Частина І — Перша світова війна — Вступ до остаточної ери людини?

Це є перша з трьох статтей, які будуть друкуватись у наступних номерах.

„ПРОСТО до Парижу” хвалилось рукописне гасло писане карлючками на боці поїздової карети. Поїзд спішився до воєнного фронту, стогнучи під тягаром галасливих німецьких вояків. Швидка перемога — для Кайзера і для батьківщини — здавалась неминуча! Це було в серпні 1914 р.

Дике почуття добробуту захопило Німеччину, коли Кайзер Вільгельм II проголосив із балкону його палацу: „Вже немає більше ні партій ні віросповідань; я бачу тільки німців; сьогодні ми всі є брати, нічого більшого. Якщо наш сусід не велить нам щось інакшого, якщо він заздрить нам мир, то я надіюся на Бога, щоб наш достовірний німецький меч вийшов переможний з цієї трудної боротьби”. До кількох днів, 1 200 000 німецьких чоловіків відповіли на цей поклик до озброєння. „Мир був дуже нудний такий дуже нудний!” написав один доброволець.

Проте, дуже мало передбачали страхіття сучасного воювання. А ще менше передбачали, що війна буде, не скоре змагання мілітарного завзяття, але, краще, продовжуюче страхіття виснаження, утомлення та голодування. Перш ніж укладуть воєнний меч у піхву, то насичать поля битви кров’ю мільйонів людей. Народні кордони зміняться до невпізнання. І горді нації наповняться до вінця соромливою чашою поразок.

Державні діячі та вчені будуть щедро висловлювати їхні добревиготовлені звороти на війну, називаючи її ,поворотний пункт історії’, ,війна, щоб нею покінчити з війною’. Томи будуть писатися про неї. Дебати, майже такі жорстокі, як саме воювання в окопах, будуть шаленіти над тим, хто є винуватий за це. І перелякані чоловіки, шукаючі відновленого довір’я, будуть жадібно сприймати передрікання миру. Але ці передрікання проваляться, під ударом ще одної світової війни, лишаючи за собою як спадок можливість ядерного знищення.

Хоч уже минуло 70 років від початку брутальної першої світової війни, то ми не відважимось забувати про неї. Національні суперництва та напруження тепер загрожують сам пережиток людства. Чи може бути, що ця перша із світових війн була тільки репетиція для термоядерного нещастя — вступ до остаточної ери людини? Або чи людина навчилась з своїх помилок? Ми можливо одержимо деякі задовольняючі відповіді коли дослідимо чому дозволилось такій війні відбутись.

Джерела глобальної війни

Насіння так званої Великої Війни посіялось у 1800 роках. При кінці тієї ери, імперіалістичні нації так роздрібнили світ, що мало лишилось що завойовувати. ,Поширення є необхідним для нашого пережитку і добробуту’, казали завойовники. Але імперіалізм також породжував напругу. І в 1871 р., коли Німеччина зміцнила свою політичну та військову могутність сформуванням другого німецького Рейху, то напруги в Європі помножились. Зустрічаючи з’єднаний фронт, суперники Німеччини відчували обов’язок озброюватись для того, щоб підтримати рівновагу сили. Проте, жовчна гонка озброєнь, яка виникла внаслідок цього мала позаду себе рушійну силу індустріальної революції. Нові технології породжували нові знаряддя жаху, які назавжди змінять природу війни.

Спочатку століття також появились національні рухи самоволодарювання. Такі народні групи як французи в Ельзас-Лотарінгії під німецьким контролем й югослави порозкидані по Австро-Угорщині й Сербії, відчувались заловлені національними кордонами, які не шанували ні мови ані культури. Їхнє невгамоване бажання єдності й політичної свободи завжди було джерелом незгоди між ними а їхніми урядами.

Однак ще один фактор був зростаюча популярність теорії про еволюцію. В цьому понятті декотрі бачили природний добір (виживання найбільш пристосованих) як спосіб, щоб ним пояснювати політичні конфлікти. Книжка Юлі 1914 німецького історика Іманюела Гайса показує результат такого мислення: „Ідея, яку живили головні німецькі історики, здорово вкоренилась у німецьких умах, що ... Німеччина могла вибирати стати інертною, і таким способом загубити свою позицію, як головний європейський штат, або стати світовою силою з рівносильним становищем. Підоснову [на цей погляд] постачив біологічний соціалістичний Дарвінізм, зокрема отруйний в Німеччині, який відкинув доцільний та спокійний світовий порядок бути неможливим і утопічним [ненауковим], і якого замінилось боротьбою кожного проти всіх”. (Курсив наш.) Ця перекручена ідеологія поширювала дух, що війна була неминуча.

Передвоєнне розташування

Ще до Великої Війни нації вже мимовільно взяли ще один крок до війни — вони згрупувались у військові союзи. Німецький Рейх сформував союз з Австро-Угорщиною в 1879 р., який включив Італію в 1882 р. Це називалось Троїстий союз. Але німецьким дипломатам не вдалось сформувати такий союз з Англією, Росією або з Францією. Зустрічаючи честолюбну Німеччину, ці нації були примушені покинути свої незгоди і добиватись спільної цілі: підтримати їхні власні позиції сили.

Англія, хвалячись перевагою по морях, зокрема відчувала погрозу швидким поширенням німецбкого флоту. Отже в 1904 р., Великобританія погодилась з Францією і вони сформували Антанту (сердечна згода). Три роки пізніше цей союз поширилось на Троїсту антанту, щоб включити Росію, яка в 1894 р. вже була вступила в союз з Францією.

Отже, без пострілу, ці воюючі держави вже були безповоротно розташовані одна проти одної. Коли б не були сформували ці союзи, то війну принаймні було б можна відложити продовжуючими переговорами. Але тому, що тепер не було жодного сумніву про те, хто кого підтримував, то такі переговори були б цілком даремні. Переділяння Європи на союзи, яке за загальною думкою мало придушити загрозу війною, зробили той континент трутницею (коробка з приладами для висікання вогню). І сформований таємно, готовий поспішити напір до війни був німецький „безсумнівний” воєнний план. Цим планом, перемога здавалась певна — якщо німці будуть призвідником.

Несподіваний початок війни

28-го червня, 1914 р., король Франсіс Фердинанд з Австро-Угрощини з його дружиною, Софією, були вбиті коли відвідували Саражеву, у державних справах. Фердинанд, який в житті грав тільки малу роль в історії, в смерті став початком глобальної загибелі. А хто ж вбив його? Чоловік сербського походження. Австро-Угорщина злісно винила Сербію за це.

Але чому така ворожість проти цієї маленької країни? По-перше, Сербія гордилась успіхом недавніх воєнних та економічних перемог. Провідники Австро-Угорщини боялись, що це може спонукати югославів, які ще були під Австро-угорським володарюванням, боротись за єдністю з їхніми родичами в Сербії. Примара втручання Росії, могутнього союзника Сербії, також, дуже загрожувало Австро-Угорщину.

Отже вбивство Фердинанда сербом дало Австро-Угорщині нагоду принижити Сербію під виглядом моральної образи. Як звичайно, навіть найсильніші захисники війни знали, що коли вони хотіли виграти війну, то їм було потрібно німецької допомоги. Отже 5-го липня, 1914 р., Кайзер Вільгельм II похапцем пообіцяв, що „Німеччина з її звичайним зв’язком вірності” прийде Австро-Угорщині на допомогу якщо Росія вступить у війну. Це рішення доказалось мати далекосяжні наслідки.

Хоч спершу здавалось, що буде можливо обмежити поширення такої війни, то незабаром стало очевидно, що боротьба пошириться принаймні на континентальну війну. Німецький Рейхсканцлер Бетман Голвег ще 7-го липня усідомив, „що виступ проти Сербії може довести до світової війни”. (Курсив наш.) Проте, Німеччина була готова рискувати.

З „Карт бланш” німецької допомоги в руці, 23-го липня Австро-Угорщина вручила Сербії майже неможливий ультиматум сподіваючись відповіді на нього до 48 годин. Австро-Угорщина приготовлялась до війни. Але на її здивовання Сербія усунула всі дійсні причини на війну погодившись майже на всі ті бездушні вимоги! Проте, провідники націй вже були загубили контроль. Війна вже шаленіла сама з себе. Бувши зобов’язана своїм воєнним планом, Австро-Угорщина таки оголосила війну Сербії. Росія відповіла на це мобілізацією свого війська. Німецькі військові порадники натискали урядових діячів негайно діяти — їхній воєнний план вимагав цього! Нездатні та нерішучі провідники по обох сторонах відгукнулися на це роблячи одну неймовірну помилку за другою.

Таким то чином поширення війни стало непереможне, таким нестримним, як той поїзд, який віз німецьке військо на фронт.

Друга частина, у нашому наступному номері буде дискутувати про наслідки війни.

[Вставка на сторінці 21]

Кайзерові Вільгельмові не було трудно ворушити підтримку до війни, яка мала стати першою свого сорту — світовою війною

[Вставка на сторінці 22]

Перша Світова Війна була „війна, якої ніхто не хотів і катастрофою, якої ніхто не міг уявити собі”.— Генрі Кісенджер, у Роки перевороту

[Рамка на сторінці 21]

Причини Великої Війни

● Політичні союзи

● Імперіалізм

● Індустріалізація

● Національні рухи за само-володарюванням

● Соціалістичний дарвінізм

[Карта на сторінці 22]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Країни центральної Європи в 1914 р.

НІМЕЦЬКА ІМПЕРІЯ

АВСТРО-УГОРЩИНА

АНГЛІЯ

ПІВНІЧНЕ МОРЕ

БАЛТІЙСЬКЕ МОРЕ

РОСІЯ

ПОЛЬЩА

РУМУНІЯ

ЧОРНЕ МОРЕ

СЕРБІЯ

АДРІАТИЧНЕ МОРЕ

ІТАЛІЯ

ШВЕЙЦ.

ФРАНЦІЯ

СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ

ЛЮКС.

БЕЛЬ.

НІДЕРЛАНДИ