Кити-вбивці не такі дуже злі

Штатним письменником

Моє дослідження дало мені жахливе зображення Орсінуса Орки, кита-вбивця. Тоді я особисто зустрівся з ним у Сан Дієґо „Сі Ворлд” (океанарія) і знайшов, що він не був такий дуже злий.

„АПЕТИТ свині, жорстокість вовка, відвага бульдога (собака особливої породи з великою тупою мордою), і найжахливіші щелепи на поверхні води”. Так то один дослідник описує кита-вбивця. Аж до 35 футівa довжини, декотрі важуть 18.000 фунтів.b Коло 50 зубів, розміром чоловічого великого пальця, наповнюють щелепи й змикаються неначе зуби сталевого капкана. Вони полюють групами й нападають на та пожирають величезні кити 20 разів їхньої величини. Вони проковтують дельфіни й тюлені цілими. В одному в шлунку знайшли 13-ох дельфінів і 14-ох тюленів; в іншому 32 повнорослих тюленів. Меню або набір їхніх страв також вміщає багато родів риби, молюску (м’ягка безхребетна риба), морські птахи, морську видру, деколи акули і іноді восьминоги. Коли вони бачать птахи або тюлені на кризі льоду, то поринають глибоко й кидаються об кригу й роздрібнюють лід три або чотири фути грубий, розкидаючи свої жертви в море.

Ніхто не полює на кита-вбивця. Він не знає, що це є страх. Страшні, грізні потвори — таке то зображення відкрило моє дослідження.

Тоді я поїхав до Сан-Дієґо „Сі Ворлд”, щоб зустрітись з цими жорстокими вбивцями й знайшов, що вони були неначе перерослі киці. Я нахилився над одним боком їхнього ставка й один кит на ім’я Кандю вистрибнув з води в мої руки, щоб я обняв його. Коли моя дружина нахилилась, то Кандю поцілувала її в щоку. Іван Спафорд, головний тренер їхніх китів-убивців, інакше сказав би це: „Кандю торкнула її щоку своїм язиком”. І, звичайно, він не помилявся. В нашім інтерв’ю з ним, він повторно підкреслював небезпеки антропометрії, тобто „приписання людських характерних рис нелюдським речам”.

Прибувши до „Сі Ворлд”, нас привітала представниця відділу інформації, Діана Тарамаско. Вона супровела нас до Шами Стадіону, де Іван Спафорд з трьома іншими тренерами привчали Кандю удосконалити стрибок, над яким вона працювала, як вистрибувала з води. Тепер був добрий час запитати моє перше запитання:

„Як ви навчаєте їх фокуси, якщо це є правильний вислів?”

„Ми кажемо, що це є поведінка”, пояснив Іван. „Це є пристосування до їхньої природної поведінки, тому ми називаємо їх поведінкою. Тренування відбувається в двох фазах. Перша є дати новоприбулим китам нагоду привикнути до їхнього оточення — як користуватись їхнім echolocation (здібність у тварин вирішувати місце положення речей випромінюванням звукових хвиль, котрі відображаються назад до відправника, неначе луна) в „океанарії” (штучне водоймище для утримання водяних тварин) замість у відкритому океані, як співпрацювати з іншими тваринами в наших чотирьох сполучених ставках, навчаючись споживати розморожену рибу, яку їм подають замість ловити живу здобич, тощо. Це бере кілька місяців, а навіть рік, але тоді ми маємо проворну, зацікавлену тварину, котра є готова взаємодіяти з тренерами. Отже, тепер ми працюємо з нею, скажім, коло рік з половиною часу, щоб привчити її до поведінок, яких ми маємо в нашій виставці”.

„Чи ви змінюєте тренування згідно з особистістю кожного кита?” я запитав.

„Певно, що змінюємо. Ми не привчаємо китів-убивців; ми привчаємо особистості. Кожний кит виявляє свої власні цікавості, те, що він найбільше любить робити. І ми не наставляємо йому крайніх строків. Ми дозволяємо кожній тварині показувати, як скоро й до якої міри вона бажає вчитись”.

Точно, як ви привчаєте їх виконувати декотрі ці чудові фокуси . . . перепрошую, поведінки?”

„Ви навчаєтеся”, він усміхнувся. „Саме тренування є досить основне. Я не люблю казати це, але воно правда: Привчати китів не є багато більш складне від привчання вашого собаки. Ми користуємось тим, що називаємо підкріплення. Спершу, це є харч. Коли вони зроблять щось, що вам подобається, то ви даєте їм рибу. Ми починаємо з харчами. Пізніше, є інші підкріплення — дотик, натирання, свист і гри.

„Щоб поширити процес тренування: Я сказав, що основно це не є багато складнішим від тренування вашого собаки, вживання підкріплення, тощо. Але є ця різниця, котра ускладнює справи. Ви можете схопити вашого собаку, примусити його сісти, гостро промовити до нього й підняти його, якщо він присяде. Проте, кит є у воді, а ви на землі. Він є завеликий для вас ручно орудувати ним. Ви не можете лаяти його, панувати над ним. Він мусить виконувати все природно, і якщо це є річ, яку ви хочете вміщати у вашій виставі, то ви підкріпляєте ту поведінку. Дійсний виклик з китами є робити речі цікавими, збуджуючими та хвилюючими. Він мусить розважатися”.

Раніше я дивився на виставу китів ранком, і знову після обіду, і вистава не була та сама. Тренер сказав що вони мусять змінювати вистави, щоб китам не стало нудно. Іван пояснив докладніше про це.

„Якщо будемо вживати той самий порядок на кожній виставці, то кити знають наступні дії, сподіваються їх і виконують їх, як заведений порядок. Якість поведінок погіршала б без сталого підкріплення та посилювання тренерами. Але більше від цього, кити будуть нудьгуватись. Це є дуже інтелігентні тварини й щоб вони співдіяли з вами, то мусять завжди бути зацікавленими. Отже, ми змінюємо порядок вистав, щоб вони не розвили звичку, змінюємо тренерів, змінюємо фізичне оточення, тримаємо все завжди інакшим, щоб вони думали, були рішучими, чекали наступного. Ми користуємось різними техніками, щоб витворювати збуджуюче оточення, щоб вони не нудьгувались”.

„Ви згадували раніше про свисток, як засіб підкріплення. Як це діє?” я запитав.

„Ходімо сюди де Майк тренує молоду трилітню самицю. Це є першоденне тренування. У своїх устах Майк має свисток і хоче, щоб вона виринула з води, щоб він помацав її. Досі вона є познайомлена тільки з одним підкріпленням — рибою, і Майк старається витворити нові типи підкріплення — мацання, ігри, а також інші цікаві речі. Коли вона вирине, щоб Майк помацав її й одержить рибу, то Майк подує в свисток. Незабаром вона навчиться, що коли почує звук свистка, то одержить рибу. Зрештою, вона зрозуміє, що свисток показує, що вона добре виконала роль і тепер може сподіватись підкріплення. Пізніше сам свисток станеться підкріпленням.

„Чи пам’ятаєте, коли ви прийшли, то ми тренували Кандю перекидатися. Вона не підводила свого хвоста саме на час, і не припливала правильно. Ми не вживали свистка. Ми відіслали її назад без жодного підкріплення й постукали в мішень. Вона знову неправильно приплила, але добре підвела свій хвіст. Коли вона зробила це то ми подули в пищик і так підсилили її. Пізніше, коли вона також навчиться правильно припливати, тоді ми знову подуємо в свисток. Свисток є дуже цінний інструмент. Ним ми можемо підкреслювати ту частину поведінки, яку похвалюємо”.

Іван пояснює нам ще інші техніки. У воді є голосник, який передає китам різні сигнали. Один сигнал значить цмокати язиком, більше сигналів можуть значити стрибки, інша серія сигналів може значити ходи сюди, тощо. Молодий кит може знати, що стукіт у мішень значить виконати якусь поведінку, але тренер бажає, щоб він виконував її тільки за показом пальця. Отже, показує пальцем перш ніж стукає, й незабаром кит виконує цю поведінку тільки за показом пальця, без стукання. Один трилітній кит їв рибу, але не молюск. Він повторно випльовував молюск і роззявляв рот за рибою. Ми не давали йому риби. Тоді, одного разу він проковтнув молюск, і зараз ми дали йому рибу! Він навчився, що мусить споживати молюск так само, як рибу. Це пригадало мені матір, яка примушує свою дитину їсти шпинат перш ніж дає їй морозиво.

„Іване”, я запитав, „як довго ви працюєте тут?”

„Шість років”.

„Діана пояснила нам, що початківці-робітники починають роботу розрізанням риби. Чи ви те робили?”

„Осново, так. Це не є чарівна робота, але частиною нашої служби. Ми робимо все потрібне, щоб наші тварини були здорові”.

„Чи ви міряєте їхню температуру?”

„Можна вживати термометри, але цей інший спосіб також є корисний. Ми кладемо нашу руку над його дихалом, і можемо відчути теплоту їхнього дихання на нашій шкірі”.

„Чи ви деколи кличете лікаря?”

„У нас є лікар і два ветеренари (лікар, котрий лікує тварини)”.

Наму, великий самець, перервав нашу розмову вистрибнувши з води й сковзаючись на палубці ставочка й підвів хвіст угору. „Цей манер ми називаємо виковзання”, пояснив Іван.

Я читав, що в їхньому природному оточенню, вони ковзаються по кригах льоду, щоб ловити тюлені. „Скільки харчу Наму з’їдає?”

„Сьогодні ми дамо йому 200 фунтів молюськи, умбрія і оселедців. Він є 22 фути довгий, важить 9.000 фунтів, і є тільки дві третини повнорослий”.

„Чи є якась різниця між тренуванням китів-убивців, а дельфінів?”

„Китів-убивців є легше привчати. Вони є цілком без страху й зараз приступають до вас, оскільки дельфіни спершу є обережні. Також, між дельфінами є більше суспільних проблем — взаємодіяння, щебетання й метушіння одні з одними. Проміжок їхньої уваги є коротший. Кит-убивець має найбільшу інтелігентність за всіх тварин в океані. Декотрі, що працювали з китами-вбивцями й шимпанзе мавпами кажуть, що кити є інтелігентніші. Це значить кожний у спорідненню з своїм оточенням; тобто, кити-вбивці є інтелігентніші в їхньому оточенню від шимпанзе в їхньому, за нашою думкою”.

„Я читав, що у семитонного слона мозок важить 12 фунтів, оскільки в одного молодого кита-вбивця мозок важить 14 фунтів”, я сказав.

„Ми колись дозволяли Кандю перебувати коло 20 секунд з особою з-поміж присутніх в аудиторії”, сказав Іван. „Тоді ми ставимо на платформі ту саму особу з двома іншими, і Кандю дев’ять з десятьох разів вибирає ту саму особу з якою вже була познайомлена. Я кидаю виклик кому-небудь бути з убивцем-китом 20 скунд, а тоді вибрати того кита з-поміж двох інших”.

„Не просіть мене робити це! У мене вони всі виглядають однакові”, я сказав. „Ви раніше згадали про ігри. Прошу розказати мені більше про це”.

„Ми стараємось робити наші вистави подібними до ігор, щоб кити не загубили зацікавлення. Потім вони вигадують свої власні. Ось маємо приклад. Під водою, ми влаштували електронічні гудки, якими даємо сигнали. Кити граються з ними, часами бурхливо; отже, по закінченню вистави ми витягаємо їх з води. Кити перемінюють це в ігру. Водолаз поринає за пищиком або гудком, а кит накриває його своїм тілом. Водолаз вдає, що займається чимсь іншим, а кит відпливає, але спостерігає пищик, неначе хижак. Водолаз рушає до пищика й вмить кит знову пливе і накриває його, перше від нього. Вони обидва набирають втіхи від цієї ігри”.

„Чи маєте ще якусь додаткову загальну інформацію, Іване?”

„Дайте но подумати. Ми думаємо, що кити не мають нюху, може смак, високо розвите почуття дотику, не мають голосових зв’язок, але що роблять звуки своїми дихальними дірами, і що вони отримують вібрації їхньою нижчою щокою й вухами. Високо розвитий echolocation (здібність у тварин вирішувати місце положення речей) — у декотрих виставах кити знаходять маленький пластиковий обруч плаваючий на поверхні води й повертають його нам, маючи наочники, щоб не могли бачити. Величезна сила. Шаму, після дуже короткого розбігу, цілком вистрибує з води, щоб ударити м’яч висячий 24 фути над водою”.

Я вже знав це з мого дослідження. Вони можуть стрибати 40 футів вгору, і журнал National Geographic помістив малюнок кита з розпущеним хвостом, який підкидав морського лева, важучи сотки фунтів, коло 30 футів вгору. Вони можуть поринати більше, як 1.000 футів глибоко.

„Чи ви є глибоко відданий їм, або привикаєте до них, Іване? Чи ви думаєте про них, коли не є при роботі?”

„Певно, що думаю? Ввесь час я скучаю за ними, коли йду на вакації. Ми маємо глибоке почуття до наших китів і шануємо їх, як кити. Ми не стараємось представляти їх неначе в них були людські риси. Ми не вбираємо їх у капелюхи. Вони є китами, є чудові. Представляймо їх, як кити”.

Кити-вбивці є чудові. Вони вбивають, щоб їсти, щоб жити. Але пам’ятайте, що їхні жертви роблять те саме. Жодні з них не є вегетаріанцями (що значить їдять тільки рослину й молочну їжу)! Коли вони наїдяться, то поводяться неначе перерослі киці. На виставі семилітня дівчинка потерла язик одному в цих величезних ротів, на потіху його власника. І наше захоплення завершилось з „Сі Ворлд”, з нашим прийомом, а особливо з Кандю, коли вона дозволила нам обняти її й коли, пробачте мені, Іване, але я мушу сказати це,— коли вона поцілувала нас.

Я ВІД’ЇХАВ ВІД СІ ВОРЛД задуманий. На думку мені прийшли слова Псалмописьменника: „Які то численні діла Твої, Господи [Єгово, НС, анг.],— Ти мудро вчинив їх усіх, Твого творива повна земля! Ось море велике й розлогошироке,— там повзюче, й числа їм немає, звірина мала та велика!” (Псалом 104:24, 25) Від мікроскопічного планктону до велетенських китів — безчисленних!

Людина, я роздумував, була перше поселена в Едемському раї, „щоб порала його та його доглядала”, і відносно тварин, то наказ був даний їй: „Пануйте над морськими рибами, і над птаством небесним, і над кожним плазуючим живим на землі”. (1 Мойсеєва 2:15; 1:28) Яке ж то чудове доручення! Яке ж чудове призначення праці від нашого Творця! Доглядати землю, її рослину і тварини — не тільки собачок та киців, але всіх тварин, „малих та великих”. Навіть цих благоговійних, однак захоплюючих гарних китів-вбивців!

Це й ще більше спадало мені на думку, як я задумувався над чудесами приготовлені для слухняного людства на очищеній райській землі під Божим Царством, „новим небом і новою землею, на які ми чекаємо за Його обітницею й в цих праведність буде пробувати”.— 2 Петра 3:13, НС (анг.); Ісаї 45:18; Екклезіястова 1:4.

[Примітки]

[Вставка на сторінці 20]

Кит мусить з’їсти молюск, щоб одержати рибу, так як мати примушує свою дитину з’їсти шпинат, щоб вона дістала морозиво

[Вставка на сторінці 22]

„Убивець-кит є найінтелігентніша тварина в океані”

[Вставка на сторінці 22]

„Ми стараємось робити їхні вистави подібними до ігор, щоб вони цікавились ними”

[Сторінкова ілюстрація на сторінці 19]