Колишнє відношення Католицької Церкви до Біблії
КНИГА A Guide to Catholic Reading (Посібник до католицького читання) цікаво виражає слідуюче: „Більшість недуховних католиків старших поколінь погодяться, що більшість католицьких священиків і черниць несхвально дивились на читання Біблії без правильного нагляду. Щасливо, це становище дуже змінилось і сьогодні католиків заохочують, закликають, і зі всіх боків благають читати ту Книгу Книг”.
Безперечно, відношення Католицької Церкви до Біблії „дуже змінилось” протягом кількох минулих десятиліть. На протязі 30 минулих років було більше популярних католицьких перекладів Біблії в сучасній мові, як протягом попередніх сторіччів. Але, що це є 30 років у історії церкви, яка претендує на те, що вона веде своє походження від часу апостолів? Який же був рекорд Католицької Церкви на протязі століть? Чи вона показала любов до Біблії, постачаючи її католикам і чи вона заохочувала їх читати її? Або, чи вона ненавиділа прихильників Біблії?
До й після Карла Великого
Справедливо кажучи, ми мусимо згадати про те, що Римська Церква спершу прихильно ставилась до перекладання Святого Писання на народну мову. Ми не повинні забути те, що рідна мова ранніх християн була грецька. Це продовжувалось на протязі кількох століть, навіть тоді коли відступництво вкорінилось після смерті апостолів. Доказ цього можна бачити з того, що на першому Вселенському Соборі, який відбувся в Нікеї в 325 р. н. е., сесії відбувались, не в латинській, але в грецькій мові, й славне Нікейське Віровчення, яке кажуть є „непохитна основа” католицької віри, було зложене грецькою мовою.
Суперництво між Римом а Візантією (Константинополь), про те котре місце буде релігійна столиця Церкви, розвилось на протязі четвертого століття н. е., і тепер мова вступила в те суперництво. У Східній Церкві, під патріархом Константинополя, відправляли церковні служби в грецькій мові, і в неї була ціла Біблія в грецькій мові. (Септуагінта переклад Єврейського Писання й Християнського Грецького Писання). Проте, рідна мова на Заході не була грецька, але латинська. Були різні „старолатинські” версії Писань, але жодні з цих не переважали так як стандартний переклад. Отже, при кінці четвертого сторіччя Дамасус, єпіскоп Рима, призначив вченого знавця мови Єроніма перекладати Біблію на латинську мову.
Єронім не перекладав класичною латинською, але рідною мовою — мовою звичайних людей. Врешті, його переклад став називатись Вульгата (editio vulgata, загальне або популярне видання). Це стала стандартна Біблія Католицької Церкви на протязі більше як тисячу років, навіть давно після невживання латинської мови. Але важливий факт є те, що латинська вульгата спершу була Біблія в звичайній мові.
З розпадом Римської Імперії й світської шкільної системи, переважаючої в римському часі, то старші священики Католицької Церкви мали виключне право до освіти. Вони дуже занедбали цю нагоду, і результатом цього поширилась неосвіченість, яка характеризувала середньовіччя.
При кінці восьмого сторіччя, імператор Карл Великий оплакував цілковите неуцтво людей й нижчих священиків його країни. Його звуть „творець середньовічної освіти”. Він скликав до свого суду таких вчених як англійського теолога Альсуїна, який поправив перекручений Текст Єронімового Вульгата перекладу. Карл Великий наказав, щоб створити scriptoria, або писарські кімнати, у монастирах для переписування рукописів. З його намагання поширювати освіту, головно скористали священики й панство, через те що рукописи були писані латинською мовою, яку, до тоді, заступали рідні мови серед звичайних людей Європи.
Крихти для звичайних людей
Правда, під впливом Карла Великого, собор Турсу, у Франції, який відбувся в 813 р., видав наказ, щоб догми або проповіді перекладались на місцеву мову. Але не було наказу перекладати саму Біблію для людей. У вигляді виправдання, Catholic Enclopedia (Католицька Енциклопедія) каже:
„Книжки існували тільки в формі рукописів, і були закоштовні для більшості людей. Крім цього, коли б люди й мали книжки, то не могли б читати їх, оскільки в тій сивій давнині, освіта була тільки для кількох привілейованих. По суті, дуже мало людей уміли читати, крім священиків і монахів”. Але хто був винуватий за неосвіченість людей? І чому Римсько-Католицька Церква чекала, щоб цар Карл Великий поширював освіту, навіть між священиками низького роду?
Замість допомагати масам освічуватись і перекладати Біблію на місцеві мови, то Католицька Церква заохочувала видання ,книг для неосвічених’ ілюстровані Біблії (як-от Biblia pauperum, або Біблія убогих), біблійні історії, п’єси про чуда, статуї й різьблення, малюнки по стінах церков і вікна з кольорового скла на біблійні теми. Це були крихти яких католицьке священство кидало з багатого духовного стола біблійного знання, якого вони затримували для себе самих й для кількох привілейованих царів і панства.
Непередбачені наслідки
Кампанія освітлення Карла Великого мала непередбачені наслідки для Римсько-Католицької Церкви. Після смерті Карла Великого — як освіта поширювалась серед нижчих священиків і вельможного панства, і як рукописи Біблії розходились у латинській мові — священики, монахи, царі, королеви, середньовічні пани й дворянки, почали ставити питання про католицьку догму, так як вона порівнювалась з Біблією. Вони теж вимагали Біблії в рідній мові, і в тому часі Римська Церква дозволила перекладати частини Біблії для священиків і панства.
Декотрі читачі Біблії — навіть декотрі священики — стали дореформаційні розкольники. Декотрі з цих були, Беренгер з Турсу (помер 1088 р.), Петро з Брайсу (помер 1140 р.) і Генрі з Лаусани або Клуну (помер у тюрмі після 1148 р.) усі були французькі священики, які більше поважали Біблію аніж католицьку догму й постраждали за це.
Крім того, як звичайні люди слухали відправи у рідній мові й бачили малюнки біблійних тем у ілюстрованих Бібліях (написано по-латинськи) і в різних творах релігійного мистецтва, то це викликало велике бажання біблійного знання. Почали розходитись „невповноважні” переклади частини Біблії, і такі розкольні групи як уолданіси почали проповідувати біблійні правди в Франції, Італії, Іспанії та по інших європейських країнах. Рим не сподівався цього. Отже, від 12 і 13-го століття далі, відношення Католицької Церкви до Біблії дуже змінилось. Для Рима, вона стала небезпечна книга, так як наступні історичні факти покажуть.
[Ілюстрація на сторінці 4]
Дамасус, єпіскоп Рима, уповноважив Єроніма перекладати Біблію на звичайну латинську мову
[Ілюстрації на сторінці 5]
Головно священики й панство скористало з освітньої програми Карла Великого
[Ілюстрація на сторінці 6]
Коли дисиденти почали пропонувати Біблію, то ставлення Церкви до Біблії змінилось