Яка впевнена сьогоднішня молодь є про існування Бога?

Вісбаден, Німеччина

8-го вересня 1981 р.

Дорогий Елане:

Мені легко зрозуміти твою турботу, яку ти висловлюєш в своєму листі. Оскільки ти мешкаєш у релігійній країні, був вихований вірити в Бога, і сам ще є молодий, тому тобі трудно повірити, що так багато молодих людей тут у Німеччині не вірять, що Бог існує. Принаймні так показує стаття, яку ти недавно читав, що дуже багато молоді не вірить у Нього.

Звичайно, цифри в розпиті, як-от той про якого згадується в статті, не завжди виявляють нам все те, що нам потрібно знати. Президент нью-йоркської фірми для дослідження опіній, недавно пояснив, що такі розпити „нічого не показують чи публіка . . . добре вдумувалась відносно цієї теми”. Вони не „показують чи люди є при неясному початку, неспокійній середині або при заключному кінці процесу вирішування”.

Все-таки, є точні ознаки, що віра в Бога між молоддю в Німеччині (і мабуть у вашій країні) вже зменшується. На протязі років мого замешкання в Німеччині, я розмовляв з багатьма молодими людьми на цю тему. Але, щоб дати тобі трохи найновішої інформації, то я попросив кількох друзів допомогти мені інтерв’ювати деяких представницьких молодих осіб. Ми знайшли, що багато з них розвили дуже певні опінії, тоді як іншим дуже трудно було вирішувати чи Бог існує. Їхні вислови є досить інформуючі. Давай я розкажу тобі декотрі.

Чому декотрі сумніваються тоді як інші вірять

Молодь викладає чотири основних заперечень проти віри в Бога. Одно загальне було таке: „Оскільки я ніколи не бачив Бога, то не можу вірити, що Він існує”. Але Йоахім, 15-тилітній католик сказав, що ті речі, яких я бачив у природі є доволі переконати нас”. Його однокласник, Ульріх, погодився, кажучи, що Бога „можливо бачити — в Його творах”.

Друге заперечення — проте без підтвердженого доказу — було таке: „Наука доказала, що Бога нема”. „Навпаки”, інші казали, що наукові дослідження відкривають „порядок і регулярність” у всесвіті, „майстерну точність”, яка „не могла здійснитись сама собою”. Саша, неповнолітній католик, сперечався, що тоді як „наука доказала, що все мало початок”, то мусить бути якась Велика Перша Причина,— початок усього — Бог.

Ще одна причина, яку дають на сумнів є більше подібна до скарги замість доводу. „Люди кажуть, що Бог допоможе вам, але Він ніколи не допомагає”, оплакувала одна молода дівчина. Не всі погоджувались з цим. Слідуючим прикладом можна виявити слабкість її доводу: Чи ж ми всі деколи не зазнали, що друзі або родичі не помагали нам, коли ми відчували, що нам було потрібно їхньої допомоги? На це може бути багато різних причин чому вони не допомогли, але їхнє неіснування очевидно не була одною з цих. Мислимо, провина могла бути наша, а не їхня.

Четверте заперечення було те, якого ми найчастіше чули: „Якщо є Бог, то Він не допустив би війни, душогубства й всі інші жахливі події”. Один студент у Гамбурзі сперечався: „Якщо є якась вища сила, то чому ж вона не заборонить ці речі?” Ясно, цей студент пропустив факт, що Бог дійсно забороняє їх. Але людина, незважаючи на Його заборону, таки чинить їх. Одначе, чи ж це логічно рішати з непослуху людини, що Бог не існує? Чи ж неслухняність дитини доказує, що вона не має батька?

Часами люди ставались байдужі глядачі жахливих злочинів і не брали кроків, щоб запобігти їх. Ми можемо сумніватись чи вони поводились правильно в цьому, але чи ж ми сумнівалися б існуванню таких байдужих осіб? Так само, багато людей сумніваються чи це було правильно для Бога дозволити лукавству існувати, але ця не є причина сумніватись Його існуванню.

Розв’язати це запитання може здаватись трудним. Але коли знайдемо відповідь до нього, то вона буде дуже задовольняюча. Ця відповідь містить у собі розуміння, що було поставлене спірне питання, заперечуючи правильність Божого правління й правдивість Його Слова. Визнаючи, що треба було часу, щоб звести це спірне питання, також помагає нам зрозуміти чому Бог дозволяє лукавству існувати. Біблійна книга Йова (розділи 1 і 2), я думаю, гарно пояснює це.

Віра, але не „непохитне переконання”

Багато молоді має малу основу на свої погляди. Декотрі кажуть, що вони вірять, але не є певні чому — мабуть вони просто кажуть, „Тому, що мої батьки вірять”. Інші не вірять. Часто вони кажуть: „Те, що я чув про Бога не переконує”. Але, чи вони дослідили справу, щоб переконатись чи те, що вони чули було правда? Як старанно вони розсліджували цю справу?

З 66 студентів одної групи, 29 признали, що вони не знали чи їхні батьки вірять у Бога чи ні. Безсумнівно, по їхніх домах Бог не є темою загальної розмови. Не вдумуючись про цю тему, ця молодь досі знаходить себе „при неясному початку . . . процесу вирішування”.

Це теж є правда про багато старших людей. Стаття в німецькому журналі Der Spiegel недавно признала, що віра серед більшості німців є „більше надія, ніж віра, більше неясне припущення, ніж непохитне переконання. Але, чому ж це повинно бути в так званій християнській країні?

„Церква”— „перешкоджаючий фактор між Богом, а людиною”

Багато молодих осіб розрізняють між вірою в Бога, а вірою в „організовану релігію”. По суті, багато людей відчувають, що загальноприйняті церкви мало допомогли поширяти віру в Бога. Не дивно, що тільки в минулому десятилітті понад 2 мільйони людей покинули католицькі й лютеранські церкви в Німеччині.

Один студент, який спеціалізує в політичній науці й історії сказав, що хоч був вихований в релігійній обстановці, то „тільки через особисте розміркування я переконався, що Бог існує”. В дійсності, ці молоді люди кажуть: „Бог, так — Церква, ні”.

Ще в 1968 р. журнал Stern уже перестерігав: „Одна третя всіх християн у Федеративній Республіці є у небезпеці загубити [віру] в Бога”. І тоді вказуючи обвинувальним пальцем, журнал додав: „Священики допомагають їм робити це”.

Це правда. На протязі років священики плекали „Бог є мертвий” теорію. Священики ставили неналежний наголос на самостворену „суспільну євангелію” і ігнорували Боже Царство, божественне розв’язання до людських проблем. Священики навчали нерозсудливі й небіблійні доктрини в Боже ім’я. Священики, які, як група поставили поганий приклад. Один житель північної Німеччини обміркував і зробив висновок: „Навіть Церква не наслідує Біблію”. То чому ж комусь іншому наслідувати її?

Один молодий чоловік, який сердито висловився, що „все, що є пов’язане з Церквою є шахрайство”, відбивав погляд багатьох людей. Щодо його вислову „все”, то воно вміщало „віру в Бога”. Церкви, хоч кажуть, що представляють Творця, в дійсності зображували Його в фальшивому світлі, і таким чином успішно звели дуже багато своїх власних людей сумніватись про саме існування Бога.

Але все це не відбувалось непомічено. Один молодий африканський студент у Гамбурзі, якого очі ледве приховували його почуття зради, висміював: „Ви самовпевнені європейці! Ви прийшли до Африки й навернули нас від так званих поганських релігій до поклоніння Богові в Якого, я тепер довідуюся жаден з вас навіть не вірить!”

У зусиллі, щоб назад привернути загублені члени, то католицькі й лютеранські церкви серйозно задумуються почати кампанію оголошення в якому читачі знайдуть серед оголошення мила й зубної пасти, церковні оголошення „продаючі віру”. Згідно з рапортами в газетах, та досвідчені, які приготовляють цю кампанію погоджуються, „що ,добра новина’ продається в передучорашній рясі, замість у сьогоднішній мові”. Щоб виправити цю ваду, то вони приготовили талановиті гасла й приваблюючі малюнки, щоб продавати їхній продукт.

Але старатись продавати віру, обгортаючи її привабливим одягом, не має далекосяжних наслідків. Важливішим від пакування є сам продукт. Люди,— а особливо молоді — хочуть знати, що їм слід вірити, чому вони повинні вірити в нього, чому це логічно вірити, і які користі приходять з такої віри. Коротше кажучи, вони хочуть відповідей на їхні запитання.

Церкви так званого Християнства й їхні священики, замість наслідувати гарний приклад Ісуса й давати людям ясні, щирі відповіді з Божого Слова, звернулись до багатомовних та ухильних пояснень, які спонукали одного досвідченого в оголошенні сказати: „Церква сталась перешкоджаючим фактором між Богом, а людиною”.

Помагаючи молодим людям розвити сильну віру

Те, що священики церков так званого Християнства схибили зробити, то Свідки Єгови дуже стараються завершити. Дозволяючи Божому Слову правди відповідати на запитання питаючої молоді, вони мають успіх. Слідуючий досвід від особи, яка тепер стала Свідком Єгови, є зразком багатьох таких успіхів:

„На запитання, яких я ставив священикам, коли ходив до школи й до класу конфірмації, то вони або неправильно й незадовільно відповідали, або цілком уникали відповідати, так, що я не міг заперечити існуванню Бога, і також не був цілком переконаний. Але мало вдумувався над цією справою. Зрештою, навіть вчені теологи різняться їхніми поглядами про Бога й Біблію. ,Якщо священики, які досліджують теологію в колегії не можуть зрозуміти Біблію, то вона мусить бути незрозумілою й суперечить сама собі’. Я щиро вірив в це”.

Ці слова показують як тисячі молодих людей сьогодні відчувають. Багато з них бажають і їм потрібно вірити; але часто вони не мають логічної основи на таку віру. Вони ще знаходяться „на неясному початку . . . процесу вирішування”. Це гарно показує вислів одного молодого чоловіка, який пояснює чому він стався Свідком Єгови.

„Я завжди вірив, що Бог існує, але не знав, що Він мав на меті для землі й людства. Я був у цілковитій темряві щодо дійсного значення життя. Я мав багато запитань для Свідка, який щотижня відвідував мене. Я старався придумувати головно трудні запитання для нього, бувши переконаний, що він не зможе відповісти на них. Протилежне сталось. Його ніяк не можна було роздратувати, і на кожне запитання він давав біблійну відповідь. Жодний священик ще не відкрив мені значення Біблії так як він”.

Як це задовольняє почути, що біблійні відповіді можуть зміцнювати віру людини, що Бог існує й дати їй запевнення, що незабаром Бог втрутиться й розв’яже проблеми людства через Своє Царство! І, Елане, я є певний, що ти будеш радий чути, що, хоч багато молодих людей тут у Німеччині не вірять, що Бог існує, то однак багато вірять. Ми надіємося, що багато молодих людей, які ще є „при неясному початку”, або „буйної середини . . . процесу вирішування”, і яких віра є більше „неясне припущення” замість „непохитне переконання”, ще скористають з гарної нагоди навчитись, яку то нагоду Свідки дають людям безплатно й таким чином знайдуть відповіді до їхніх біблійних запитань.

Ну, це було дійсне задоволення розмовляти з тобою, Елане, хоч бодай на папері й пером. Надіюся, що ти незабаром відпишеш мені, і передаючи тобі щирий прихіт християнської любові, я залишаюсь

Твій друг,

[підпис, Йоган]

[Вставка на сторінці 14]

Церкви спричиняють багатьох людей тратити віру

[Вставка на сторінці 15]

,На кожне моє запитання, то Свідок, який приходив відвідати мене, мав біблійну відповідь’

[Ілюстрація на сторінці 12]

„Я ніколи не бачив Бога”

[Ілюстрація на сторінці 13]

„Бог ніколи не допоміг мені”