„Коли сурма звук невиразний дає...”

„БО КОЛИ сурма звук невиразний дає,— хто до бою готуватись буде”? (1 Коринтян 14:8) Чи німецькі лютерани — вояки церкви — стають байдужими, тому що церква сурмить невиразний звук? Розгляньте доказ на це.

Криза тотожності

Протягом минулих 200 років, каже лютеранський диякон Вольфрам Лакнер, Протестантизм мало-помалу занедбував оригінальне віросповідання. Тому то німецький Протестантизм тепер „знаходиться в небезпечній кризі тотожності”. (Значить у стані замішання відносно її природи або керівництва.)

Ця криза тотожності стала більш очевидною в 1930 роках, коли, так як Вільям Л. Шірер, пояснює у книжці Походження й провал третього Рейху: „Протестанти в Німеччині... були розділені... З повстанням національного соціалізму відбулись ще більше розділення... У 1932 р., більш фанатичні нацисти з-поміж них організували ,Релігійний рух німецьких християн’... [і] гаряче підтримували расистські доктрини й керівні принципи Нацизму... У протилежності ,німецьким християнам’ була ще одна менша група називаючись ,Церква віросповідання’... Посередині цих двох груп була більшість протестантів,.. які вагалися між двома рішеннями й зрештою, більшість з них, грали Гітлереві на руку”.

Дійсно, декотрі доктрини Лютера також грали Гітлереві на руку. Лютерове вчення про „двох царств”, кажучи, що Бог править світом через світську, а також церковну влади, заохочує людей зовсім покорятись цивільній владі. Тому то, лютеранське видання Унсере кірхе визнає, що „більшість німецького Протестантизму... святкував закінчення Веймарської демократії з великим захопленням і аплодував нового диктатора”. Беручи до уваги Лютерові міцні антисемітські почуття, то церкві не було трудно відсторонити від служби осіб, які не були аріанського походження.

Але що сказати про „Церкву віросповідання”? У 1934 р. церква ухвалила Барменську декларацію, яка виражала протилежність націонал-соціалістичній ідеології. Проте, Берлінська вистава Протестантизмом протягом третього Рейху недавно виявила, що тільки одна третина протестантських священиків підтримували „Церкву віросповідання”. І навіть менше як третина дієво протистояла Гітлереві. Здається Гітлер неправильно тлумачив ту опозицію бути опозицією проти церкви взагалі. Книжка Дер дойче Відерштанд від 1933 до 1945 рр. (Німецький опір від 1933 до 1945 рр.) твердить, що таким чином приписувалось Лютеранській церкві позицію політичної опозиції, якої вона сама не вибирала.

Коли Гітлер повалився, то це привело церкву в безладдя. Котра з цих протилежних груп відбивала її правдиву тотожність? Чому ж звук її сурми такий невиразний?

Щоб спростувати ці питання, то 11 головних протестантських священиків, включаючи Густава Гейнеманна, який пізніше став президентом Федеративної Республіки, зібрались в жовтні 1945 р., щоб скласти так зване Штутгартське визнання провинності. Незважаючи на їхню опозицію нацистському режимові, то ті священики таки сказали: „Ми винуємо самих себе в тому, що більш відважно не сповідали наших переконань, не молились більш переконливо, не виражали віру більш радісно, і не показували більш палкої любові”. Ті священики надіялись, що така декларація буде ясним покликом до вчинку, щоб збудити нової надії.

Релігійна чи політична сурма — котра?

Соромлячись тим, що їхня церква не протистояла Гітлереві, то багато лютеранів сьогодні винують урядову політику. Наприклад, лютеранські священики були між першими організаторами антиядерного руху в Європі. У 1984 р., група лютеранських пасторів північної Німеччини, почала заохочувати молодих чоловіків військового віку відмовлятись від військової служби. Проте, церква осуджувала цей вчинок кажучи, що це становило „політичну нетерпимість до почуттів християн інакшої думки”. На загальному соборі духівництва в 1986 р., церква обороняла своє право обговорювати політичні питання, а тоді обговорювала їх. Церква виражала невдоволення з наслідками збору провідників великих світових сил у Ісландії й довго обговорювала урядову політику про біженців, безробіття, і ядерні заводи.

Як звичайно, не всі люди погоджуються з цим політичним учинком. Згідно з професором Гейко Оберманом, авторитетний фахівець провідника Реформації, то Лютер, коли б жив сьогодні, напевно осуджував би таку діяльність. І Рольф Шеффбух, диякон Лютеранської церкви, нарікає, що сьогодні справжність християнської віри поквапно справджується відношенням до апартеїду або розгортання ракет.

Ясно, політичні незгоди розділюють церкву. Також стає відомо, що „довготривала любовна інтрига” церкви з державою вже виявляє „ознаки ослаблення” і „іржавіє”, так як недавно сказав єпископ Ганс-Гернот Юнг. Це пояснює чому німецький політичний діяч високого становища оголосив цю догану: „Коли церква довше обговорює зникаючі ліси ніж Ісуса Христа, то вже забула свою дійсну комісію”.

Протестантизм, так як ця назва натякає, виник з бажання протестувати проти існуючого. Тому то, спочатку, Протестантизм нахилявся до вільнодумства, прийому нових ідей, неупередженості, бувши готовий пристосовуватись до норм тимчасовості. Найкращим прикладом цього є протестантська теологія. Не маючи остаточної влади вирішувати доктрини — так як Ватікан у Католиків — дозволяє кожному теологові сурмити в свою власну сурму теологічного тлумачення.

Незгідні теологічні сурмачі

З цього виникли деякі дуже дивні звуки. Журнал Тайм описував приклад цього у 1979 р. і сказав: „Чи ви мусите вірити в Бога, щоб бути протестантським священиком? У дуже багатьох випадках відповідь сьогодні є так і ні. Особливо Німеччина була справжнім джерелом протестантського сумніву протягом багатьох років. Але минулого тижня, вирішивши, що вже мусила провести межу цьому, то Об’єднана Євангельська Лютеранська церква Західної Німеччини... позбавила священикові Павлові Шульцеві духовного сану за єресь... Ще з 1971 р., він проповідував, що існування особистого Бога є ,потішаючою вигадкою людини’... А молитва? Тільки ,саморозмірковування’... Ісус? Звичайна людина, яка говорила добро, і яку пізніше ранні християни прославили на Сина Божого”. Показуючи, що „думки Шульца не були нічого нового, а навіть винятком”, було те, що під час переслухань він „відігравав роль до гучних оплесків теологічних студентів”. Незважаючи на своє рішення, „комісія таки намагалась прихильно ставитись до ,великої кількості’ особистих тлумачень”.

Звертаючи увагу на цю велику кількість особистого тлумачення, редакторська стаття одної газети сказала, що протестантській теології бракувало „умоглядної виразності й теоретичної точності”, і додало, що це „елементарна [найпростіша] мішанина теології, яка погоджується із затхлим догматизмом”. Інформаційна брошура Протестантської церкви в Швейцарії додає: „,Чи це чи те’ християнського сприймання” вже „заступило ,це, як також те’”. Не дивно, що теологи не погоджуються!a

Чи Лютерів дім розпадеться?

Криза в церкві це дійсна криза віри. Але чи люди, які живляться „елементарною мішаниною теології”, керовані невиразним „цим, як також тим” можуть розвинути віру? Чи Протестантизм може спонукати своїх вояків до християнського вчинку таким невиразним покликом?

Ще в 1932 р., вчитель теології, Дітріх Бонгеффер нарікав: „Вона [Лютеранська церква] старається діяти на всіх полях, але на жодному не має успіху”. Чи для церкви вже запізно встановити свою тотожність? Більшість начальників церкви погоджуються, що звичайні способи оживлення не матимуть успіху. Потрібно щось нового та інакшого. Але чого? Колишній єпископ Ганс-Отто Вельбер каже: „Майбутність церкви не є питанням способів, але змісту... Важливим є звістка... Інакше кажучи, ми встоїмо чи впадемо з Біблією”.

Це правда.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 7]

Хто виразно сурмив заради християнського нейтралітету?

„Досі ми ще мало знаємо про долю тих, які відмовлялись служити при війську; досі відоме нам є це: Між лютеранами, Германн Штер і Мартін Гавгер непохитно відмовились від військової служби... Можна згадати сім католиків... Німецьких менонітів традиційно пацифісти [особи, які засуджують будь-які війни], не вибирали ,користуватись принципом беззахисності’ протягом правління третього Рейху, грунтуючись на рішенні старших та священиків 10 січня 1938 р. Відомо, що два квакери в Німеччині відмовились служити при війську... Сім Адвентистів Сьомого Дня відмовились від присяги вірності... і за це їх стратили. Свідки Єгови (Дослідники Біблії) оплакували найбільше число жертв. У 1939 р., під ,німецьким Рейхом’ було близько 20 000 осіб, які належали до цієї... релігійної організації. Підраховують, що тільки в Німеччині від 6000 до 7000 свідків Єгови відмовились від військової служби протягом Другої Світової Війни. Гестапо й таємна поліція звернули спеціальну увагу на цю групу”.— „Штербен фюр ден фрійден” (Вмираючи за мир), автор Ебергард Регм, видано в 1985 р.