„Святі колодязі” в Ірландії

Від нашого кореспондента в Ірландії

СТАРЕНЬКИЙ чоловік злегка тремтів. Тремтячою рукою він зачерпував воду з колодязя, і натирав нею ослаблу кісточку стопи. Так як багато інших людей, цей чоловік прибув до цього колодязя для того, щоб протидіяти руйнівності старого віку звертаючись до сил цього „святого колодязя”.

Колодязь, викопаний у торфовій трясовині Донегалу, Ірландії, є тільки один з 3000 „святих колодязів” в Ірландії. Так як каже путівник, богомільці приходять до цієї місцевості „в надії вичерпувати з колодязя блаженної води, як засіб духовного поліпшення”. Але вони не приходять тільки, щоб поліпшитись духовно. Путівник продовжує й каже: „Протягом років було безліч оповідань про те, як люди зцілялись від усяких недуг на тому місці й як каліки-богомільці залишали по собі їхні палиці, милиці та перев’язки”.

Ми не сумнівались, побожності й надійності тих богомільців. Але через цей вид таки виникли деякі питання. Скільки було того „духовного поліпшення” з такого ходіння до „святого колодязя”? І якщо були деякі чудесні зцілення, то чи ж вони були від Бога?

Дивлячись на старенького чоловіка молячогося біля колодязя, нам теж було цікаво знати чи він усвідомлював те, що цей вчинок повторювали його предки вже протягом тисячі років. Люди в Ірландії вже дуже давно тому вірили в „святі колодязі”. Цей звичай походить від релігії передхристиянських кельтів.

Передхристиянські кельти

Кельти прибули до Ірландії століття до народження Ісуса Христа. Вони були дуже релігійні, і центральний догмат їхньої релігії був святість річок, джерел і колодязів. Кельти вірили, що вони могли б закликати своїх богів і богинь, щоб вони зціляли їх.

Анна Росс, відомий авторитет цієї теми, описує переконання та звичаї кельтів так: „Вони вірили, що священики, друїди (кельтський жрець) виконували свої обряди й жертвували богам тільки по природних місцевостях, без будинків — у гаях, яких вони зробили святими давнім поєднанням їх з богами, або біля святих колодязів у яких водах поміщалась відмінна сила, якою було можливо набувати доступу до патрон-божества”.— Щоденне життя поганських кельтів, сторінка 136.

Ми можемо уявити собі, як ті поганські кельти збирались біля такої місцевості й шукали ласки від їхніх богів. Але люди на яких ми тепер дивились вважали себе бути християнами. Що ж вони тут робили?

Від друїдів до „християн”

Спочатку, влада ранньої Католицької церкви в Ірландії дуже старалась придушити ці стародавні поганські переконання. Але згодом Церква змінила свій приступ. Анна Росс пояснює: „Під егідою [захистом] християнської церкви, ці місцеві божества були замінені місцевими святими, часто такої самої назви як їхні поганські оригінали; і поклоніння біля колодязів продовжувалось спокійно”.

Ще один відомий письменник про ірландські традиції додає цей вислів і каже: „Багато цих забобонів є так глибоко вкорінені, що століття опозиції від християнської церкви не могло придушити їх, і тоді як церкві вдалось загнати декотрі практики в таємничість, то вона таки мусила охороняти інші. Наприклад, це стосується культу святих колодязів”.— Ірландська спадщина, автор Е. Естин Еванс, ст. 163.

Таким то чином Католицька церква засвоїла ці стародавні забобони. Анна Росс пояснює це так: „Легенди культу продовжувались разом з стародавніми богами й богинями, яким люди тепер поклонялись таємно, або тільки святкували їх оповіданнями біля вогнища, які то боги й богині [тепер] співчутлива Ірландська церква обернула на герої й героїни та на дияволи долин і повітря, і в таких то малих видозмінах увічнювалось легенди старого культу”.— Поганська кельтська Британія, авторка Анна Росс, ст. 384.

Що вони подумали б?

Що, ми цікавились знати, ці теперішні богомільці подумали б про все це? Чи ж вони обурювалися б, коли б узнали, що їхні вчинки є вкорінені в поганстві? Чи ж ці щирі богомільці, які залишали гроші або інші пожертви в колодязі або біля нього дивувалися б знати, що цим учинком вони наслідували древні практики жертвування кельтським богам по обіцянці?

Що ж сказати про двох жінок, середніх років, які подорожували більше як 60 миль (95 км), щоб відвідати цю місцевість — яку то подорож вони вже багато разів брали протягом років? Чи вони знають, що коли обходять колодязь за стрілкою годинника, за ходом сонця, і моляться, то повторюють практики їхніх нехристиянських кельтських предків століття перед народженням Христа? І що ж сказати про матір з молоденькою дитиною, яку ми бачили неподалік колодязя, молячуся тоді як обходила навколо старого колючого куща вкритого шматочками одягу, перев’язок, та інших нагадувань просьб попередніх богомільців — чи вона знає, що той колючий кущ був святим для поганських кельтів?

Автор Патрік Логан каже, що такі колодязі „часто зберігають доказ передхристиянських переконань і практик, і часом це християнське покривало є дуже тоненьке”. (Святі колодязі в Ірландії, ст. 62) Але виникає питання, Чи це має значення? Так як сказав один з богомільців принадним ірландським акцентом: „Я вже багато років приходжу до цієї місцевості, і це не пошкодило мені!”

Якщо в цьому немає шкоди, то як це, що оригінально Церква старалась знищити такі практики? Може бути, що провідники церкви в той час уже чули слова Єремії, коли він говорив про поганські практики навколишніх народів і сказав: „Не навчайтесь доріг цих народів”.— Єремії 10:2.