Чому багато не є переконані?

БАГАТО людей зауважують планування в природі, а однак не вірять у існування Планувальника, Творця. А чому ні?

Чи ж вони не вірять через те, що хтось уже спростував аргумент, що план вимагає Планувальника? Чи ж є якийсь дуже протилежний доказ, що планування в природі вже більше не переконує поінформований, мислячий розум?

Або чи цей аргумент ще досі є найпереконливіший? Чи буває так як апостол Павло сказав, що особам, які не хочуть прийняти очевидного, „нема їм виправдання”?

План у історії

Коротко вернутись в історію допоможе нам. По-перше, на протязі років було багато атеїстів. Але аж до коло століття тому вони не могли серйозно впливати на релігійну й на наукову думку.

Великі науковці в минулому, як от Ісаак Ньютон (якого науковий письменник Ісаак Асимов назвав „найбільш науковий розум, якого світ вже колись бачив”), вірили в Бога. Вони не вірили, що” сумнів був потрібною грамотю їхньої наукової спроможності.

Навпаки, Ньютон і багато інших науковців, як також великі мислителі в інших галузях, звертались до планування в природі, щоб доказувати існування Майстерного Планувальника, Бога. На протязі століть така то була переважаюча думка.

Насильство в природі

Потім щось сталось з загальною ідеєю, що всесвіт є творенням любого Планувальника.

До середини дев’ятнадцятого століття, такі письменники як Дарвін, Мальтус і Спенсер звертали увагу на насильство в природі. Чи ж це не правда, вони казали, що велика тварина пожирала малу? Чи ж це не правда, що день і ніч у лісах відбувається заздалегідь підготовлений бій за виживання?

Певно, це був факт, що тварини полювали одні на одних. Отже, такий напрям міркування продовжувався: Чи ж ця жорстока боротьба за виживання не була дійсною правдою про життя на землі. Ну та, навіть між людством, чи ж звірячі війни, самолюбна боротьба й ,закон джунглів’ не були дійсними силами, які сформовували історію. В природі не було гармонії та миру, яких ми сподівалися б від любого Величного Планувальника.

Джордж Романес, друг Дарвіна, описав природу так: „Ми бачимо як зуби й пазурі настроюються на забій, як пастки й органи смоктати кров сформовані мучити — всюди бачимо як панує жах, голодування, хвороби з просочуванням крові й тремтючими лапами, важко дихаючі тварини з очима невинності, які слабко зажмурюються в смерті від жорстоких мук”.

Дарвінову теорію про безцільну боротьбу й виживання найбільш; пристосованого — а не планування Богом — тепер почали загально приймати. І з цього виникнула нова історична думка: Соціальний Дарвінізм.

Зауважте як Г. Г. Уельс розцінює становища в його Нарис історії: „Після 1859 р., [рік в якому Дарвін видав свій твір Походження видів] почали дуже втрачати віру . . . при кінці дев’ятнадцятого століття багато людей вірили, що вони існували через Боротьбу за Існування, в якій сильні та хитрі здобували перевагу над слабими й довіряючими . . . і так як у зграї потрібно залякувати й скоряти молодших та слабших для загального добра, тому то для них це здавалось бути правильним, щоб великі собаки людської зграї заляковували і скоряли”.

Багато людей скоро приймали цю думку. Одна причина на це була заслугована ворожнеча, яку вони вже відчували до багатьох релігій за те, що ці релігії придушували наукове розслідування. І ще гірше, вони бачили як головні релігії підбурювали й оправдували війни та кровопролиття. Отже, Уельс акуратно сказав: „У багатьох випадках правдиве релігійне золото відкинулось разом із зношеною сумочкою, яка вже так довго поміщала його”.

,Бог є відповідальний’

Відносно аргументу, що план доказує існування Планувальника, то розмірковували так: ,Якщо ви кажете, що ті пазурі, пастки та зуби, панування жаху, голод та хвороби були уплановані Богом, то мусите погодитись, що цей ваш Бог є відповідальний за страждання та насильство. Однак, ви кажете, що він є любов. Котре ж з цих є правда?’

Такі особи доходили до висновку: ,Як бачите, єдине правдоподібне пояснення є боротьба, виживання найбільш пристосованого, сліпа, некерована еволюція’.

Таким то чином здогадно зарили в могилу аргумент, що план мусить мати Планувальника. Користуватись тим доводом значило обвинувачувати Бога про жорстокість. І, жалюгідно, так як завжди, релігійні провідники так званого Християнства, як також поганства, не подавали дійсної відповіді до цієї проблеми.

З того часу, зразок не змінився. Коли виникає запитання про Планувальника, то часто покликаються на той скрутний стан насильства в природі. Наприклад, філософ Бертранд Руссель сказав у своїй книжці Чому я не є християнином:

„Подивитись на цей аргумент з боку планування, то це є найбільш дивна річ, в яку люди можуть вірити, що цей світ, з всіма його речами, зі всіма його вадами повинен бути найкращий, якого всемогутність і всезнання могли видати на протязі мільйонів років. Я ніяк не можу повірити цьому. Чи ж ви думаєте, що коли б вам дати всемогутність і всезнання й мільйонів років часу, щоб удосконалити всесвіт, то чи ж ви не видали б щось кращого як Ку-Клукс-Клан або фашистів?”

Давайте глибоко розгляньмо цей напрям міркування, тому що його часто вживають, суперечити думці, що планування в природі вимагало Планувальника.

[Ілюстрації на сторінці 5]

Як „закон джунглів” між людьми й тваринами підходить до любого Планувальника