Пропавший понад 20 років

«Ви мій брат і сестра. Я чекав вас!»

ЯК ЗБУДЛИВО Джіммі привітав нас цими словами, коли я з дружиною зустрінулись з ним! Понад 20 років, його тримали відокремленим під тюрмоподібними обставинами. Уже наставав час полегшення, після наших відвідин у 1977 р.

Але, де й як це можливо, щоб у наші дні ще були такі обставини середньовіччя? Давайте, розкажу вам спочатку.

Трагічне життя покращене біблійною правдою

Джіммі Сутера народився 13 вересня 1913 р., і його виховано в Брукліні, Нью-Йорку. Його правдиве ім’я Вінсент, але його завжди кликали Джіммі. З дитинства, його спотворив спинний менінгіт (запалення мозкових оболонок). Сталось, що з раннього дитинства він довгі роки лікувався в різних лікарнях.

Одного дня, вернувшись до дому з церкви, Джіммі сидів на подвірі й плакав через самітність. Це зворушило серце ласкавої жінки, Рібеки, і вона стала потішати його. Рібека пояснила Джіммі, що Бог дбав про нього, і що Його Ім’я — Єгова. Джіммі відразу зрозумів ясну правду її дорогоцінної звістки. Жінка була Свідком Єгови (Дослідник Біблії, так як Свідки були відомі в той час).

Батькам Джіммі, братам, і сестрам, не подобалась його новознайдена віра. Отже, Джіммі потаємно досліджував Біблію. Батьки гадали, що він ходив до церкви, але Джіммі ходив на зібрання Дослідників Біблії, а також проповідувати людям.

У 1932 р. Джіммі присвятив своє життя Богові й охрестився у воді на символ свого присвячення. Цікаво, з промовою виступив Й. Ф. Руттерфорд, тодішній президент Товариства Вартової Башти.

Незважаючи на те, що йому було дуже трудно ходити, Джіммі таки проповідував від дому до дому з допомогою карточок свідчення й фонографом. У 1930 роках Свідки Єгови проповідували людям звістку Царства записану на грамофонних пластинках. Незважаючи на те, що Джіммі було дуже трудно носити речі, то він таки носив грамофон при одному боці а сумку набиту книжками при другому.

У приватній лікарні

Джіммі спаралізувало й він не міг володіти лівим боком. Він теж захворів на паркінсона хворобу. Йому відібрало мову й він говорив тільки спазматично. Батьки постаріли й вирішили віддати його до приватної лікарні в недалекому Брукліні, Нью-Йорку. Це сталось у 1958 р.

Родину слід похвалити за те, що вони відвідували його кілька разів кожного тижня, незважаючи на те, що декотрі дуже не любили правди. На нещастя, адміністрація приватної лікарні стала дуже ворожою до нього. Через своє становище Джіммі навіть не міг подзвонити до своїх духовних братів, і сталось, що загубив контакт з людьми Єгови. Уявіть собі, Джіммі був у лікарні тільки кілька кілометрів від світового центру Свідків Єгови, цілком відокремлений від духовного спілкування!

Обставини в приватній лікарні погіршились, і зрештою, в середині 1970 років, штат визнав лікарню непридатною. Проте, через брак приватних лікарень у місті Нью-Йорку, не було місця до якого вибрати пацієнтів. Таргани бігали сміливо по підлозі й стінах. Іноді, декотрі робітники навіть били Джіммі. Він терпів, відокремлений в тій жалюгідній лікарні понад 20 років. Однак Суверенний Господь Єгова був близько нього й підтримував його віру живою й міцною — факт якого я з дружиною можемо засвідчити. Але, як же ми знайшли його?

Як ми знайшли Джіммі

На початку 1970 років, дружина, Барбара, і я навернулись до Свідків Єгови. Згодом ми вибрались з північного Нью-Йоркського Штату до району Квінс, у місті Нью-Йорку. Приготовляючись переселитися, батько пригадав собі, що його дядько можливо є Свідком Єгови. Він пригадував, що дядько Джіммі розказував йому чудесні оповідання,— що маленькі хлопчики будуть гратися з левами в Раю.

Ми мешкали в місті Нью-Йорку майже рік, коли довідались від сестри дядька Джіммі, нашої двоюрідної тітки, що справді Джіммі був Свідком Єгови «один з вас». Вона дала нам адресу, і до години ми прибули до приватної лікарні. Медична сестра зупинила нас у вході, тому що прийомні години вже закінчились. Я пояснив, що ми хотіли відвідати нашого двоюрідного дядька, і що я був вісником Свідків Єгови.

— Я не упереджена, але ми не дозволяємо Свідкам Єгови відвідувати лікарню,— вона відповіла упереджено.— Ми дозволяємо тільки католицькому, протестантському й священикові Єпископальної (Англіканської) церкви відвідувати людей, а Свідкам Єгови ні.

Стараючись не втрачати контролю, я дав їй два вибори: (1) Нехай відразу дозволить нам відвідати дядька спокійно, або (2) буде мати справу з поліцією. Вона дала нам дозвіл.

— Ні, Ви не знаєте хто ми такі,— я відповів і повторив наші імена.

— Ви мій брат,— він знову вигукнув,— і моя сестра. Я чекав вас! Звичайно, він мав на думці, що ми його духовні брат і сестра.

Ми довідались, що його сестра, дуже противна до нашої релігії, розказала йому про нас. «Ел і Барбара навернулись до Вашої релігії»,— вона сказала йому. Тому то він уже кілька років чекав на наш візит, щоб поділитись з ним нашою спільною вірою.

Жива й міцна віра

Під час розмови, ставало все ясніше й ясніше, що в цьому дуже схудлому чоловікові билося великодушне серце наповнене духом і вірою. Під час розпитування, він цитував багато віршів з Святого Письма, обговорював з нами глибокі біблійні пророцтва, а навіть заспівав пісню, яку сам склав, виявляючи його глибоке оцінювання Єгови. Обличчя дядька Джіммі засяяло; випромінювало радість і ентузіазм людини, яку Бог очевидно підтримував. Це було нам чудо, немов воскресіння.

Наближався час на районну конвенцію на 1977 р. Ми попросили дозволу взяти Джіммі з нами на конвенцію. Адміністратори навіть не хотіли подумати про це. Іншого разу ми попросили дозволу в медичної сестри повозити дядька Джіммі по місті в кріслі на колесах. Вони зовсім не брали його на двір, і тому сестра думала, що це добра ідея. Повезли. Але коли нас побачила адміністраторка, то погналась за нами, розкричалась, і наказала ніколи більше не брати його з лікарні.

— Я доручив її,— відповів Джіммі.

— Де ж ваша Біблія?

— Я доручив її.

Збірник пісень, Річник, все що ми залишили йому, він доручав зацікавленим людям. У нього палало бажання хвалити Ім’я Єгови. Він теж знав, що адміністратори лікарні знищать знайдену літературу.

Бажана зміна

У 1978 р. робітники приватних лікарень міста Нью-Йорка вийшли на страйк, і через це пацієнтів порозвозили до різних лікарень. Держава вже не дозволила тій лікарні відкритись. Джіммі тепер живе в багато кращому домі біля моря. Усі медичні сестри полюбили його і добре наглядають за ним. А що сказати про його духовні потреби?

Брати й сестри місцевого збору Свідків Єгови привозять дядька Джіммі на зібрання й конвенції. Він доручає людям більше як сто журналів на місяць, головно в приватній лікарні. Свідки Єгови деколи беруть його проповідувати від дому до дому в кріслі на колесах. Кілька разів духовні брати й сестри привозили його відвідати мене й Барбару тут на фермах Товариства Вартової Башти в північному Нью-Йорку, в якому то центрі ми вже десять років мешкаємо.

Дядько Джіммі каже, що збір «чудесний, всі люблять мене». Це правда. Вони насправді люблять і доглядають за ним. Головуючий-наглядач, Джозеф Баверс, каже: «Я ще не чув, щоб брати нарікали через те, що наглядають за ним». Тоді, з глибоким почуттям, він додає: «Моє життя дуже збагачене з його дружби».

Незважаючи на те, що в Джіммі високої освіти немає, він таки докладно розуміє головні спірні питання — виправдання Єгови як Всесвітній Суверен цілого всесвіту. Це є найголовнішим у нього. Радіючи життям, він дуже тішиться нагодою служити Єгові, і повністю розуміє, що своїм вірним життям доказує Сатану бути неправдомовцем, також тому що бере участь у найважливішій праці цього часу, служити інтересам Царства. (Так як розповів Елберт Кассаріле).