Завоювання в імені церкви

„Якщо б Ісус був живим сьогодні, то був би борцем за свободою”. Ті слова славного начальника Протестантської Церкви відбивають напрям у сучасному так званому Християнстві. Африканський єпископ вихваляє „праведне насильство” успішних революціонерів. Протестантські Церкви дають пожертви націоналістичним партизанським організаціям. Священики озброюються для боротьби за „теологію визволення”. Здається, все більше й більше релігійних людей вже готові звертатись до насильства, щоб добитись їхніх мет. Чи ви вірите, що це правильно так робити? Супровідна стаття обговорює історичний приклад такого „християнського” звернення до сили. У ній поміщено деякі серйозні уроки.

ЗОЛОТО, слава й Євангеліє. Кажуть, що цих троє заіскрили колонізацію американського континенту. Один колонізатор признався, що пішов до Америки „служити Богові... а також збагатіти”!

У 1992 р. вже буде 500 років відколи Христофор Колумб перший раз переплив Атлантичний океан і відкрив шлях на колонізацію. Героїчна подорож Колумба рушила захоплюючу еру відкриття американського континенту. З якими ж наслідками? В Європу почали сипатись незліченні багатства, а європейську релігію вкорінено на чужій землі. А кошти? Кошти головно понесли тубільні американці,— підкорені, знищені запалом, зрадою, жорстокістю й незнайомими хворобами іноземців.

Ці чужинці стали називатись конкістадори (завойовники). Вони були, по словах історика Й. Ф. Баннона „дивне змішання святого з дияволом”. Неможливо заперечувати їхню хоробрість, і кожний школяр уже є добре обізнаний з декотрими подвигами тих завойовників.

Хто вже не чув про Васко Нуньєса де Бальбоа, який перетнув перешийок Панами, перейшов невідомі ліси, гори й драговини, щоб стати першою білою людиною побачити Тихий океан? Або про Ернана Кортеса, який очолював завойовницький похід підкорити ацтеків у Мексіці? До того ж ще був Франсіско Пісарро з його братами, які, після більше двох років сильного воювання і забрали велику імперію інків сьогоднішнього Перу. Інший конкістадор, Педро де Вальдівія, подався на південь завоювати Чілі й перемістити арауканських індіанців.

Як же вони могли так скоро завоювати ці укріплені імперії? На це причин багато. Наприклад, Кортес успішно завоював ацтеків через внутрішній неспокій їхньої імперії. Також, це був перший раз, що ацтеки стикнулись з європейськими складними луками, мушкетами, мечами й кавалеристами. Крім цього, вождь ацтеків, Монтесума, вірив що, Кортес був повертаючим богом.

Яка б то не була причина, за успішними конкістадорами прибували „фермер, гірник і священик, всі з наміром оселитись у новому світі”. Але, що релігія мала до діла з цим завоюванням?

У службі їхньої релігії

В дійсності, навертання тубільців було головною метою цього великого заходу. В Іспанії, батьківщині більшості конкістадорів, два видатні правителі, Фердінанд і Ізабелла „збудили хвилю націоналістичного й релігійного запалу”, яка найбільш виражала себе в завоюванні Латинської Америки.— Британська енциклопедія.

У 1493 р. папа Олександр VI поділив світ між португальськими дослідниками а іспанськими, давши Іспанії всі місцевості на заході уявної лінії, яка тягнулась від Північного Полюса до Південного, 300 миль (480 км) на захід островів Зеленого Мису. Це було у „заплату за навернення поган”. У пізніші роки, угодою Тордесільї, обидві країни затвердили цей розподіл, поправивши його й перемістивши лінію дальше на захід.

Цікаво, наслідки цього папського втягнення ще донині можна відчути. Узбережжя сучасної Бразілії, коли її перш відкрито, було під португальською владою. Отже, донині, мова Бразілії — португальська, тоді як більшість мешканців Південної й Центральної Америки говорять по-іспанськи.

Здається, багато конкістадорів не забували релігійної причини на їхню місію. Наприклад, професор П. Й. Магон і священик Й. М. Гейс, єзуїт, пишуть: „Навернення тубільців — це мета, яку Кортес ніколи не забув. В одному рапорті імператорові в 1524 р., він каже, що ,кожного разу, що я писав Вам, Святій Величності, то казав Вашій Високості про готовність декотрих тубільців приймати нашу святу католицьку віру, і ставати християнами. Я благаю Вас Імператорську Величність, щоб Ви з Вашої великодушності послали для цієї мети релігійних осіб доброго життя й прикладу’”.— Випробування й перемоги Католицької церкви в Америці.

Історик Вільям Г. Прескотт додає: „Нічого не було важливішим для іспанського уряду ніж навернення індіанців. Навернення стає сталим змістом їхніх інструкцій, надаючи військовим експедиціям у цьому західному світі дещо духа хрестового походу”. Але зауважте: „Ніколи не сумнівались ефективності навернення, будь-яке воно раптове чи насильне. Коли язик не мав успіху, то меч переконував”.

Все-таки, ці пройдисвіти часто навертали людей дивною мішаниною щирості з брутальністю. Візьміть, як приклад, те що сталось з Атауальпою, вождем інків.

Навернення Атауальпи

Пісарро завоював імперію інків. З тільки кількома вояками, він вірив, що єдиний спосіб, яким йому вдасться завоювати імперію інків був захопити у полон Атауальпу й тримати його як заложника. Він зробив розпорядок зустрітись з цим вождем інків у Кахамарці 16 листопада 1532 р. Але до прибуття Атауальпи Пісарро потаємно розмістив засідку по трьох сторонах міської площі. Потім прибув сам вождь з більше як 3000 вояками — всі озброєні тільки малими ціпками й пращами.

Історик Роберт Бартон пише про те, що там сталось: „Чернець домініканського ордену, Вісенте де Вальверде виступив до престолу з Біблією в руці, щоб пояснити святі сили Християнства. Він розказував про Творця, і багато говорив про Ісуса Христа та Його всевишню жертву на хресті. На закінчення він попросив Атауальпу зріктись своєї поганської релігії й визнати владу імператора Чарлса V, який віднині охоронятиме його в цьому світі, так як Ісус у потойбічному”.— Коротка історія республіки Болівії.

Здається правитель інків здивувався цією промовою. Згідно з Бартоном, він відповів: „,Щодо вашого Бога, Його вбили ті самі люди, яких він створив, тоді як мій’, показуючи пальцем на велике червоне заходяче сонце поза горами Сьєрра, ,живе вічно й охороняє своїх дітей. За якою владою ви говорите все це?’” Чернець показав пальцем на Біблію й подав її Атауальпові, який кинув її на землю. Чернець Вісенте, піднявши Біблію, побіг розказати Пісарро все, що сталось. Кажуть, він сказав: „Відразу атакуйте. Я звільняю вас від відповідальності”. Пісарро дав наказ атакувати й вояки вбили сотні беззахисних індіанців а Атауальпу взяли в полон.

Атауальпа став домовлятись з Пісарро про своє звільнення. Він запропонував йому великий викуп золота й срібла, за які Пісарро пообіцяв звільнити його. Коли викуп було зібрано й передано іспанцям, Пісарро порушив свою обіцянку. Атауальпу притягли на суд і засудили вмерти на вогнищі, як ідолопоклонник. Багато радників Пісарро противились такому віроломству — але не священик Вальверде. Зрештою, Атауальпа визнав себе бути християнином і охрестився, але його однак стратили 29 серпня 1533 р., задушили.

Потім Пісарро зовсім завоював імперію інків. Протягом цього часу, він „будував церкви, зривав ідоли, і наставляв хрести по дорогах”. (Випробування й перемоги Католицької церкви в Америці) Але чи ви думаєте, що релігія, яку він таким чином поширював, було правдиве Християнство?

Чи було успішне?

З воєнної точки зору, цей захід мав успіх. Малі групи конкістадорів поширили імперії своїх країн, і по більшості придбали для себе мірку слави й золота. Але чи своїм насильством вони досягли якихось християнських мет?

На якийсь час здавалось, що досягли. „Священики супроводили ранні експедиції й праведно руйнували храми та ідоли, засуджували язичество; прибуттям місіонерів з Іспанії, почали гуртом навертати народ... Індіанці охрещувались з великим запалом”. (Британська енциклопедія) Але які ж укорінені були ці навернення?

Історик Руггієро Романо каже: „Тубільці цієї країни, хоч вже давно навчені Євангелії, не є кращими християнами тепер, як вони були в час завоювання, бо, щодо віри, в них немає сильнішого переконання тепер, як тоді... У сьогочасній Болівії й на південь Перу, стародавнє поганське божество Пача-Мама (Земля-Мати) ще жива, хоч її асимільовано в Діву... У Мексіці, культ Діви Гвадалупе вкорінений в культі богині Тонантзіни (матері богів)”.— Меканісмос да конкіста колоніал.

Той самий автор каже: „Навернення зазнало багато невдач... Чому? Тому що насильство також панує над проповідуванням Євангелії. Як же подавати людям релігію під претензією любові, коли вважають, ,немає сумніву, що гвинтівка вжита проти невірних — це ладан для Господа’?”

Ні, правдивих християнських мет ніколи не здійснено таким насильством. Навернення мечем ніколи не змінює особистості й не зобов’язує людину особисто, так як правдиве Християнство вимагає. Краще, „євангелісти” самі зіпсулись. Зауважте, що в багатьох тих країнах, перших відкритих мечем євангельських конкістадорів, ще донині буяють жовчні конфлікти й розбрат. І сьогодні декотрі священики й черниці тих країн поширюють боротьбу сучасною зброєю заради „теології визволення”.

Ісусів спосіб навернення — інакший. Чи пам’ятаєте те, що Він сказав вночі Його арешту, коли апостол Петро старався охороняти Його мечем? Ісус сказав йому: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча,— від меча і загинуть”. (Матвія 26:52) Трохи пізніше того самого ж дня, Ісус сказав Понтійському Пилатові: „Моє Царство не є частиною світу цього. Якби Моє Царство було частиною цього світу, то служителі Мої воювали б, щоб не виданий був Я євреям. Та тепер Моє Царство не звідси”.— Івана 18:36, НС.

Ці безстрашні думку-викликаючі слова показують, що коли б Ісус був людиною на землі сьогодні, то певно не ставав би борцем за свободою звертаючись до зброї. Отже, ті, що дійсно стають Ісусовими послідовниками не можуть втягатись у таке насильство. (1 Петра 2:21—23) Через це, необхідно запитати: Дійсно чиє „царство” представляли такі воїни, як Кортес і Пісарро? І заради чийого „царства” воюють сьогоднішні активісти, протестантські, а також католицькі священики? Ясно, не заради Царства в якому володарює Ісус Христос.

[Вставка на сторінці 14]

Конкістадори часто навертали людей дивною мішаниною щирості з брутальністю

[Вставка на сторінці 15]

Хоч вони подавали людям релігію під претензією любові, то вважали гвинтівку вжиту проти невірних бути „ладан для Господа”