Як ви можете знати?

„Якщо обставини не поліпшаться, то до року 2000 світ буде. . .”

ТАКІ передрікання вже стали звичайними. У книжках, журналах, газетних статтях, радіопередачах цю тему вже добре оголосилось. Професійним „провісникам майбутності”, не так як древнім провидцям, платять передрікати майбутність. І люди, бувши закидані плутаниною часто суперечних фактів і цифрів уже не знають, що вірити.

Такі провіщення втілюють нашу майбутність темрявою й засуджують на загибель. Вони говорять про вибух населення, брак харчів, забруднення, кризу енергії, ядерну війну тощо. Наприклад, 800-сторінковий Глобал 2000 рапорт, виданий урядом Сполучених Штатів, перестерігає, що час скоро минає, і „хіба нації колективно й особисто візьмуть відважні й творчі кроки, . . то світ може сподіватись неспокійного входу в 21-е століття”.

В ОН програмі в справах середовища зобразилось подібне становище в 637-сторінковому рапорті. У рапорті говориться про „хворий, переповнений світ, якого нервові мешканці продовжують забруднювати повітря й воду, тоді як придумують більш ефектні способи вбивати один одного”, згідно з Торонтонським Глоб єнд Мейл.

З другого боку, є однаково кваліфіковані знавці, які вважають ці рапорти бути тільки провіщенням біди. Вони відчувають, що службовці міжнародних агентур перебільшують справу, маючи на меті збільшити вкладення капіталу в їхні власні агентури. Технологія, вони кажуть, віднайде шляхи й засоби, щоб надолужити недостачі, і проблеми розв’яжуться самі собою.

Цікаво зауважити, що дуже часто знавці по обох боках будуть звертатись до тієї самої інформації й приходити до цілком протележних висновків. Наприклад, в книжці Останній спосіб, економіст Джуліан Саймон сперечається, що хоч „завжди будуть кризи недостачі через погоду, війну, політику і переселення народу”, то ці будуть тільки короткотривалі. „Через збільшену потребу природних багацтв”, він заявляє, „то звичайно ми розвиваємо більшу здібність здобувати їх, тому що збільшуємо своє знання цього процесу”. І як населення збільшується, він додає, „то буде більше людей, щоб розв’язувати ці проблеми і вони залишать нам премію нижчих коштів і меншу недостачу”.

З цілком протилежного погляду є спеціаліст середовища, Гаррет Гардін, добревідомий за його ,етику рятувального човна’. Він твердить, що ми маємо тільки „зовнішній блиск цивілізації — верству чогось доброго на верху, а покидьки внизу”. Його реакція до твердження, що чим більше народу, то тим більше людей буде розв’язувати проблеми є досконала: „В Англії тепер є 11 разів більше жителів, як було за часу Шекспіра — але чи ж в Англії тепер є 11 разів більше Шекспірів? Чи ж там є хоч один Шекспір?”

Зводячи ці доводи за й проти до одного спільного знаменника, то ось що ми зауважуємо: визнання, що сьогодні людство дійсно зустрічає дуже великі погрози й проблеми, яких ще не було досі, і що необхідно зараз щось робити про це. Тоді як знавці сперечаються про те що повиннось робити, то мільйони людей страждають й вмирають через недоїдання і хвороби, більше рослин і тварин здихають, повітря й вода забруднюється, а ядерні арсенали націй зростають.

Знання, що в процентному відношенні, сьогодні вмирає менше людей з різних причин, коли той процент представляє мільйони осіб, мало потішає. Або, що матеріальний рівень життя по декотрих країнах поліпшується, тоді як більшість людства живе в жахливих нестатках, позбавлені життєвих потреб, без дійсної надії на поліпшення.

Навіть по тих околицях по яких ще є відносний достаток, то трудно сказати чи якість життя поліпшується. Люди по таких околицях можливо не боряться за харчами й паливом, але живуть під сталим страхом загибелі від ядерної війни. Злочин, насильство та варварство щоденно погрожують їхньому житті й майнові. Знецінення роз’їдає їхнє багатство. Їхні родини є зруйновані розводом та юнацьким злочином. І цьому спискові немає кінця.

Шукаючи знання про майбутність, то це є дуже важливим бачити різницю між тим, що дійсно відбувається, а тим що люди думають або обіцяють має статись. Ми повинні обґрунтовуватись тільки фактами, а не чиїмсь припущенням. Фізик Нільс Бор, якому нагородили нобельську премію колись сказав, „Передрікати — дуже трудно, зокрема майбутність”. Зворот мови, „Якщо теперішні напрями будуть продовжуватись”, або „Хіба щось зробиться”, якого дуже часто чується в передріканні майбутності каже нам, що краща майбутність залежить, не тільки від того чи віднайдеться спосіб, щоб ним розв’язати сьогоднішні проблеми, але також від того чи ми є охочі діяти відповідно тому способові.

Чи ж усі ці провіщення загибелі спонукували людей й націй діяти відповідно до нього? Чи вони будуть так діяти?