.

Тоні народився в Сполучених Штатах. Замість призову до війська, він записався до військовоморського флоту, де, так як він каже: „Я почав брати багато наркотиків”. Він продовжує: „Мене заарештували за те, що я займався контрабандою й продавав марівану, і мене примістили на військовому кораблі в Гавайї на рік. Коли я вийшов, я вернувся до Мексіки й приєднався до банди мотоциклістів. Я вдерся до бюра в Сан-Діяґо й вкрав чеки, яких підробив і одержав по них гроші. Роки пізніше мене заарештували за це, і взяли на рік до тюрми. Бувши на стажуванні, то кожного місяця я мусів сплачувати те, що вкрав. Я ще маю сплатити 385 доларів.

„У тюрмі я здружився з бандою мотоциклістів „Гелс Енжелс”, і вирішив перегрупувати банду й назвати її „Раби Сатани”, яку ми відкрили у Лас Веґас з загоном у Тіявані пізніше. Ми жили, як розбійники. Наше гасло було: Їдьмо щодуху, вмираймо швидко’. Нас часто арештували. Одного разу мені прокололи руку, прострілили праву ногу, ломом розбили голову, і я мав троє серйозних випадків з мотоциклами — кожного разу„ коли був запаморочений наркотиками. Нас про все обвинувачували, від продажі героїни до замаху на життя, але гроші й адвокати часом допомагали нам, Рудія й інших членів нашої банди також арештували за героїну.

„Тимчасом, ми вклали багато грошей й праці в кролівництво, далеко від поліції коло години прогулянки від головної дороги в горах на південнозахід від Тіявани. Люди, які попадались у клопіт, приходили попрацювати кілька місяців і потім ішли собі. Багато людей, котрі приходили до нашої ферми були арештовані — декотрі в Сполучених Штатах, декотрі в Мексіці.

„Ми надівали шкіряні костюми й німецькі шоломи. Ми носили з собою ножі та рушниці, і на заді жилеток була виписана назва нашого клубу. Ми носили шкіряні манжети з залізними заклепками для того, щоб руками могли відбивати ножі”.

Покидаючи старий спосіб життя

„Одного разу я забажав, щоб один молодий американець в Тіявані, який хотів пристати до нашого клубу, допоміг мені зібрати трохи грошей від торговця в Сполучених Штатах. Цей молодий чоловік не був вдома. Я чекав на нього й не дочекався, але його батько, Франсіско Дуразо, Свідок Єгови, став розказувати мені про Єгову. (Пс. 83:19, НС, анг.) Це був перший раз, що я чув Боже ім’я й навчився про Його обітницю нової системи. Вийшовши з його дому, я зустрівся з двома друзями й ми перейшли кордон, щоб залагодити проблему. Ми попались у клопіт й нас заарештували за напад з смертельною зброєю. Вони припинили обвинувачування, але я почав думати: ,Це заарештування вже виходить з-під контролі. Чи мабуть у тому про що Франсіско говорив може бути якась рація’.

„Вернувшись у Мексіко, я пішов знову до нього на розмову. Він розказав мені про багато речей: Як Біблія була написана, що вона показує, що ми вже наближаємось до кінця цієї системи, і що Бог незабаром зробить щось відносно клопотів на землі. Те, що він говорив здавалось мати рацію, отже коли він запропонував мені студію Біблії, я зараз згодився на це. Ми почали студіювати того самого дня з книжкою Правда, Яка Веде до Вічного Життя.

„Незабаром я став розказувати своїм друзям про те чого навчався. Декотрі погоджувались, інші ні. Мій брат, Сусукі мешкав в Енсінітас, Каліфорнії, і я пішов розказати йому про все це,— що Єгова є Богом і що щось велике має відбутись.

„Назад у Тіявані, Свідки казали, що ми мусіли позбутись своєї старої особистості. Після кількох місяців студіювання, Руді вирішив покинути старий спосіб життя. Він вернувся до Енсінітас, знайшов собі роботу й планував охреститись. Мені взяло трохи довше, але одного дня я зрозумів, що ми не можемо назавжди відкладати служити Богові. Я відрізався від поганої дружби, пішов до Енсінітас, і після двох місяців студіювання знайшов собі роботу, як водій грузовика. До того часу, я ніколи в житті не працював довше, як 10 місяців”.

У дні його хрещення, на обласній конвенції в Лос Анжелос, 1978 р., Тоні сказав: „Тепер я є щасливим чоловіком. Я вже більше не журюсь. Уряд уже більше не стежить за мною. Я вже не ношу ножа. Мені тепер не потрібно рушниці. Я знайшов кращих людей з якими можу товаришувати — люди, котрі є правдиві, котрі не говорять неправди. Тепер я постановив служити Єгові, і навчати інших людей”.

Сусукі розказує своє оповідання

Руді, Тоніїв брат (якого звуть „Сусукі”) розказує, що ця зміна значила для нього. Він каже:

„На протязі коло 11 років я товаришував з Тонієм і бандою мотоциклістів. Мене арештували за те, що я продавав героїну й взяли до штатської тюрми в Тегачапі, Каліфорнії, на чотири роки.

„Ще відколи почався рух Гиппі у 1960-му десятиліттю я вже цікавився Біблією. На протязі всіх тих років я завжди возив Біблію з собою. Деколи я читав її вголос. Я знав, що в ній було щось корисне, але не розумів її.

„Коли Тоні розказав мені про Боже ім’я, і про те чого він навчився в його першій студії з Франсіском у Тіявані, ми дискутували про нього цілий день та ніч. Того тижня я теж почав студіювати. Після кількох місяців студіювання, мене почала турбувати наша погана дружба. Мене турбувало те, що ми ходили на зібрання внеділю й протягом тижня далі ,впивались’ або, чинили щось інше, яке не було в гармонії з тим чого ми навчались.

„Тоді я, з моїм сином, Арамісом вернулись до Енсінітасу, і я став працювати, як зварювач. Я був у великому розладі, але Свідки допомогли мені. Я купив собі інше вбрання, товаришував і обідав з Свідками. Це було інакше життя. Я ходив на зібрання у вівторок, четвер та неділю, і також ходив до людей розказувати їм про надію Божого царства, і про добрий вплив Біблії в нашому житті.

„Тоні любив правду, але ще був зв’язаний з старим способом життя. Ми були вложили багато грошей й праці в кролівництво, але я сказав йому: ,Залишім це. Єгова значить щось більше ніж тільки ходити на зібрання внеділю. Єгова значить товаришувати з братами . . . щоденно говорити з братами’. Тоді, одного дня, захворівши на запалення легенів, він сказав: ,Знаєш що? Коли я видужаю, то піду й заберу всі мої речі з кролівницької ферми й забуду про неї’. Це було приємно побачити, як він покинув те місце в якому мав багато поганих друзів.

„Знання Біблії дуже допомогло нам. Воно допомогло мені, моєму синові і моєму оточенню. Мої відношення вже змінились. Я сам змінився. Все змінилось. Ми є вдячні за те, що Єгова дозволив нам почути Його слово, і молимось, щоб далі могли жити в гармонії з ним”.

Оповідання Кристал

Що сталось з дівчатами, котрі товаришували з цією бандою мотоциклістів? Дві прийняли добру новину Божого царства й цілком змінили свій спосіб життя.

Кетлін Ґелін (яку звали „Кристал”) розказує, як вона здружилась з мотоциклістами:

„Я народилась у місті Нью-Йорку. Батько покинув нас, коли мені ще було сім років, і я стала дуже бунтівлива. Я жила з матір’ю. Між нами не було жодної згоди. Я не любила ходити до школи. У 13-му році віку я втекла з дому, і протягом двох років жила по вулицях Нью-Йорку, шукаючи друга або чого-небудь. Я спала по сходах. Я була голодна. Мене били. Життя не було приємне. Зрештою, після двох років такого життя, я вернулась додому з постановою жити з матір’ю. Вона не могла стерпіти поліцію, школи та клопоти в які я попадала. Саме перед тим, як мені сповнилося 15 років, мати відіслала мене мешкати з моїм батьком у Лас Веґас.

„Я не могла жити з його дружиною й моїми новими сестрами. Для мене не було місця в їхньому житті. Я вирішила, що самогубство було найлегший спосіб закінчити все це. Я старанно планувала його. Під час обіду, я сказала батькові, що йду спати. Замість спати, я пішла до спальні й проковтнула 55 пілюль, яких я брала на зламану ключицю. Після кількох годин, моя п’ятилітня півсестра знайшла мене лежачу на підлозі.

Три і пів дні я лежала в лікарні непритомною. Я завжди думала, що померлі йдуть до якогось місця, отже коли розплющила очі, то думала, що вже була в тому місці. Я побачила свого батька, його дружину, мого брата й тітку, яка прилетіла літаком з Нью-Йорку, і подумала собі: ,Боже мій! Я відібрала собі життя, щоб утекти від них, а вони всі тут також’.

„Але побачивши машини й рури застромлені в моєму носі та всі інші приладдя лікарської кімнати, то знала, що я не померла. Я чинила буйний опір, била медсестри, і за це мене взяли на кілька тижнів до палати для психічно хворих. Спершу мене прикували до ліжка — ноги, руки та живіт, тому що я була дуже буйна. Після першого тижня я втихомирилась, і мене розкували. Психіатр сказав мені, що це не було нормально для людини відбирати собі життя. На це я відповіла йому, що в світі не було любови, і що в цьому житті не було нічого вартого.

„Я сказала батькові, оскільки на вікнах не було гратів, то я втечу, якщо він не візьме мене до дому. Він взяв мене з лікарні. Тоді він питав мене, що я бажала робити. Я відповіла, що не знала — що для мене чогось ніде не було місця. Він сказав, що коли я не любила мешкати в його домі, то могла знайти собі інакше приміщення. Тепер я дійсно відчула, що не мала де йти, що не мала до кого повернутись.

„Брат одного з моїх друзів сказав: ,Ті мотоциклісти їдуть до Тіявани, і може вони візьмуть тебе з собою’. Я запитала їх чи вони не підвезли б мене до Каліфорнії. Тоні сказав, що я могла піти й тинятись по Тіявані.

„Протягом сімох років я їздила з Тонієм і Рудієм. Я ,підтримувала’ Тонія. Без різниці чи ми їхали мотоциклем, йшли кудись, або сиділи, то я завжди йшла позаду, щоб ніхто несподівано не наскочив на нього.

„Я й ніколи не уявляла собі скільки моє життя зміниться того дня, коли Тоні прийшов і запитав мене: ,Чи ти знала, що Єгова є Богом Біблії?’ Я відповіла йому: ,Ні’, і він став розказувати мені про все те, що навчався. Ціле моє життя я шукала правдивого друга. Я чітко зрозуміла, що Єгова був тим другом. Я перестала брати марівану і жити неморально, але найтрудніша річ, яку я мусіла подолати була сильна ненависть до людей й всього. За допомогою Єгови, і на протязі часу, я навернулась і позбулась тієї ненависті.

„Ви не можете уявити собі, яку зміну Біблія зробила в моєму житті. Вона каже, що плід Божого духа є ,любов, радість, мир . . . лагідність, здержливість’. Я є дуже вдячна Єгові за все те, що Його дух зробив для мене”.— Гал. 5:22, 23.

Барбара змінила своє життя

Барбара каже, що ціле своє життя вона чула, як люди сварилися і ще від дитинства бажала піти до якогось місця в світі „де ніхто не сварився, і де всі жили разом, як брати і сестри”. Вона каже: „Коли Свідки показали мені, що Біблія дійсно вчить, що колись точно так станеться, то я бажала більше навчитись про це”.

Коли б ви трохи знали про походження Барбари, то оцінили б чому все це було таким важливим для неї. Вона пояснює: „Мої батьки розійшлись, коли мені було 5 років. Мати мусіла працювати 16 годин денно, щоб утримувати своїх четверо дітей. Вона віддала нас на утримування на чотири роки до дуже строгої суботнички, яка в своїй щирості казала, що ми були грішниками, і що грішники будуть горіти в пеклі. Така думка робить глибоке враження на дитину, яка не розуміє про що говориться.

„Я задумувалась над тим, що коли Бог любить усіх людей, то чому Він хотів палити людей у пеклі. Я пам’ятаю, як я роздумувала, якщо я є грішницею, то мені нема виходу, і я ніколи не спасуся. Отже, я жила так, як усі інші люди, без надії на те, що моє життя колись випрямиться. Я не бачила нікого, щоб жив таким життям, якого я бажала. Я не могла уявити себе бути господинею, яка кричить на своїх дітей, але два рази виходила заміж”. Мого другого чоловіка взяли до тюрми, і навіть під час відвідин, він старався вдарити мене, коли ніхто не дивився. Зрештою, коли я вже не могла більше витерпіти цього, то Руді, з яким я вже довгий час була знайома, запропонував мені, щоб я жила з ним на віру. Таким чином, я сталась мотоциклісткою.

„Ми їздили по цілій Тіявані, роблячи збитки скільки могли, бентежачи і настрашуючи людей скільки було можливо. Дійсно я недбала чи буду жити чи ні. Я завжди брала наркотики.

„Яку зміну Біблія зробила в моєму житті! Вона може змінити вашу особистість. Біблія каже, щоб ми ,відкинули стару особистість, яка пристосовується до вашої колишньої поведінки’ і щоб ,вдягнутись у нову особистість створену згідно з Божою волею у праведності й вірності’. (Ефес. 4:22—24) Вона показує, як ви можете жити ціле ваше життя, як виховувати своїх дітей, як поводитись з вашим чоловіком або дружиною. Вона навчила мене, як виховувати мою доньку й як мати терпеливість з нею. Я стараюсь допомогти їй зрозуміти, що вона слухається не мене, але Бога Єгову. Вона робить це тому, що Бібля, а не я, наказує їй.

„Це дійсно є благословенням навчитись правди, і мати спроможність виховувати її в такий спосіб”.

Що сталось з ними?

Що сталось з цими колишніми мотоциклістами, які вже не хваляться, що є „рабами Сатани”, але радіють тим, що стались Божими слугами?

Тоні і Барбара одружились. Руді й Кристал одружились з іншими Свідками. Всі кажуть, що дуже скористали, і що їхні діти користають з цього нового способу життя. Руді провадить біблійні студії з в’язнями в Джін, Невада, тюрмі й з поліцейським. Кристал каже: „Я не знаю, що з нами було б сталось, коли б Єгова був не допоміг нам”. Руді підсумовує її почуття, кажучи: „Ми вже зазнали життя у світі й не маємо наміру вертатись до нього”.

Ми молимось, щоб вони, а також усі інші особи, котрі стараються жити побожним життям, те саме робили.

[Ілюстрація на сторінці 12]

ТОНІ

РУДІ