Хто був Ісус Христос?

ДІЙСНО який Ісус був на вигляд? Хоч живописці змальовують багато тисяч живописів, і різблять скульптури з Ісуса, то вони не мають ні знімок ні описів від Його сучасників, щоб на них грунтувати свої твори. Біблія нічого не говорить про колір Його волосся або очей, вона не подає ні росту, ні будь-яких інших подробиць Його вигляду. Так як з всіма іншими живописами Ісуса, живописи в цьому журналі є тільки поняття живописця.

Багатьох людей милують через їхній вигляд, але Ісус Христос не став славним через Його зовнішній вигляд.

Без сумніву Він був мужня й вродлива людина. Біблія каже, що Він народився досконалим через чудовий вчинок Божого духа. „А Ісус зростав мудрістю, і віком”, писав один з Його послідовників, лікар Лука.— Матвія 1:20, 21; Луки 2:52.

Але, бувши досконалою людиною не значить, що Він був надлюдний на вигляд. Теж навколо Його голови не було ореола. Біблія показує, що Він міг приходити непомічено як звичайна людина. Наприклад, Він міг уходити в Єрусалим непізнано, і ніхто з натовпу не пізнав би Його. Також, зрадницький учень Юда, мусив ототожнити його воякам, посланих заарештувати Його.— Івана 7:10—13; Матвія 26:47, 48.

Ясно, що письменники Біблії не надавали великого значення Ісусовому зовнішньому виглядові. Вони докладно зупинялись на Його дорученні й на Його характерних рисах, яких Він виявляв як виконував те доручення на землі.

Надзвичайне доручення

Подумайте про Ісусове надзвичайне доручення тут на землі й тоді зрозумієте як Він упливав на людську історію. Жодне інше створіння не завершило то, що Він.

Біблія показує, що перед Його народженням, Він існував як небесний Син Божий. Він був задушевний та вірний співробітник у творенні всіх речей. (Колосян 1:13—17) Коли виникнув стан, який вимагав, щоб Він виконував божественне доручення на землі, то Він мусив народитись, жити й вмерти як людина, добровільно беручи на себе цю відповідальність.

А який то стан вимагав цього? У саді Едемському Адам згрішив. Він порушив Божий, яснозаявлений закон, від якого залежало його життя. Таким то чином, цей досконалий предок усього людства загубив тілесну досконалість і надію вічного життя на райській землі, не тільки для себе, але теж для всіх його ще-ненароджених нащадків. (Римлян 5:12; 1 Мойсеєва 2:15 до 3:24) Жодний недосконалий син Адама не міг відновити людству те, що Адам загубив. Згідно з Божим досконалим рівнем правосуддя, то на викуп людства було потрібно досконалої жертви, людини, такої як Адам був. Але як же постачити таку жертву? Бог Єгова Сам постачив її, задовольнивши вимоги правосуддя й показавши глибину Своєї власної любові для людства.— Псалом 49:7—10; 1 Івана 4:9.

З неба, Бог послав Свого власного Сина, Його найбільш задушевного колегу. Народження цього Сина як дитина, і Його рість на досконалу людину, був тільки засіб для сповнення Його доручення. Своїм життям Ісус демонстрував Свою цілковиту вірність Богові; Він з’ясовував, що Його вірність Єгові не спонукувалась якимсь особистим самолюбним зиском, і Він доказав, що Адам, коли б був хотів, теж міг бути вірний Своєму Творцеві. Ісусова смерть як досконалий чоловік, відкрила дорогу для відкуплення людей від успадкованого гріха, недосконалості й смерті. Тепер люди, які охочо й прихильно ставились до цього викупу, можуть плекати надію на вічне життя під праведним новим ладом.

Жодна людина в історії не завершила більшого вчинку від цього.

Не шукав Своєї слави

Ісус не робив усе це, щоб набути Собі славу. В молитві до Свого небесного Отця, Він ясно заявив: „Я” прославив Тебе на землі”.— Івана 17:4.

Його погляд Своєї власної ролі гарно підсумовується цими словами: „Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох”. (Марка 10:45) І покірливо скеровуючи увагу на Того, Який уможливив усе це, Він сказав: „Так бо Бог полюбив світ [людство], що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне”.— Івана 3:16.

Владний вчитель

На протязі трьох з половиною років Його публічної служби, від 29 до 33 р., н. е., Ісус стало віддавався навчати інших. І який же вчитель Він був! „Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей Чоловік”. Так то мимовільно висловилась служба, почувши як Ісус навчав на одній оказії. Іншого разу всі Його слухачі почали „дивуватись словам благодаті, що линули з уст Його”. Так, люди, які особисто слухали Ісуса знайшли, що Він справді був владним учителем.— Івана 7:46; Луки 4:22.

Його найбільш знаменита промова була так-звана Нагірна Проповідь. Не тільки глибина мудрості й надзвичайно кмітливе знання людської природи, яких Ісус виражав у Нагірній Проповіді вражали Його близьких слухачів, але на протязі століть ці дивували мільйони людей, вчених і невчених. Померлий психіатр, доктор Джеймс Ф. Фішер, при кінці Його успішної кар’єри, виразив свою повагу до цієї проповіді, кажучи: „Якщо ви взяли б підсумок усіх найбільш кваліфікованих психологів про гігієну розумову — коли б ви об’єднали і підвищили їхню якість, а також очистили з них надмір багатослівності — коли б ви . . . постарались, щоб ці справжні кусочки чистого наукового знання чітко виражали найздібніші живі поети, тоді ви мали б недоладний й незавершений підсумок Нагірної Проповіді”.

Якщо ви любили б ознайомитись з цією проповідю проповідей, то пошукайте й прочитайте її в розділах 5 до 7 в Євангеліє Матвія. Вас візьме тільки коло 15 хвилин прочитати її. Там ви знайдете думки, які справді задовольняють найбільші потреби людства, наскільки не менш у цьому критичному часі. Там ви знайдете принципи показуючи як поводитись з іншими людьми й як подолувати ваші власні почуття. Вона поможе вам знайти дійсну ціль у житті, якими речами в житті вам слід основно турбуватись, як установити добру спорідненість з Богом. Все це за 15 хвилин! Коли Ісус закінчив Свою проповідь, то натовп, слухаючий Його „дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновладний, а не як ті книжники їхні”.— Матвія 7:28, 29.

Тому що Ісус промовляв те, що Він чув від Бога, Свого Отця, то навчав дуже владно. (Івана 14:10) Він не покладався на людські традиції, так як робили іудейські книжники. Крім того, Він справжньо любив Своїх щирих слухачів. Тому, що Він сердечно любив їх, то вони слухали Його з глибокою пошаною. Вони зауважили який інакший Він був від книжників та інших релігійних учителів, які тримались осторонь людей. Вони, немов би мовити, обгортались шатами, щоб не забруднювались дотиком „проклятого народу, що не знає Закону”. Вони дивились з прихованим незадоволенням на натовп як на „проклятий народ”, так як вони називали його.— Івана 7:49.

Але Ісус промовляв з глибоким почуттям. Він сказав: „На Мені Дух Господній [Єгови, НС, анг.], бо Мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим”. (Луки 4:18) Він робив Свою звістку простою, короткою й зрозумілою. Він зображував Своє вчення тими речами з якими Його слухачі були добре ознайомлені. Він старався зворушувати їхні серця. Він спонукував їх обновлюватись розумом та серцем, покаятись в їхніх неправильних думках та вчинках, і починати новий спосіб життя, доводячий до прихильної спорідненості з Богом даючий їм дійсну надію на майбутність.

Порівняйте це навчання з політичними промовами і релігійними повчаннями, яких ви можливо вже чули. Декотрі є хитрі, інші звучать справедливими. Декотрі промовці лютуються й викликають розбрат. Але скільки цих є наповнені любов’ю й співчуттям до звичайної людини?

Ісус не був співчутливий тільки словом. Він допомагав людям з їхніми настійними фізичними потребами. Він годував їх, зціляв хворих, навіть воскрешав їхніх улюблених з мертвих. Щоб зробити це, Він одержав силу від Бога, і повністю застосовував її. Часами Він навіть не мав часу наїстись і відпочити. Він дійсно був великодушний.— Матвія 14:14; Марка 6:38—44; 8:22—25; 10:13, 14; Луки 8:49—56; Дії 10:38.

Одна з найбільших рис Ісусового навчання була канали через які, після Його відходу, Його вплив буде пливти майбутнім поколінням. Коли закінчився Його короткий час навчання, то Він уже був навчив, привчив і спорядив групу учнів, щоб їх посилати в світ продовжувати Ним почату роботу. Він залишив Своїх учнів, не тільки як учителів, але спроможними навчати ще інших ставатись учителями. Те, що Він почав швидко розвинулося у всесвітню роботу творення учнів, яка то робота поширилась до „всіх народів”, так як Він був передсказав.— Матвія 28:19, 20.

Любий, відважний провідник

Ісус очолював Своїх учнів. Вони ніколи не противились цьому через Його незаперечну спроможність керувати. Все, що Він вимагав від них, то Він виявляв Своєю власною поведінкою. Не тільки словом, але прикладом, Він навчав їх любити своїх ближніх, так, навіть їхніх ворогів. Отже, Його земне керівництво було цілком мирне. Його ніколи не можливо обвинувачувати за пролиття бодай одної краплі чиєїсь крові. Він навіть зцілив вухо противника, якого один з Його учнів був відтяв.— Луки 6:32—36; 22:50, 51.

У той самий час на протязі Його земного життя виявлялись велика відвага й міцність. Наприклад, у Марка 10:32 читаємо: „Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них,— аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись”. Це була Ісусова остання подорож з Його учнями в Єрусалим. Він знав, що там Його розіпнуть. Релігійні провідники в Його часі бажали всієї слави для себе. І щоб зберегти ту славу, вони вирішили вбити Його. Ісус знав це й в дорозі в Єрусалим розказував Своїм учням про це. (Вірші 33, 34) Він не стримувався, але попередив їх на дорозі — на здивування Його боязких учнів. Якого ж відважного провідника вони мали!

Кілька днів пізніше, тоді як Ісус стояв на суді за Своїм життям і римський губернатор Понтійський Пилат запитав Його чи Він був Царем, то Ісус відповів: „Сам ти кажеш, що Цар Я”. (Івана 18:37) Він ніколи не говорив неправди, щоб рятувати Свою шкіру. Відважно Він свідчив про царство, якого представляв, про Боже царство.

Того самого дня Ісуса засудили на смерть, Його збасаманили, поклали Йому на голову вінка з тернини, били по щоках, плювали на Нього, і зрештою, прибили до дерева страстей, щоб Він умер найбільш болісною смертю. До самого кінця Ісус брав на Себе Свою відповідальність як любий, відважний провідник. Спускаючи духа, Він здав Своєму небесному Отцеві Свій останній рапорт, кажучи: „Звершилось!”— Івана 19:30.

[Вставка на сторінці 7]

Жодна людина не завершила те, що Ісус Христос протягом Його життя на землі

[Вставка на сторінці 8]

„Чоловік ще ніколи так не промовляв, як Оцей”, мимовільно висловилась служба, почувши як Ісус навчав

[Вставка на сторінці 9]

Ісуса неможливо обвинувачувати за пролиття крові жодної людини, але, замість цього, Він зціляв рани інших

[Ілюстрації на сторінці 6]

Ісус відновив те, що Адам загубив для людства

Адам

Ісус

[Ілюстрація на сторінці 7]

Ісус прославляв Бога, не Себе Самого

[Ілюстрація на сторінці 8]

Ісус виступав з Нагірною Проповіддю

[Ілюстрація на сторінці 9]

Він люблячо цікавився людьми