Великий льодовий ведмідь Арктики

ПРАВДА, що ви не бачите мене? Я знаю це з того, що ви дивитесь на пасму льоду на якому я сиджу й не боїтесь. Ви милуєтесь краєвидом — навіть не думаєте втікати, бо не бачите мене сидячого тут. Тому що я можу бігти щвидкістю аж до 25 миль за годину (40 км за годину), то до кількох секунд прибіг би до місця на якому ви стоїте.

Коли б я взяв лапу з-перед мого чорного носа, то ви мабуть побачили б мене, але я не хочу настрашити вас. Крім того, я тільки що пообідав, і волів би відпочити, так як, ми ведмеді, часто робимо після обіду.

Відпочиваючи, я розкажу вам дещо про себе. Це збільшить ваш світогляд цієї місцевості. Я вже так відповідаю зразкові арктичного поясу, що мене звуть „сам символ Арктики”.

Опис родини

Тому що я сказав „ми ведмеді”, то ви мабуть відгадали, що я білий ведмідь. Ви знаєте, що мої темніші двоюрідні брати живуть дальше на півдні, хоч декотрі — сірі і чорні ведмеді — також живуть вище Північного полярного кола.

Між нами а іншими ведмедями є відмінні різниці. Наприклад, порівняйте нашу шию й голову з іншими ведмедями. У нас шия довша, а голова менша. Також, ви дуже рідко коли побачите нас на суходолі так як інших ведмедів. Ми морські ведмеді. (Тому то науковці називають нас Урсус марітімус.) Ще одна різниця між нами є наша дієта, яка, за потребою, завжди складається з якогось м’яса.

Наше хутро, так як ви вже знаєте, біле з жовтими відтінками. Тому то вам було трудно зауважити мене. Я важу близько 1200 фунтів (544 кг),— пересічна вага дорослих ведмедів. У мене є деякі „прадядьки” важучі так багато як 1600 фунтів (726 кг), з довжиною тіла до 11 футів (3,4 метри)! Ми, самці, у середньому є коло 8 футів (2,4 м) довжини. Самки — менші.

Де ми живемо

Ми, великі білі ведмеді почуваємось як дома в льодовитих місцевостях північної півкулі. Це правда, нас немає в Антарктиці, так як пінгвінів немає тут на Північному полярному колі. Ми мандруємо по Арктиці так як багато міжнародних тваринних подорожніх, цілком незважаючи на народні кордони. Дехто з нас народжуємось у російській території,— Нова Земля,— але можемо подорожувати до норвезьких островів як-от Свалбард. Узимку декотрі ведмеді моєї сім’ї тут у Канаді подорожують так далеко на південь як затока Св. Лаврентія й півострова Гаспе. Але, влітку ми вертаємось на північ. Один з моїх родичів пам’ятає, що бачив СШ ядерного підводного човна Скейт, коли він виплив на поверхню недалеко Північного полюса кілька років тому!

Чому ми так дуже мандруємо? Тому що шукаємо харчів. Отже, ми не мандруємо безцільно. Ми мандруємо за сезонами Північного Льодовитого океану. Плавучі крижини змінюються від сезону до сезону.

Ви люди захоплюєтесь здібністю ваших плавців великої дистанції, але дехто з нас, морських ведмедів, випливаємо 40 миль (64 км) або й більше в море. Як ми робимо це? Нашими міцними передніми лапами ми можемо плавати від одної плавучої криги до другої в льодовитих водах. Цей стиль плавання передніми лапами — своєрідний стиль білих ведмедів.

Наше пристосування до природного середовища

Добре придивіться на мої лапи. Шерсть на нижній частині — це фрикційна підкладка, яка допомагає нам ходити на льоду. І наш чудовий нюх допомагає нам шукати поживи. Ми білі ведмеді деколи чуємо запах людиноспаленого китового жиру більше як дві милі (3 км) відстані. І зі всіх ведмедів у нас теж є найкращий зір. Усі ці чуття надолужують наш поганий слух. І чи ви знали, що в нас є очна оболонка, яка охороняє наші очі від снігової пітьми й сліпоти від сяючого сонця на зовсім білу місцевість? Нам не потрібно окулярів-світлофільтрів!

У воді ми почуваємо себе як дома, тому що через тілесний жир і густе, маслянисте хутро, які тримають нас на поверхні води, а також охороняють нас від холодного арктичного моря, а також на землі. Дехто каже, що наше хутро передає ультрафіолетове світло до поверхні нашої шкіри. І через це ми не мерзнемо.

Наша вбудована система навігації є благословенням для нас, коли під час сезонних змін, ми шукаємо харчу по відпливах і припливах. Корисність цієї системи можна бачити в тім, що дехто з нас відплили сотні миль від смітника в мисі Черчілла, північній Канаді й вернулись назад, не заблудивши! Нормально, ми цілу зиму полюємо.

Домашнє життя

Ми паруємось весною або спочатку літа, коли нам є три або чотири роки. Потім, ми самці, шукаємо харчу. Узимку наші самки вибираються до снігових барлогів. У декотрих барлогах є так багато як 200 самок. Малята, здебільше двоє, родяться у грудні або в січні — сліпі й не більші від малого кролика. Це малий початок для тварини, яка в дорослому віці може важити більше пів тонни! Ми скоро виростаємо.

Я ще пам’ятаю моє життя в барлозі — охоронене від стихій назовні і огріваний товстим тілом моєї матері, а також теплим повітрям заловленим у камері вище входу. Це був час тільки живитись і виростати. Я ще пригадую собі смак молока моєї матері — теплого, жирного й на смак схожого на горіх. Яке ж смачне! Але все це закінчилось у березні. Тоді мати проламала дах нашого барлога й ми видрапались у зовнішній світ. Як ми з сестрою розхвилювались! Ми вже важили близько 25 фунтів (11 кг).

Це був день у якому почалось наше навчання. Пристосувавшись до світла, ми пішли з матір’ю просто у воду й почали плавати. Це було природним для нас. Ескімоси Аляски правильно назвали нас а тік ток — „ті, що йдуть до моря”. Втомившись від плавання, ми почеплялись до хвоста матері й вона тягнула нас! Через коло два роки мати привчає нас до життя в Арктиці. Потім ми йдемо на своє — готові залишати дім і виводити наше власне сім’я.

Ми, білі ведмеді, маємо дуже прекрасне місце в якому жити — снігові і льодові скульптури, безмежне море, нерівне прибережжя. Часто ми виражаємо нашу радість сердечним ревом схвалення. У цьому оточенні ми живемо трохи більше як 30 років, хоч нам донеслось, що декотрі з нас живуть 40 років у зоопарках.

Ну, здається вже досить відпочив. Моя надія є, що вам було приємно відвідати мене. Я сподіюсь, що це допомогло вам взнати, що життя чудово продовжуєтья навіть у дуже жорстокому оточенні Полярного полюса. Отже, коли побачите білого ведмедя в зоопарку,— то не дайтесь обманутися. Дійсно життя білого ведмедя Арктики багато цікавіше. Побачимось, коли ви знову відвідаєте Арктику!

[Ілюстрація на сторінці 14]

„Моя дитяча кімната був цей сніговий барліг”