„Тільки ти й я, мамо”

Діти роздільних батьків: Чи вони можуть подолувати труднощі? Як вони можуть допомагати витворити щасливіший дім?

„МІЙ БАТЬКО покинув нас і моя мама була дуже хвора. Вона тепер краще почувається, але нам дуже важко. Нам потрібно батька, бо ми ледве проживаємо. Часами нам не вистачає їжі через те, що більшість грошей йде на сплачування рахунків і ремонт дому. Я почуваюсь ніяково через те, що мама є така дуже одинока. Ми не знаємо, що станеться з нами. Ми є перелякані”.

Цей важкий лист було наполегливе благання 14-літнього хлопця, котрий стався один з більйонів юнаків, вихований одним з роздільних батьків.

Якщо ви особисто не пережили такі обставини, то не можете до повної міри уявити собі психічне ушкодження молодого розуму, коли несподівано загубить одного з батьків — можливо назавжди. Хоч багато родин загубляють батька чи матір через смерть, то велика більшість дітей стаються напівсиротами через залишення, розвід або роздільне життя подружжя. Кажуть, що 40 процентів усіх теперішніх дітей в Сполучених Штатах проживуть якусь частину свого життя в роздільній родині. Це становище погіршується по цілому світі.

Для юнацтва подолувати проблеми цього становища, яких один юнак описує, як „мур розладдя, болю та тривоги”, є дійсним закликом. Що він або вона може робити, щоб подолувати ці нові обставини? Коли дитина станеться поганою, то чи це завжди є провина батька або матері? Скільки контролю такий юнак має над його власною долею? Слідуючі життєві досвіди можуть допомогти вам знайти відповіді до цих запитань.

Що може погіршити справи?

„Якщо не дозволиш мені зробити це, то я піду мешкати з батьком — він дозволить мені!” погрожував один підліток, коли його мати дисциплінувала його. Такі погрози не є незвичайні. Одна 14-літня дівчина відверто призналась: „Я маю більшу свободу, також. Тато є більш дозвільний від мами. . . . Часами матері стараються виховувати вас у спосіб, який вони думають є найкращий, але батьки більше дозволяють вам бути такими, якими ви хочете бути”. Авжеж, це не все є правда.

Проте, чи ,бути таким, як хтось хоче бути’ приносить справжнє задоволення? Багато молоді, не обдумуючи це, будуть вигукувати „Так!” Так зробив один 16-літній юнак, який пізніше дізнався інакше.

Батьки цього хлопця розлучились, і матері дали опіку цього хлопця й його брата. Ця християнська мати була строгою й викладала „хатні правила”, а також призначала час в якому вимагала, щоб вони приходили до дому й примушувала хлопців слухатись цього. Але той 16-літній відчував, що мати була занадто вибаглива або сувора. Він бажав свободи, отже пішов з дому. Він пішов мешкати з своїм батьком, який зараз закидав його матеріальними дарунками — нове авто, новий годинник та інші речі. Він мав свою свободу. Але незабаром ця нова свобода принесла йому проблеми.

Він загубив моральні принципи, яких колись дуже оцінював. Його статева безладність довела до жорстокої боротьби з заздрісним коханцем одної дівчини. Кілька разів він утікав через напруженість у домі його батька, який тепер знову одружився. Щоб утекти від цього напруженого становища, він поквапно одружився і разом з його молодою дружиною взялись до життя сталих вечірок. Майже кожної ночі вони ходили від одної корчми до другої. Справді він ,був таким, яким бажав бути’.

Одної ночі, сидячи в барі, він почав серйозно задумуватись про себе, про те чим він стався: „Що я роблю з моїм життям; що стається зі мною; в дійсності, куди я прямую?” він обдумував. Незабаром його дружина покинула його. Його життя розпалось. Зрозумівши де була безпека, він вернувся додому своєї матері і тепер був охочий дотримувати ті самі правила під якими колись дратувався. Тепер він зрозумів правду біблійної Приповістки (29:15): „А дитина, залишена тільки собі, засоромлює матір свою”.

Дійсні сини й дочки

Одна 16-літня дівчина в Боґоті, Колумбії, доказалась бути дійсною дочкою. Її батько покинув родину, коли їй було три роки, і її мати трудилась, без жодної матеріальної допомоги від мужа, щоб доглядати фізичних та душевних потреб маленької Івон, а також старалась поступово вселити в неї християнські принципи. Коли дівчині було 13 років, вона захворіла на паралізуючу хворобу. Однак, мати доглядала за нею й вона видужала. Тоді, несподівано, коли їй було 15 років, батько знову з’явився — тепер як успішний комерсант.

Він зараз почав судове переслідування, щоб взяти дівчину під свою опіку. Івон і матір покликали на суд, де батько обвинувачував: „Вона занедбала добробут і освіту моєї дочки!”

„Коли я була хвора й мені було потрібно лікування, то де був мій батько?” запитала Івон лагідно. Подумавши про моральні принципи, яких мати була навчила її, вона продовжувала: „Моя мати дала мені найкращу освіту, яку я можу мати”.

„Але я хочу дати моїй дочці всі вигоди, які вона потребує для щасливого життя”, благав батько. Він додав: „Вона може мати повну освіту в університеті в кар’єрі, яку вибере, гарне вбрання, вечірки, товариші — все чого вона потребує, щоб бути успішною. І я маю достатки дати їй все це”.

Досить гарна пропозиція! Певно, що мати не могла змагатись з ним — песо за песо. „Дивись, що ти відмовляєш своїй дочці!” різко сказав суддя, люто дивлячись на безпорадну матір.

„Івон вже є доросла дівчина. Вона може зробити свій власний вибір”, відповіла мати. „Якщо вона бажає піти з своїм батьком, то я не буду перешкоджати їй”.

Не вагаючись, Івон сказала: „Я оцінюю все те, що ти бажаєш для мене батьку, але моє життя з матір’ю вже є дуже щасливе й задовольняюче. Я маю все чого мені потрібно матеріально”. Потім, задумуючись над своєю власною повночасною роботою допомагати людям духовно, вона сказала: „Але багато більше від матеріальних речей, я тепер маю справжню ціль у житті. Це є річ, яку гроші не можуть купити”. Слізливо, мати обняла свою дочку, як батько розлютився й вийшов з суду.

У Детройті, Мічігані, С.Ш.А., через смертельний випадок християнська вдова залишилась доглядати трьох неповнолітніх дівчат. Одна з цих є цілком спаралізована.

Як би ви почувались, коли б мусіли годувати 18-літню дівчину, міняти її пелюшки, купати та вбирати, як також носити її на релігійні зібрання? Це не є легка задача, і батько колись дуже допомагав їй. Чи мати тепер буде мусіла віддати дівчину до якоїсь установи, щоб доглядати її?

„Ми будемо доглядати її, мамо”, відповіли інші дочки. І вони так зробили. „Я могла утримувати дівчину просто-таки через допомогу моїх двох дітей”, сказала мати.

Є чимало інших прикладів, щоб показати, як діти роздільних батьків доглядали домашніх обов’язків і до значної міри підтримували їхніх батьків. З цього не тільки користає котрийсь з батьків, але головний дитячий психолог, доктор Лі Салк, каже як дитина теж користає: „Декотрі роздільні батьки були дуже успішні. . . Вони будуть казати: ,Я сьогодні маю доглянути дуже багато речей, і це була б мені велика поміг, коли б ти приготовив стіл, коли прийдеш зі школи. І може ти міг би піти до крамниці та купити помідорів, яєць і буханку хліба — це насправді полегшить мою роботу, коли я вернусь додому’. Діти люблять такі задачі. З цього вони почуваються важливими. Вони розвивають велике почуття власної гідності через те, що допомагають полегшити життя їхньому батькові чи матері й тому, що їх оцінюють за це”. Таким чином життя для дитини, і також для родини поліпшується.

Жоден юнак чи юначка не любить, щоб з ним поводились, як з немовлятком. Хоч можливо ще є молоді літами, то більшість дітей люблять почуватись, що вони стають більш дорослі в їхньому міркуванні.

Часто діти роздільних батьків виростають скоріше емоційно від дітей, котрі живуть з обома родителями. Чому це часто так є? У статті „Розвід: Позитивна сторона” (анг.), письменниця Джейн Адамс заявила: „Діти розвідних є примушені ставитись незалежними — один з батьків ніяк не може доглядати, бути досяжним і допомагати так, як двоє. . . . Я знаю, що обоє моїх дітей — на початку підлітнього віку — вже вміють приготовити досить поживний обід. Обоє можуть допомогти нам тримати порядок і доглядають таких домашніх обов’язків, як витирати порох, прати й прасувати своє власне вбрання, ремонтувати розбите вікно. Вони чистять чи витирають за собою, тому що мусять,— бо немає нікого іншого зробити це”.

Як вони дозрівають в їхньому міркуванні, то стаються спеціально корисними для самітнього родителя. Наприклад, одна християнська розвідна мусіла виховувати п’ять хлопців й одну дівчину. Хоч її добре доглядали фінансово, то таки почали розвиватись проблеми. „Я сталась більш терпима з дітьми, тому що відчувала, що мусіла змагатись з їхнім батьком, котрий мав право відвідувати дітей. Я не хотіла загубити їх”, вона призналась.

Але один син приголомшив її, кажучи: „Мамо, ти розпещуєш дітей. Мамо, дивись, як вони поводяться — їм потрібно.дисципліни’. Ти мусиш бути строгою. Твоє ,Так’, мусить бути ,Так’, а твоє ,Ні’, ,Ні’.” Мати зараз послухала таку дорослу пораду, і яку різницю це зробило в цьому домі! — Приказок 22:15; Якова 5:12.

Ті діти, котрі ,відкидають риси немовлят’ і дозрівають у міркуванні й поведінці в пізніших роках завжди вдячно пригадують собі це. Коли одному з цих було чотири роки, він загубив свого батька через смерть. Це сталось під час тяжких економічних часів і багато бажали знати, як мати подолає виховання 11-ох дітей сама! — 1 Коринтян 13:11.

Родичі прийшли й були готові поділити дітей між собою, щоб доглядати їх. „Ні”,сказала дещо гордовита мати, „ми всі будемо разом, навіть коли б мусіли вмерти з голоду разом!”

„Я пригадую собі цей досвід у моєму житті”, писав той тепер-дорослий чотирилітній, „і розумію, що це була одна з найвидатніших подій, яка колись трапилась зі мною. Ми, як родина почали працювати дружньо, щоб могли пережити”.

Спершу вони готували канапки та закуски, і одержавши дозвіл, продавали їх на залізничних станціях. Зрештою, мати відкрила малий ресторан. Раніше згаданий син сказав: „Я добре пам’ятаю, коли хтось приходив до ресторану й замовляв канапку з яйцем, мати посилала мене задніми дверима до крамниці, щоб я купив одно яйце”.

Тепер цей християнський чоловік не лише успішно виховав свою власну родину, але є засновником мультимільйони-доларів ланцюгового підприємства. Вдумливо, він писав: „Я дякую Богові за таку чудову матір”.

Знані по ваших власних практиках

Попередні приклади звичайно показують, що діти роздільних батьків не мусять ставатись безпорадними жертвами їхнього важкого становища. Хоч без сумніву, втрата одного родителя може мати драматичний вплив на життя дитини, то багато юнацтва погоджується з Приповісткою (20:11): „Навіть юнак буде пізнаний з чинів своїх [не по становищі його батьків],— чи чин його чистий й простий”.

Так званий розбитий дім не мусить викривити життя дитини. Молодь, котра старається допомагати своїм батькам і відноситься до правильного морального проводу й дисципліни від таких батьків, може бути успішною в житті. Вона не тільки буде відчувати власну гідність, але також розів’є душевний спокій розуму, якого так дуже бракує між багатьма молодими людьми сьогодні. Така молодь може сприяти дружньому родинному життю. Своїми вчинками вона справді може сказати: „Тільки ти й я мамо — але разом ми можемо збудувати багате та цілеспрямоване життя”.