Найтрудніше слово

„МЕНІ було шкода моєї дружини”, сказав співчуваючий чоловік. „Вона так дуже трудилась приготовити перекуску декотрим своїм молодим друзям. Але ані один з них не прийшов на обід. Спершу вона трохи роздратувалась. Потім обурилась на них. А тоді як час минав мало що не плакала від гніву. Її ,гурман’ перекуска почала переварюватись. Жодний з її друзів навіть не задзвонив, щоб пояснити запізнення”. Він продовжав: „У таких ситуаціях вам найгірше спадає на думку. (Що сталось з ними? Чи в них був якийсь випадок?) Ну, так як сталось, з рештою прийшли дві особи. А інші навіть не повідомили дружину”.

Хоч це може бути початком кінця декотрих дружб, то щасливо християнська поведінка переважала. Чоловік сказав: „Наступного дня моя дружина сподівалась, що її три забутливі друзі будуть у сльозах перепрошувати її. Замість цього, вони нервово усміхались з поквапним привітом. Минуло кілька днів. Я віддав моїй дружині честь за те, що вона вирішила взяти перший крок і переговорити справу з своїми друзями. Кілька сліз, трохи обіймів і вони спростували справу. Однак, мені таки спадало на думку питання: ,Чи ж вони не могли тільки сказати, „Вибачте”?’ ”

Приспів популярної пісні говорить правду, коли каже, „Здається, що вибачте мені є найтрудніше слово”. Чому це так? Правдоподібно тому, що словом „вибачте” признаємо провину. Правда, здається що нам не трудно признавати наші вади в загальний спосіб. Скажіть людині, що „Ви є недосконалі!” і правдоподібно вона відповість „Чи ж ми всі не є недосконалі?” Але скажіть їй, що вона є себелюбна, гордовита, зарозуміла, нечутлива, легковажна або дратівлива, то доторкаєте до живого. Не дивно, що Біблія радить нам пропускати, терпіти та прощати провини інших людей.— Приповістей 17:9; Ефесян 4:32; Колосян 3:13.

Хоч запізнитись на обід може здаватись дрібницею, то це такі малі невдачі часто руйнують дружбу між людьми. Однак, цю перепону розбрату часто можна повалити, коли тільки скажемо, „Вибачте мені”.

Так, але хто повинен перший просити пробачення? „Не я!” ви кажете. Ви вже проаналізували стан і приходите до висновку, що ви є „невинні”. „Хтось мусить бути правильний”, ви наполягаєте. Але таке міркування не признає, що ваш „суперник” мабуть теж розглядає справи з інакшого погляду. (Приповістей 18:17) Отже, зайшло безвихідне становище. Вважаючи, що перепрошення є поразкою, то обидві сторони вкопуються в траншеї й приготовляються до довгої боротьби.

Проте, Біблія показує, що навіть довготривалі ворожості можна залагодити, коли люди є готові жертвувати їхню гордість. Наприклад, подумайте про патріарха Якова. Він був охочий жертвувати, не тільки гордість, щоб покінчити з суперечкою. Суперництво між ним, а його братом-близнюком, Ісавою, можна дослідити ще до їхнього народження. Воно розвинулось у палку ненависть, коли Яків постарався, щоб одержати перворідство, якого Ісав був продав йому за їжу. (1 Мойсеєва 25:22—34; 27:1—41) Яків щодуху втікав! Минуло багато років і Ісав не заспокоїв свою ненависть до Якова.

Зрештою прийшов той день конфронтації. Яків покірно вислав посланців, щоб зробити розпорядок на зустріч з Ісавом. Читаючи історію в 32 і 33 розділах 1 Мойсеєвої, то можна відчути напруження, як ці два ворогуючі брати приготовляються до зустрічі; Яків з його отарами і дітьми, Ісав з його 4-ма сотнями чоловіка! Немає сумніву, що Ісав замишлює душогубство. Однак, Яків постановив помиритись з своїм братом. Покірно він робить жест дружби, і який то жест! Сотні цінних козлів та овець і багато коров, верблюдів та биків, яких слуги Якова приносять Ісавові, становлять покутну жертву. Уявіть собі як Ісав здивувався, коли побачив таку щедрість!

Однак мир буде ще більш коштовний. Зустрівшись з Ісавом, то що Яків робить? „А сам пішов перед ними, і вклонився до землі сім раз, аж поки підійшов до брата свого”, роблячи це немов він визнавав когось вищої влади від себе. З яким же наслідком? „І побіг Ісав назустріч йому, і обняв його, і впав на шию йому, і цілував його. І вони заплакали”.— 1 Мойсеєва 32:13—15; 33:1—4.

Що ми можемо навчитись з цього? В особистій суперечці, то є щось важливіше від хто є „правильний” а хто „помиляється”. Важливим є відновити мир. Отже, коли між вами, а кимсь заходить незгода, то запитайте себе, „Чи я дивлюсь на справи з його погляду? Чи я поводився з справою по-християнському? Чи я є охочий бути покірним? Чи я можу бути першим сказати, ,Пробачте’ тому, що спричинили комусь сором?

Як кажуть, „Пробачте є тільки слово”. Але це є могутнє слово. Старайтесь бути першими промовити його.— Матвія 5:9, 23, 24.