Краще познайомлюючись з славетними творами мистецтва
Від нашого кореспондента в Італії
МІЛЬЙОНИ туристів товпляться до італійських церков кожного року. Декотрі є щирі правовірні; інші тільки зацікавлені відвідувачі. Який би не був їхній погляд, то вони можуть дуже здивуватись якщо будуть слухати й пильно приглядатись коли оглядають декотрі з цих славетних творів мистецтва.
Я з дружиною, Барбарою, приєднались до організованої подорожі оглядати найславніші італійські міста,— Рим, Флоренцію, Венецію — й ми взяли нашого чотирилітнього сина, Джона, з собою.
Рим
Перше ми зупинились у Римі, справді чарівне місто для кого-небудь зацікавленого мистецтвом і тим, що воно виявляє про історію релігії.
Хоч ми вже були відвідали кілька великих європейських міст, то жодне не могло суперничати з Римом, щодо багатства древніх пам’ятників включаючи форуми, арки тріумфальних, його славний Колізей, водопроводи й римські ванни. На протязі цілої поїздки нас обслуговував той самий екскурсовод, чоловік коло 50 років віку й на ім’я йому Карло. Хоч малорослий, Карло незабаром захопив нашу увагу.
Вранці першого дня, Карло дав нам короткий виклад римської історії й запитав: „Чи ви знали, що Рим часто називається Місто Обелісків?” Ніхто не знав цього. Дійсно декотрі присутні не знали, що це є обеліск.
Пояснивши, що обеліски є єгипетські пам’ятники в формі конічних чотиристоронних кам’яних стовпах з верхівкою в формі гострої піраміди, наш екскурсовод зауважив: „У жодному іншому місті у світі нема так багато обелісків як у Римі”. Без сумніву, незабаром ми побачили наш перший обеліск і Карло продовжував свій коментар: „Ми вже ввійшли на площу Св. Іоана Лотерна. Це є один з 13-ох римських ще-стоячих обелісків, але колись тут було багато більше. Папа Секстус 5-ий спорудив цей обеліск на його теперішньому місці у 1588 р.”.
„Що обеліски представляли в Єгипті?” запитали Барбара.
„Вони були фетиші [річ або людина, яку обожнюють, перед якою сліпо схиляються] бога сонця. Пліней Старший, древній римський письменник твердив, що вони представляють проміння сонячного світла. Їх споруджено в храмах і поруч вівтарів, і перед ними священики жертвували богам, навіть вірячи, що ці обеліски уособлювали різні божества”.
„Скільки цьому височини й скільки він важить?” декотрі з наших друзів бажали знати.
„Це найвищий обеліск у світі, бувши точно 105 футів, 6 дюйм [32 метри] височини й важучи 455 тонн”, відповів наш екскурсовод не мигнувши очима.
„Але що ж сказати про той хрест на верху?” я не міг утриматись, щоб не запитати його.
Карло відповів: „О, це нічого дивного. Папи постарались, щоб на поганських пам’ятниках влаштовувати хрест та інші символи, думаючи, що цим способом Християнство запанує над поганством. Особливо Секстус 5-ий палко захоплювався такими речами”.
Я запитав: „Це був дещо дивний союз, як ви думаєте?”
„Певно що так. Незабаром ви побачите ще більше очевидний приклад того, що ви називаєте ,дивний союз’”, відповів Карло. Він починав захоплюватись Барбарою й мною через те, що наші запитання дали йому нагоду демонструвати його велике знання.
Наступного дня, під час наших відвідин історичного центру міста, ми зараз зрозуміли, що Карло мав на думці. „Ось там — це колона Траяна”, сказав Карло, вказуючи на білу колону з мармуру, 125 футів [38 метрів] височини. „Її споруджено на пам’ять воєнних кампаній Траяна, але пана Секстус 5-ий постарався, щоб перемістити статую імператора статуєю Св. Петра”. Незабаром, після цього, ми відвідали ще одну площу в якій стояла дуже подібна колона. „Цю колону споруджено на честь Марка Аврелія, але коли б ви краще придивились на вершок тієї статуї, то побачите що вона зображує апостола Павла. Статую імператора заступилось за розказом того самого папи в його зусиллю, щоб християнізувати’ поганський Рим.
„За хвилинку відвідаємо один з наших найкраще-збережених древніх пам’ятників”, пізніше сказав Карло. Прибувши до недалекої площі, він показав нам типічний поганський храм. „Це Пантеон. Його збудовано від 27 а 25 р. до н. е. Так як можете бачити позаду фасаду, його збудовано на кругло. Баню звідси видно, але ви краще побачите її з середини. Поперечник бані становить 142 фути [43 метри], бувши найбільшою кам’яною банею у світі. Завдяки залізобетонам, то аж у цьому столітті почали будувати більші бані. Оригінально храм присвячено пантеону поганським богам. Потім, під час епохи Відродження, папа Урбан 8-ий дав розказ, щоб обдерти бронзове покриття ганку. Частину цієї бронзи топили, щоб виробити положок над папським вівтарем у базиліці Св. Петра, а решту вжито для гармат у замку Сант Анжело”.
Ввійшовши до середини, Барбара й я сподівались опинитись у музеї або в чомусь подібному, але ні. . .
Ах! Я забув сказати вам . . . ”, поспішно додав Карло, коли побачив наше здивування, „після того як візантійський імператор Фока дав будинок папі Боніфасові 4-му в 609 р. н. е., то Пантеон перемінено на церкву, присвячену культу Маддони й Мучеників. Так як можете бачити, її ще донині вживають як місце поклоніння. Це є місце поховання славного живописця Рафаеля вміщаючи гробниці кількох італійських царів, які воювали за самостійність Італії”.
Тоді, повертаючись прямо до мене, він продовжував: „Багато інших римських церков будувались над поганськими храмами й часто в такий спосіб користувались існуючими будівлями”. Він тепер почав швидко розповідати про ці храми: „Храм Св. Марії Побудовано верх храму присвячений Мінерві, а церкву Св. Лоренза в Міранді раніше присвячено боготвореній імперській парі. . . .”.
Ранок третього й останнього дня ми відложили, щоб відвідати Ватикан. Ми подались на площу Св. Петра, обгороджену пишними колонадами, даючи їй таку показну обстановку. Наша група обступила великий обеліск у самому центрі площі. Здається, що Карлос усе знав про ці єгипетські пам’ятники.
„Добре придивіться на нього”, він сказав, „і зауважите, що на ньому нема написів. Імператор Калігула постарався, щоб його привезти до Риму, а папа Секстус 5-ий спорудив його на цьому місці. Кажуть, що перевезти й спорудити цей пам’ятик було дуже трудно й коштовно. По суті, 900 робітників працювало при ньому на протязі чотирьох місяців. Беручи ці труднощі до уваги, і боячись найменшої роздратованості, папа узаконив, що коли хтось буде робити гамір під час цієї роботи, то його покарають смертною карою”.
Увійшовши в величезну базиліку, то блискуче золото й пишність червоного оксамиту зараз потрапили нам на очі. Навколо нас були мистецькі твори найбільших художників з минулих століть.
„Яка ж вартість усього цього?” запитав молодий хлопчина.
„Очевидно, неможливо обчислити вартість усіх цих речей. Проте, я можу сказати вам оце: Папа Юлій 2-ий дав розказ, щоб стару базиліку, збудовану за часу імператора Константина, знести й на її місці збудувати теперішню. Папи фінансували проекти, продаючи так багато індульгенцій, що аж збудили хвилю обурення, яка кажуть, прискорила протестантську Реформацію”.
На право ми бачили славну Пієту Мікеланджела, представляючи померлого Христа положеного на коліно Його матері, Марії. Звернувши нам увагу на проникаючу лагідність та повагу виражену статуєю, Карло провів нас до ще одної бронзової статуї. Кілька людей вже стояли перед нею; декотрі чекали в черзі, щоб підійти й поцілувати праву ногу статуї. Знайшовши місце, ми протиснулись ближче.
„Дивіться, мамо! Тату, чи бачите?” вигукнув Джон. „Вони цілують її ногу!” По суті, було видно, що пальці ноги статуї вже стерлись на гладко! На протязі століть, губи мільйонів вірних богомольців стерли ці пальці”, пояснив наш екскурсовод. „Статуя представляє Св. Петра, але початки її незнані. Згідно з традицією, її вироблено з стопленої статуї Ювіса [Юпітера]. Недавня думка є така: що початок цієї статуї береться в 13-му столітті”.
Протягом після полудня, ми оглядали парки, пам’ятники та площі. Рим зробив на нас всеосяжне враження як гарне місто з його характерним червоноцеглими будинками й садами в яких величні, до парасольки подібні сосни, гравірувались проти неба.
Пізніше, в дорозі до Флоренції, ми розмовляли про багато гарних речей, яких ми бачили в Римі й про дивну суміш святого з світським, яка то суміш не може не справляти враження на уважного спостерігача.
Флоренція
Хоч Флоренція є багато менше місто від Риму, то її галерії художних колекцій є найбагатіші в світі, наповнені гарними живописами та скульптурами. Обкружене чарівними тусканськими косогорами, це місто завжди затримувало свою особливу елегантність.
Наші відвідини Піацци дел Двомо, одна з головних площ, справили на нас велике враження. Ця площа є одна з найгарніших у місті включаючи Катедру й Купіль для хрещення немовлят. Коли Карло сказав, „Давайте підемо подивитись на двері раю”, то це зараз збудило в нас цікавість. Приближаючись до Купіля хрещення, він показав нам бронзові двері біля флорентійського мистця Гібертого. Ці двері одержали свою назву від Мікеланджела, який сказав, що такі гарні двері були гідні самого раю. Їхні 10 панель зображують події з Біблії. Приступивши ближче ми бачили, що мистець зображував творення Адама й Єви, оповідання про Каїна й Авеля, Ноя й потоп, Авраама й його сини, Ісака, Ісава й Якова, Йосипа, Мойсея, Ісуса Навина, Саула, Давида та Соломона.
Всередині будинку, ми зауважили дивовижну протилежність цим біблійним темам. Мозаїка, прикрашаюча баню була вкрита жахливими живописами пекла. „Чи ви знали, що сцени про пекло, зображені в італійських церквах є схожі на живописи етрусків?” запитав Карло.
Ми не знали цього й дуже зацікавились ще більше дізнатись. Наш екскурсовод згадав книжку La Civilta etrusca (Цивілізація етрусків) через Вернера Келера (видана Гарзантійом), яку я відтоді міг здобути, завдяки його допомозі. Ця книжка каже:
„Навіщо не нам дивуватись, коли в релігійних живописах, які знаходяться в тусканських церквах і по церквах центральної й північної Італії, ми знаходимо тепер-виникаючі тривожні сцени пекла за часу етрусків, повні грізних фігур з демонів і птахів, які колись супроводили померлих на їхні останні подорожі? Створіння, які колись населяли етруську країну померлих тільки переселились у пізніші місця поклоніння й пережили в святому мистецтві прикрашаючи ці церки.
„Зображення страхіття пекла . . . домоглись визнання в древній Етрурії й там вони набирали більше насильні й зловісні форми ніж в іншому місці. . . Пануюча фігура, яка очолювала пекельні муки й страждання в християнському чистилищі,— це Сатана, ясний двійник демонам населяючих гробниці померлих у епосі етрусків”.
Це відкриття було ще дальшим доказом, що в так званому Християнстві, поганські переконання дуже глибого змінили вчення й сам дух раннього Християнства.
При кінці цієї подорожі ми залишили Флоренцію й подались у дорогу до далекої Венеції.
Венеція
Венеція, яку часто звуть „Цариця Адріатичного моря”, справила на нас велике враження. Збудована на різних островах лагуни, Венеція справді є небувале місто з його каналами й далекосхожими палацами Східного типу вкладені делікатною ажурною гравюрою з мармуру. Це було неначе щось з казки „Тисяча й однієї ночі”.
Святого Марка — це чарівна площа, Один бік площі закриває базиліка, схрещенням візантійської церкви з мусульманським мечетом. Чотири великих побронзованих коней, стоячих на терасі, прикрашають фасад. Хоч Джон дещо відвернув мені увагу, дуже хотівши їхати на одному, то я таки трохи чув те, що Карло розказував про них. „Ці великі коні, зразки третього або четвертого століття [до н. е.] з грецького мистецтва, є копії оригінальних статуй, яких недавно взяли на відновлення. Подивіться на оздоблення навколо арок церкви. На ній знаходиться мисливська сцена, зображаюча боротьбу кентавра з драконом. Той живопис представляє місяці року й знаки зодіака, а он там бачимо ще один живопис зображуючи муки Геркулуса. . . Ця скульптура зображує чотири воїна тримаючихсь у дружніх обіймах. Вірять, що ці є поганські імператори Діоклетіан, Максіміян, Галерій й Константіюс”.
Сцени з міфології, астрологічні символи й статуї воїнів — яке ж дивне оздоблення для церкви!
Ми шикарно закінчили нашу відпустку місяцем-освітленою подорожжю в одному з славних венеціанських човнів, або гондолі, з якого ми дивились на місто розгортаючись перед нашими очима.
При кінці нашої короткої поїздки, ми мали багато поживку для міркування, бачучи з перших рук жахливу суміш святого з світським у мистецьких скарбах так званого Християнства. Пишність і велич багатьох релігійних будинків примусили нас зрозуміти багато вищу цінність посідання повчального розуміння правдивого Християнства. Численні твори мистецтва, плід людської геніальності, спонукав нас задуматись над вищою мудрістю нашого Творця, Якого художність так чудово демонструється способом, яким Він створив нас.
[Ілюстрація на сторінці 12]
Обеліск на площі Св. Петра
[Ілюстрації на сторінці 13]
Статуя з Петра, походження точно невідоме
Пантеон, оригінально присвячений поганським богам
[Ілюстрація на сторінці 14]
Сцени пекла в католицькому Купелі для хрещення в Флоренції